27.05.24
22-ц/812/666/24
Провадження №22-ц/812/666/24
20 травня 2024 року м. Миколаїв
Справа № 490/6218/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.
за участю секретаря - Колосової О.М.
переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
Держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури
про стягнення матеріальної та моральної шкоди
за апеляційною скаргою
Миколаївської обласної прокуратури
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Шолох Л.М., 6 лютого 2024 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 21 лютого 2024 року,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначала, що Заводським районним судом м. Миколаєва здійснюється розгляд кримінального провадження № 4202115201000066 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.368 КК України. Відомості про вказане кримінальне провадження внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 жовтня 2021 року Окружною прокуратурою м. Миколаєва. Досудове розслідування здійснювалось Миколаївським районним управлінням поліції ГУНП України в Миколаївській області. В ході досудового розслідування у ОСОБА_1 було вилучено та накладено арешт на грошові кошти, а саме: 58 960 грн, 80 євро, 740 доларів США.
Вищевказані грошові кошти після вилучення знаходились на зберіганні в приміщенні службового кабінету т.в.о. начальника слідчого відділу Миколаївського районного управління поліції ГУНП України в Миколаївській області .
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва накладено арешт на вищевказані належні ОСОБА_4 грошові кошти. Місцем зберігання визначено сейф службового кабінету № 15 т.в.о. начальника слідчого відділу Миколаївського районного управління поліції ГУНП України в Миколаївській області Біліченко С.В. за адресою: м. Миколаїв, вул. Біла,44.
В подальшому, слідчий судді Заводського районного суду м. Миколаєва Павлова Ж.п. розглянувши клопотання прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва Шияна Є.А. про зміну місця зберігання речових доказів, постановила ухвалу від 21 лютого 2022 року, якою визначила місце зберігання належних ОСОБА_1 грошових коштів, вилучених за адресою АДРЕСА_1 в робочому кабінеті № 13 старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва Шияна Є.А. за адресою: м. Миколаїв, вул. Бузника,14.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2023 року вищезазначений арешт скасовано. Однак посадовою особою кошти позивачу не повернуто у зв'язку з їх фактичною відсутністю.
За вказаним фактом 28 березня 2023 року порушено кримінальне провадження № 42023152010000015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, в якому ОСОБА_1 визнана потерпілою.
Позивачка вважає, що їй завдано матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконних дій та бездіяльності службової особи органу прокуратури при здійсненні досудового розслідування, яке виразилось:
- у протиправному позбавленні її права власності, внаслідок втрати
речових доказів (майна позивача), чим порушено гарантовану ст. 41 Конституцією України непорушність права власності ;
-у невиконанні обов'язку щодо зберігання речових доказів, яке
здійснюється в затвердженому Постановою КМУ від 19 листопада 2012 р. № 1104 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення , їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження;
-у невиконанні встановленого законом обов'язку, у разі втрати
речового доказу - повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість ( ч. 4 ст. 100 КПК України) ;
Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з державного бюджету України, шляхом безспірного списання з рахунку Державної казначейської служби України на її користь матеріальну шкоду у розмірі 58 960 гривень, 80 євро (за курсом НБУ на день фактичної виплати), 740 доларів США (за курсом НБУ на день фактичної виплати) та моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 58 960 гривень, 80 євро, 740 доларів США та моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.
В апеляційній скарзі Миколаївська обласна прокуратура, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме діями Миколаївської обласної прокуратури їй завдано майнову та моральну шкоду, що залишилось поза увагою суду першої інстанції та стало підґрунтям для прийняття рішення. Крім того, не доведено факт наявності вини відповідача та причетність до зникнення у ОСОБА_1 певної суми грошових коштів, а також наявності в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства під час провадження у кримінальній справі, які б перебували у причинно-наслідковому зв'язку з порушеннями прав та законних інтересів позивачки.
Позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що мала місце бездіяльність органів прокуратури, а також, що вона виникла саме внаслідок неналежного виконання службових обов'язків чи протиправних дій (бездіяльності) прокуратури, не надано доказів заподіяння матеріальної шкоди та наявності вини працівників органів досудового розслідування, причинного зв'язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового розслідування, прокуратури, суду і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідачів.
Миколаївська обласна прокуратура зазначала, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва розпочато кримінальне провадження № 42023152010000015 від 28 березня 2023 року за ч.4 ст.191 КК України. Обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням колишнього прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва Шияну Є.А. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України скеровано до суду, його розгляд триває. Позивачку залучено до вказаного кримінального провадження як потерпілу. Відповідно вона має право в порядку ст. 128 КПК України звернутись в рамках кримінального провадження з відповідним цивільним позовом до обвинуваченого. За рахунок державного бюджету Україна шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується у випадках та порядку, передбачених законом (ч.2 ст.1177 ЦК України). Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишаються нерозкритими. Відповідач посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року справа № 916/1423/17.
Оскільки на теперішній час кримінальне провадження не завершене, особи, винні у зникненні арештованих коштів, до відповідальності не притягнуті, відсутні безумовні підстави для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретними невстановленими особами, на підставі ст.1177 ЦК України у даному випадку.
