Номер провадження: 11-кп/813/1138/24
Справа № 947/16964/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Київського райсуду м. Одеси від 08.01.2024 у к/п №12021162480001330 від 11.08.2021 відносно:
ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, громадянки України, з повною середньою освітою, офіційно не працевлаштованої, студентки Одеського національного екологічного університету, не одруженої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
- обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Зазначеним вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено їй покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією усього належного їй майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 відраховано з часу її добровільного з'явлення для відбування покарання або з часу її затримання в порядку виконання вироку.
В строк відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_7 зараховано строк її попереднього ув'язнення день за день в період з 10.02.2022 по 11.02.2022.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 11 567, 08 грн.
Після набрання вироком законної сили скасовано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 18.02.2022. Вирішено питання щодо долі речових доказів.
Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, ОСОБА_7 визнана винуватою у тому, що у неї починаючи з літа 2021 року (точний час досудовим розслідуванням не встановлено) виник умисел на незаконне збагачення, шляхом збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, як безпосередньо з рук в руки, так і у місцях масового перебування громадян на території м. Одеси.
Реалізуючи злочинний умисел, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, в невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, продовжуючи реалізацію злочинного умислу ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, незаконно придбала у невстановленому розмірі особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс та психотропну речовину - амфетамін, що почала зберігати при собі з метою подальшого збуту.
Після чого, 10.10.2021 у проміжок часу з 01:10 год. по 01:20 год. ОСОБА_7 перебуваючи у місцях масового перебування громадян, а саме приміщенні нічного клубу «Цех», розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого збагачення, здійснила збут оперативному закупному ОСОБА_9 особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено - канабіс, маса якого у висушеному стані 1,67 г., що містився у одному запаяному згортку з полімерної плівки, а також психотропної речовини, обіг якої обмежений - амфетамін, загальним кількісним вмістом 1,141 г., що містився у 2 полімерних пакетиках із застібкою типу «zip-lock», за що заздалегідь - 07.10.2021 отримала грошову винагороду у розмірі 1 000 грн.
Крім того, в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10.02.2022, ОСОБА_7 , діючи повторно та з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, незаконно придбала у невстановленому розмірі особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, який почала зберігати при собі з метою подальшого збуту.
Далі, 10.02.2022, у проміжок часу з 20:36 год. по 20:39 год., ОСОБА_7 перебуваючи біля парадної будинку АДРЕСА_4 , умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого збагачення, здійснила збут оперативному закупному ОСОБА_9 три полімерних пакетики із застібко типу «zip-lock», всередині яких містився особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, маса якого у висушеному стані становить 0,847г., 0,950 г., та 0,879 г. відповідно, за що отримала від ОСОБА_9 грошову винагороду у розмірі 600 грн.
Також, в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10.02.2022, ОСОБА_7 , діючи повторно та з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, незаконно придбала у невстановленому розмірі особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, який почала зберігати за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_5 , з метою подальшого збуту.
