27.05.24
22-ц/812/761/24
Провадження № 22-ц/812/761/24
іменем України
22 травня 2024 року м. Миколаїв
справа № 479/822/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,
із секретарем - Біляєвою В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
ОСОБА_1 та
ОСОБА_2
на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області, постановлене 11 березня 2024 року суддею Репушевською О.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 20 березня 2024 року), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про захист спадкових прав,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про захист спадкових прав.
Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після її смерті залишилося спадкове майно, на частку в якому вона має право. До спадкового майна, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка відносить: житловий будинок АДРЕСА_1 , автомобіль марки ВАЗ, модель 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1995 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ; автомобіль марки КАМАЗ 5320 10850, 1983 року випуску, колір сірий, № шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 ; причепу НОМЕР_5 , колір сірий, № шасі НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 ; причеп ОРЛИК, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер: НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 .
Посилаючись на те, що вона як спадкоємиця матері, має право на частину спадкового майна, проте не може отримати спадщину так як відповідач є його титульним власником, оскільки майно було придбане у шлюбі, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача компенсацію вартості цього майна у розмірі 100 000 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 має власне житло, фінансової участі у придбанні спадкового майна не приймала, самовільно продала частину спадкового майна - автомобіль Форд. Також зазначав, що між ними склалися неприязні стосунки, оскільки позивачка самовільно вселилася до його будинку та обмежила його доступ до побутових приладів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року позов задоволено частково, за ОСОБА_1 визнано право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 . В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано доведеністю виникнення права власності на будинок під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі та презумпцією спільності майна подружжя.
Також суд вважав неможливим задоволення позовних вимог щодо транспортних засобів з підстав недосягнення сторонами згоди щодо вартості цього майна та у зв'язку з відсутністю належної його оцінки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та стягнути з відповідача 100 000 компенсації вартості спадкового майна - транспортних засобів.
Відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що позивачка позбавлена можливості провести оцінку транспортних засобів оскільки вони знаходяться у відповідача та у третіх осіб, а надану інформацію про їх ринкову вартість вважає достатньою для задоволення позовних вимог у цій частині.
ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі посилався на невідповідність позовної заяви вимогам статті 175 ЦПК України, зокрема щодо визначення ціни позову та на відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на прийняття спадщини.
2.Мотивувальна частина
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_5 є донькою відповідача ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - дружина відповідача ОСОБА_3 .
З 18 жовтня 1954 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.
У 1981 році приймальною комісією Комбінату комунальних підприємств складено акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 .
19 лютого 1988 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право особистої власності на зазначене вище будівництво.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на частину будинку.
14 квітня 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Кривоозерської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Листом від 15 вересня 2023 року державний нотаріус Першої Первомайської державної нотаріальної контори Л.Мороз повідомила ОСОБА_1 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на частку у спільному майні подружжя, оскільки титульним власником майна є ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 за життя своєї частки у спільному майні не виділяла.
Крім цього відповідач ОСОБА_2 є власником транспортних засобів: - автомобіля марки ВАЗ, модель 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1995 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ; - автомобіля марки КАМАЗ 5320 10850, 1983 року випуску, колір сірий, № шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 . А також - причепу НОМЕР_5 , колір сірий, № шасі НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 та причепу ОРЛИК, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер: НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 .
Позиція апеляційного суду
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Так, відповідно до положення статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічні положення містить діючий Сімейний Кодекс України.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Отже, житловий будинок АДРЕСА_1 , збудовано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час перебування у зареєстрованому шлюбі та є їхнім спільним майном. Частки подружжя у цьому майні є рівними.
Реєстрація права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 у даному випадку правового значення не має.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України). До першої черги спадкування відносяться діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності на частину будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Щодо вимог позивачки ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості транспортних засобів, колегія суддів виходить з такого.
Згідно інформації Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Миколаївській області відповідач ОСОБА_2 є власником транспортних засобів: - автомобіля марки ВАЗ, модель 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1995 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ; - автомобіля марки КАМАЗ 5320 10850, 1983 року випуску, колір сірий, № шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 . А також - причепу НОМЕР_5 , колір сірий, № шасі НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 та причепу ОРЛИК, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер: НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 .
Згідно пояснень ОСОБА_2 автомобіль марки КАМАЗ 5320 10850, та причеп ГКБ 8350 він відчужив.
Проте, посилаючись на відчуження цих транспортних засобів без згоди іншого з подружжя, та на відсутність у неї доступу до транспортних засобів, які знаходяться у відповідача, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості транспортних засобів.
При визначенні їх вартості позивачка посилалася на калькулятор розрахунку вартості, що міститься на сайті Auto.Ria.com.
Суд першої інстанції не взяв цей доказ до уваги, пославшись на те, що вартість майна повинна бути визначена особою, яка має спеціальні знання з оцінки транспортних засобів та є фахівцем у цій галузі.
Клопотання про призначення експертизи для визначення вартості спірного майна позивачка ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заявляла.
Виходячи з правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 26 березня 2021р. (справа №414/277/17, провадження №61-2934св19), вартість майна що підлягає поділу визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Проте, у справі, яка переглядається, беззаперечні докази того, що автомобіль марки КАМАЗ 5320 10850, та причеп НОМЕР_5 ОСОБА_2 відчужив без згоди дружини ОСОБА_3 за її життя, та кошти за реалізоване майно були витрачені не на потреби родини, у матеріалах справи відсутні.
Крім цього, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, для визначення розміру компенсації, на яку може претендувати позивачка ОСОБА_1 в якості частини спадкового майна, необхідно встановити дійсну вартість цього майна на час розгляду справи.
Проте, будь-яких доказів вартості транспортних засобів - автомобіля марки ВАЗ, модель 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепу ОРЛИК, 2008 року виготовлення, позивачка не надала, клопотання про призначення експертизи для визначення їх вартості, не заявляла, тому суд першої інстанції був позбавлений можливості визначити їх вартість та, як наслідок - задовольнити позовні вимоги про стягнення компенсації.
Відсутня така можливість і у суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Отже, апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Кривоозерського районного суду від 11 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.В.Крамаренко
В.І.Темнікова
Повну постанову складено 27 травня 2024 року