27.05.24
22-ц/812/834/24
Провадження № 22-ц/812/834/24
іменем України
22 травня 2024 року м. Миколаїв
справа № 489/6723/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,
із секретарем - Біляєвою В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, постановлене 01 квітня 2024 року суддею Микульшиною Г.А. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено того ж дня), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу в частині зазначення покупця недійсним та переведення прав та обов'язків покупця, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельянова Наталя Валеріївна,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з зазначеним вище позовом.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 21 листопада 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н.В. посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 63 270 грн, за письмовою згодою чоловіка продавця та дружини покупця. У письмовій згоді на придбання квартири ОСОБА_6 зазначила, що грошові кошти, які витрачаються на придбання квартири, є особистою приватною власністю її чоловіка ОСОБА_2 оскільки подаровані йому батьками. Однак позивач зазначає, що вказаний факт не відповідає дійсності. Крім цього на момент укладення договору ОСОБА_2 не мав фінансової платоспроможності на придбання дороговартісного нерухомого майна, договорів дарування ні з матір'ю, ні з батьком, ні з іншими особами не укладав. Фактично квартира була придбана за 27 000 доларів США, а не за 63 270 грн як зазначено у договорі, що підтверджується розписками. Укладання договору купівлі-продажу квартири із зазначенням покупцем сина позивачки - ОСОБА_2 , було формальним та обумовлено станом здоров'я позивачки. Напередодні укладення договору вона дізналась про наявність у неї онкологічного захворювання, що потребувало негайного хірургічного втручання. Перебуваючи у хворобливому та пригніченому стані, переживаючи шок, паніку і страх, відчуваючи глибокі страждання і невизначеність у майбутньому, позивачка вирішила, що при укладенні договору покупцем буде зазначений її син - ОСОБА_2 , який погодився формально виступити покупцем. З часу придбання квартири позивачка особисто оплачувала всі комунальні послуги, за власний рахунок здійснила дороговартісний ремонт квартири, її реконструкцію, в результаті чого збільшилась її площа, також особисто придбавала будівельні матеріали, меблі і побутову техніку. У зв'язку з тим, що у грудні 2018 року відповідач був змушений з'їхати з квартири, яку йому орендували батьки, а на той час його дружина була вагітна, позивачка дозволила сину проживати у спірній квартирі. Проте у вересні 2023 року відповідач відмовився виконати досягнуті раніше домовленості та повернути позивачу квартиру шляхом юридичного оформлення відповідного договору.
Посилаючись на те, що фактичним покупцем квартири є саме вона, ОСОБА_1 просила суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений ПН ММНО ОСОБА_7 , зареєстрований в реєстрі за № 2558, запис про право власності № 17525070, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1089509748101, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як покупцем - недійсним в частині зазначення покупця ОСОБА_2 та перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладено на позивачку ОСОБА_1 , скасовано заходи забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недопустимістю такої правової конструкції, як визнання договору недійсним в частині його сторони.
Крім цього суд зазначав, що вважає не підтвердженими достовірними, достатніми та неспростовними доказами твердження позивачки про те, що її син - відповідач ОСОБА_2 є лише формальним покупцем квартири.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що, вказавши у мотивувальній частині рішення на неефективність обраного нею способу захисту, суд не навів жодних мотивів такого висновку, не проаналізував норми права, які регулюють спірні правовідносини, на предмет інших дієвих способів захисту та не визначився з тим, у який спосіб вона може захистити своє порушене право.
Не погоджуючись з висновком суду про те, що неефективний спосіб захисту порушеного права сам по собі є достатньою та безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, апелянт вказувала на обов'язок суду за принципом «суд знає закони», застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Також апелянт посилалася на постанови судів вищої ланки. При цьому зазначала, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц, на яку послався суд першої інстанції, не є пріоритетними, а лише вказують на іншу думку суддів.
Крім цього апелянт зазначала, що суд взагалі позбавив її права на судовий захист, оскільки відмовивши у позові з підстав обрання неефективного способу захисту, в мотивувальній частині рішення зазначив, що приходить до висновку про відсутність достовірних, достатніх та неспростовних доказів доведеності позовних вимог.
Крім іншого, позивачка вважала достатньою підставою для задоволення позовних вимог визнання позову відповідачкою ОСОБА_3 . Також посилалася на пояснення третьої особи - ОСОБА_5 про те, що саме вона домовлялася про купівлю квартири, передавала грошові кошти у розмірі 27 000 доларів США, та інших свідків.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Новгородова Т.М. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на помилковість доводів апелянта про обов'язок суду на власний розсуд обирати спосіб захисту та захищати права позивача, оскільки це суперечить принципу змагальності сторін. Отже суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Також вказувала на те, що з 2016 року позивачка не порушувала питання про нібито удаваність правочину, а порушила його тільки після вчинення ОСОБА_2 дій щодо розірвання шлюбу з дружиною ОСОБА_4 . Натомість ОСОБА_2 з дня укладення договору купівлі-продажу разом з дружиною та донькою проживали у спірній квартирі, за роки володіння та користування нею провели її покращення, зробили ремонт, придбали меблі.
Вважає ці докази такими, що свідчать про те, що договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків для його сторін.
Крім того, вказувала, що квартира була придбана за 5 000 доларів США, які були подаровані відповідачу на весілля бабусею.
2.Мотивувальна частина
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не у повній мірі відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що 21 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н.В., відповідно до якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив (прийняв у власність) кв. АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 3 договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 63 270 грн, які отримані продавцем до підписання цього договору. Цю суму сторони вважають справедливою, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких обставин і сторони повністю задовольняє. