27.05.24
22-ц/812/882/24
Провадження № 22-ц/812/882/24
іменем України
22 травня 2024 року м. Миколаїв
справа № 487/1579/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства «Універсал Банк»
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 08 квітня 2024 року суддею Притуляк І.О., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом
Акціонерного товариства «Універсал Банк» до
ОСОБА_1
про стягнення кредитної заборгованості,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У січні 2023 року АТ «Універсал Банк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позивач зазначав, що 05 липня 2019 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого відповідачці надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 100 000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом - у розмірі 3,2% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (38,4% річних) та зі сплатою збільшених відсотків за користування кредитом у розмірі 6,4% на місяць на суму простроченої заборгованості за кредитом (76,8% річних).
Посилаючись на порушення відповідачкою ОСОБА_1 умов кредитування, банк просив стягнути заборгованість,яка виникла станом на 12 жовтня 2022 року у розмірі 11 680, 03 грн - за наданим кредитом.
Відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Михайленка О.В., позов визнала. Посилалася на відсутність доказів, які б свідчили про відкриття рахунку, видання банківської картки та встановлення кредитного ліміту; анкета-заява містить лише анкетні дані відповідачки, проте не містить інформації яка саме картка була видана; до позову не додано підписаних нею Умов і правил обслуговування фізичних осіб, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту. Ті, що додані, не свідчать про те, що саме з такою їх редакцією вона була ознайомлена.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що долучений до справи розрахунок заборгованості не є належним доказом, який би підтверджував розмір заборгованості, а виписки з рахунку, який відповідав би вимогам до первинних банківських документів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі банк, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що умовами анкети-заяви визначено, що вона разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, отже підписавши анкету-заяву ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомилася та отримала у мобільному додатку примірники зазначених вище документів. Окрім цього, в анкеті-заяві позичальниця зазначила, що усе листування щодо договору здійснюється через мобільний додаток або інші дистанційні канали, відповідно до умов Договору.
Також апелянт вважав безпідставними висновки суду про те, що в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про умови кредитування, а надані позивачем умови і правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма через їх мінливий характер, оскільки ці умови опубліковані на сайті банку, постійно доступні для ознайомлення, та зі скріншоту з сайту вбачається, що саме у такій редакції вони діяли під час надання кредиту відповідачці, а саме - у період з 04 липня 2019 року по 07 серпня 2019 року.
Крім цього банк зазначав, що користування кредитними коштами та виникнення заборгованості підтверджуються випискою по рахунку, який доданий до апеляційної скарги.
Також на думку апелянта, про заборгованість свідчить доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості, який є належним доказом, оскільки підписаний уповноваженою особою. Одночасно банк посилався на рішення судів вищої ланки, в яких вони дійшли висновку про належність як доказу розрахунку заборгованості.
Узагальнені доводи інших учасників
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачка не скористалася.
2.Мотивувальна частина
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
05 липня 2019 року між сторонами укладений кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, відповідно до умов якого Банк відкрив відповідачці поточний рахунок у гривні та надав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
В анкеті-заяві зазначено, що позичальниця згодна, що ця заява разом із Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових рахунків, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, а також про ознайомлення з таким договором.
Пунктом 6 анкети-заяви відповідач підтвердив наступне: «Прошу вважати наведений зразок мого власноручного підпису або його аналоги (у тому числі мій електронний підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті мені в Банку. Я засвідчую генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключом (номер ключа), яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення моїх дій згідно з Договором.
Також визнаю, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Я підтверджую, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або Банком з використанням електронного/ удосконаленого електронного підпису».
Будь-яких інших умов кредитування (термін повернення кредиту, розмір відсоткової ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов'язання, порядок погашення заборгованості тощо) в анкеті-заяві не зазначено.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано розрахунок заборгованості, за яким заборгованість за договором станом на 12 жовтня 2022 року складає 11 680,03 грн лише за тілом кредиту.
Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.
Позиція апеляційного суду
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Відповідно до частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Так, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає,що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Проте, важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У справі, яка переглядається, до позовної заяви додано анкету-заяву, яка містить підпис відповідачки. Проте, анкета-заява не містить відповідних істотних умов кредитного договору, в указаній заяві відсутні будь-які дані стосовно оформлення кредиту, зазначення суми кредитного ліміту, строку повернення кредиту, визначення розміру процентів за користування кредитом та інших істотних умов.
Крім того, позивачем не надано інших доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі, зазначеному у позовній заяві.
Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, отже не може вважатися належним доказом у справі, який би підтверджував наявність заборгованості за договором та саме у визначеному позивачем розмірі.
Посилання позивача на цей розрахунок як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки розрахунки заборгованості є внутрішніми документами фінансових установ та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів видачі позичальниці кредиту у заявленій сумі та виникнення кредитної заборгованості у тій сумі, яку зазначає позивач у позовній заяві.
Відсутність достатніх доказів означає недоведеність позовних вимог, що унеможливлює і стягнення заборгованості, оскільки суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною другою статті 12, частиною першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною п'ятою статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Вищевказані процесуальні обов'язки Позивачем не виконані.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
На це вказано, зокрема, у пп. 8.15-8.18 Постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, щодо особливості оцінки доказів (у тому числі електронних).
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неналежність як доказу розрахунку заборгованості, та з цієї підстави правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.
До апеляційної скарги позивачем додані: довідка про рух коштів по карті, виписка з особового рахунку, довідка про наявність рахунку та довідка про розмір встановленого кредитного ліміту.
Однак колегія суддів не приймає зазначені докази з огляду на таке.
Згідно з вимогами частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Однак, колегія суддів виходить з того, що позивач у справі є юридичною особою, яка звертаючись до суду із вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, мала дані про обставини укладання кредитного договору та докази на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, проте. До суду першої інстанції їх не подала. Про наявність будь-яких перешкод у надані цих доказів апелянт не зазначає.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Посилання в апеляційній скарзі на рішення судів вищої ланки щодо належності як доказу розрахунку заборгованості, суд оцінює критично, оскільки вони постановлені у справах з іншими обставинами, які не є подібними до справи, яка переглядається. Крім цього у рішеннях, на які посилається банк, суди вважали що розрахунок заборгованості може бути оцінений як доказ у сукупності з іншими доказами.
Оскільки у справі, яка переглядається, банком не додано до позовної заяви інших доказів крім розрахунку заборгованості, то суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів виникнення кредитної заборгованості у заявленому банком розмірі.
Крім зазначеного вище колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, положення практики Європейського Суду з прав людини вказують, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ "Гірвісаарі проти Фінляндії", п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.В.Крамаренко
В.І.Темнікова
Повну постанову складено 27 травня 2024 року