Далі, 10.02.2022, у проміжок часу з 20:47 год. по 22:28 год., під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 , а саме за адресою: АДРЕСА_5 , працівниками поліції виявлено та вилучено один полімерний пакет із особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, масою у висушеному стані 76, 55 г., дев'ять полімерних пакетів із особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, масою у висушеному стані 7,97 г. та один паперовий згорток із особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено канабісом, масою у висушеному стані 3,14 г., які ОСОБА_7 незаконно придбала та зберігала з метою подальшого збуту наркозалежним особам міста Одеси.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка їх подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 , вважає вирок суду занадто суворим та необґрунтованим, з огляду на наступне:
- суд 1-ої інстанції не навів обґрунтування того, що менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчиненню нею нових злочинів та, в порушення вимог закону, не навів переконливих доводів того, що застосування ст. 75 КК України є неправомірним та недостатнім для забезпечення мети покарання;
- судом 1-ої інстанції не зазначено у вироку, які саме обставини суд визнав такими, що повинні враховуватися задля призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України;
- суд 1-ої інстанції фактично більшість пом'якшуючих вину ОСОБА_7 обставин використав задля обґрунтування призначення останній покарання із застосуванням ст. 69 КК України, в той час як КК України дано право врахувати не менше двох обставин для застосування вказаної норми закону, а не усі наявні пом'якшуючі обставини, при цьому жодного обґрунтування не можливості застосування до обвинуваченої ст. 75 КК України, з урахуванням інших пом'якшуючих обставин, судом не наведено;
- судом 1-ої інстанції не враховано того, що ОСОБА_7 активно сприяла розкриттю злочину та співпрацювала зі слідством, остання здійснює волонтерську діяльність у Одеській обласній Раді Миру, де зарекомендувала себе з позитивної сторони, окрім того ОСОБА_7 маючи реальну можливість в перші дні війни виїхати поза межі України та таким чином уникнути відповідальності, вказаного не зробила, так як не збирається уникати відповідальності, щиро розкаялась у тому, що порушила закон та стала на шлях виправлення, більш того, ОСОБА_7 виїжджала до Канади задля надання допомоги своєму дідусю, який був прооперований та потребував допомоги, після чого повернулась в Україну, розуміючи, що їй доведеться нести кримінальну відповідальність;
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що ОСОБА_7 з квітня 2022 до липня 2022 працювала на посаді адміністратора спортивного клуба ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем роботи характеризується як дисциплінований працівник, з вересня 2022 до часу від'їзду до Канади задля допомоги дідусю, ОСОБА_7 працювала адміністратором перукарні «Капітан Барбер», тобто обвинувачена намагається працевлаштуватися та вести законослухняний спосіб життя;
- судом 1-ої інстанції залишено поза увагою протоколи допиту батьків обвинуваченої, з яких вбачається, що період життя ОСОБА_7 з 2019 року до часу скоєння нею злочину був складним та вплинув на її психологічний стан, оскільки мати обвинуваченої пішла з сім'ї залишивши батька, її та неповнолітнього брата та самоусунулась від спілкування з родиною, саме тоді ОСОБА_7 покинула навчання, пішла з дому, почала мешкати окремо та попала під поганий вплив;
- судом 1-ої інстанції належним чином не враховано того, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувалась, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має батька та молодшого брата, тобто в неї наявні міцні соціальні зв'язки.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_10 просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення приписам наведеної норми кримінального процесуального закону загалом відповідає з наступних підстав.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, суд 1-ої інстанції, враховуючи позицію обвинуваченої, яка провину визнав повністю та не оспорювала фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, з'ясувавши, що всі учасники провадження правильно розуміють обставини справи, впевнившись у добровільності їх позицій, а також роз'яснивши обмеження щодо апеляційного оскарження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, проти чого не заперечували учасники провадження, та обмежився лише допитом обвинуваченої.
Відтак суд, враховуючи вищевикладене, правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України за кваліфікуючими ознаками:
- за епізодом від 10.10.2021 як незаконне придбання, зберігання та незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу та психотропної речовини у місцях масового перебування громадян;
- за епізодом від 10.02.2022 як незаконне придбання, зберігання та незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, вчинене повторно, а також незаконне придбання, зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, вчинене повторно.
Враховуючи те, що зазначені висновки суду 1-ої інстанції в частині встановлення винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржуються, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду.
Що стосується доводів сторони захисту щодо надмірної суворості призначеного судом обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, колегія суддів вважає їх частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно з абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі - постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Санкція кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_7 та передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 6-ти до 10-ти років з конфіскацією майна.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , суд 1-ої інстанції, на виконання приписів зазначених вище норм кримінального закону та положень судової практики, врахував: характеристику особи обвинуваченої, яка позитивно характеризується за місцем проживання та колишньої роботи, займається волонтерською діяльністю; обставини, що пом'якшують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , суд 1-ої інстанції визнав повне визнання вини, щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 судом 1-ої інстанції встановлено не було.
Врахувавши сукупність зазначених обставин та характеристику особи обвинуваченої, суд 1-ої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років, з конфіскацією всього належного їй майна.
Водночас, надаючи оцінку доводам захисника ОСОБА_8 щодо можливості звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, відноситься до дискреційних повноважень суду.