Відповідач зазначав, що судом першої інстанції взагалі не обґрунтовано, на підставі яких доказів судом визначено характер страждань позивачки, тяжкість змін у її житті, які дали підставу для визначення розміру відшкодування моральної шкоди саме у сумі 10000 гривень.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вважав її такою, що не підлягає задоволенню, а її доводи не обґрунтованими. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Наводив зміст правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 3 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, від 21 серпня 2019 року в справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, у постанові від 14 лютого 2018 року в справі № 521/10640/15-ц.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті: така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Крім того, шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Згідно з пунктами 2 та 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода.
Судом встановлено, що Заводським районним судом м. Миколаєва здійснюється розгляд кримінального провадження № 4202115201000066 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.368 КК України. Відомості про вказане кримінальне провадження внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 жовтня 2021 року Окружною прокуратурою м. Миколаєва. Досудове розслідування здійснювалось Миколаївським районним управлінням поліції ГУНП України в Миколаївській області. В ході досудового розслідування у ОСОБА_1 було вилучено та накладено арешт на грошові кошти, а саме: 58 960 грн, 80 євро, 740 доларів США.
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва накладено арешт на вищезазначені кошти та визначено їх місце зберігання у сейфі службового кабінету № 15 т.в.о. начальника слідчого відділу Миколаївського районного управління поліції ГУНП України в Миколаївській області Біліченка С.В. В подальшому ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва визначено місце зберігання речових доказів у службовому кабінеті № 13 старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва Шияна Є.А.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2023 року арешт скасовано, однак посадовою особою кошти позивачу не повернуто у зв'язку з їх фактичною відсутністю.
За вказаним фактом 28 березня 2023 року порушено кримінальне провадження № 42023152010000015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, в якому ОСОБА_1 визнана потерпілою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 21 Порядку речові докази у вигляді готівки у національній валюті України або іноземній валюті передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ (далі - уповноважений банк). У разі, коли готівка у національній валюті України чи іноземній валюті не містить слідів кримінального правопорушення, валютні кошти зараховуються на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки (далі - депозитний рахунок) уповноваженого банку.
Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року N 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція).
Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.
Згідно з пунктом 27 Інструкції грошові суми в національній валюті вносяться на депозитний рахунок органу, який вилучив їх, відкритий в уповноваженому банку на підставі укладеного депозитного договору, а валютні цінності доставляються до уповноваженого банку уповноваженою особою органу, який вилучив іноземну валюту, для розміщення їх на депозитних рахунках на підставі укладених договорів.
Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України N 6/5, Генеральної прокуратури України N 3, Міністерства фінансів України N 41 від 04 березня 1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року N 106/1131).
Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.
В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення про застосування Закону № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін із дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна проводиться також за рахунок цих органів.
Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний із прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 100 КПК України, у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти, вилучені у ОСОБА_1 в якості речових доказів, у порушення Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, були поміщені до службового сейфу робочого кабінету № 13 старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва Шияна Є.А. закріпленого за адміністративною будівлею Окружної прокуратури м. Миколаєва, а не зберігалися в порядку, передбаченому законом, що і призвело до їх втрати.
Враховуючи викладені обставини, доводи апеляційної скарги, про недоведеність обставин, що мала місце бездіяльність органів прокуратури, а також, що вона виникла саме внаслідок неналежного виконання службових обов'язків чи протиправних дій (бездіяльності) прокуратури, є безпідставними.
Не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за завдану позивачці шкоду й посилання апелянта на те, що на теперішній час кримінальне провадження не завершене, особи, винні у зникненні арештованих коштів, до відповідальності не притягнуті, оскільки за правилами ст. 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якою завдано шкоду, а на державу Україна, шляхом списання казначейством України із державного бюджету як органом, що здійснює казначейске обслуговування бюджетних коштів.
Таким чином, з урахуванням вказаних норм матеріального права, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що позивач має право на відшкодування майнової шкоди за вилучене під час обшуку майно у вигляді грошових коштів, оскільки вилучене майно не було повернуто внаслідок порушення правил зберігання посадовими особами Окружної прокуратури м. Миколаєва.
Зазначені висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 753/15266/17.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив з того, що заподіяна позивачці моральна шкода полягає у душевних стражданнях, спричинених негативними емоціями та переживаннями, що тривають значний період часу призвели до: стресу, пережитий у зв'язку з тим, що вилучені органом досудового розслідування грошові кошти, що зароблялись тривалий час, безслідно зникли із спеціального сейфа в кабінеті відокремленого підрозділу органу прокуратури, на території з обмеженим доступом, а такого не повинно бути ні за яких обставин; розчарування, пережите у зв'язку з незаконними діями посадової особи відповідача; відчай, розпач, пережиті у зв'язку з тим, що через безумовну довіру до органів прокуратури та попри розуміння ступені відповідальності, що покладені державою на ці органи, відповідач не забезпечив схоронності грошових коштів; психологічне напруження від безпорадності перед системою, що посилюється відчуттям незворотності втрати.
Враховуючи характер завданих позивачці моральних страждань, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума 10000 грн. буде достатньою компенсацією, завданих позивачці моральних страждань.
Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду та можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: Т.Б.Кушнірова
І.В. Лівінський
Повний текст постанови складено 27 травня 2024 року.