Судова дискреція (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
В цьому контексті колегія суддів приймає до увагу правову позицію, викладену в постанові ККС ВС від 20.03.2018 у справі №302/904/16-к (провадження №51-966 км18), відповідно до якої загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Відповідно до абз. 2 п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму ВС України, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Так, апеляційний суд погоджується із посиланнями сторони захисту на те, що обвинувачена ОСОБА_7 щиро розкаялась у вчиненому, активно сприяла розкриттю вчиненого злочину, співпрацювала із органом досудового розслідування, кримінальної відповідальності не уникала, займається волонтерською діяльністю, проте зауважує на тому, що зазначені обставини беззаперечно не свідчать про їх достатність для висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання та її звільнення від відбування покарання з встановленням іспитового строку.
Натомість, злочинна діяльність обвинуваченої ОСОБА_7 не обмежувалась одним епізодом збуту наркотичного засобу та психотропної речовини, носила системний характер, що загалом свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого обвинуваченою злочину.
Окрім того, зазначені вище обставини були враховані судом 1-ої інстанції в якості таких, що пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , які дозволили суду застосувати стосовно неї положення ст. 69 КК України та призначити більш м'яке покарання, ніж передбачене санкцією ч. 2 ст. 307 КК України.
Відтак, з огляду на вищезгадані обставини, колегія суддів не знаходить підстав для застосування стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 ст. 75 КК України та звільнення її від відбування покарання з встановленням іспитового строку.
Разом із тим, вимогами ч. 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Так, колегія суддів, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, враховує наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 - повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Окрім того, апеляційний суд також зауважує на тому, що ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності притягується вперше, раніше не судима (а.с. 199), має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується (а.с. 191), має міцні соціальні зв'язки, зокрема, батька та молодшого брата, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває (а.с. 200).
Зазначені обставини характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7 з позитивного боку та значно знижують її суспільну небезпечність.
Позитивна характеристика обвинуваченої ОСОБА_7 за попередніми місцями працевлаштування останньої колегією суддів враховує натомість, наразі обвинувачена не працевлаштована.
Що стосується посилань захисника на складний період життя ОСОБА_7 з 2019 року по час скоєння нею злочину, пов'язаний із сімейними обставинами, що, на переконання захисника, спонукало обвинувачену до вчинення кримінального правопорушення, апеляційний суд зауважує на тому, що зазначені обставини є суто суб'єктивними міркуваннями сторони захисту та не можуть слугувати виправданням вчинення тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, а також не можуть бути будь-яким чином враховані при призначенні покарання обвинуваченій.
В цьому контексті суд апеляційної інстанції приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові ККС ВС від 11.05.2021 по справі №336/4259/18 (провадження №51-6029км20), відповідно до якої при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер та залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв'язку з системним тлумаченням положень ст.ст. 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Окрім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ККС ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21 (провадження №51-619км22), процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Отже, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої ОСОБА_7 , її молодий вік, перше притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність судимостей, наявність кількох, неменше трьох, обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої, суд апеляційної інстанції вважає за можливе в даному випадку, використовуючи надані йому повноваження, із застосуванням положень ст. 69 КК України, при призначенні ОСОБА_7 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті, а саме до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, з конфіскацією належного їй майна, за виключенням житла.
Зазначене покарання, на переконання колегії суддів, буде достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових злочинів.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що обставини вчинення обвинуваченою ОСОБА_7 інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, його тяжкість та ступінь суспільної небезпечності, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, викладена вище характеристика її особи свідчать про те, що призначення їй покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього належного їй майна в даному конкретному випадку є занадто суворим, натомість, останній можливо призначити більш м'яке покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, не зазначене в санкції ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у виді обмеження волі строком на 2 роки, з конфіскацією належного їй майна, за винятком житла, якого буде достатньо для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відтак, оскаржуваний вирок суду 1-ої інстанції підлягає відповідній зміні, в частині призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання.
Відповідно до припису п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Пункт 4 ч. 1 ст. 408 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 та відповідної зміни вироку суду, в частині призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, із мотивів, викладених вище.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 409, 414, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 08.01.2024, яким ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України - змінити, в частині призначення покарання.
Призначити ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки, з конфіскацією належного їй майна, за виключенням житла.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскарження в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4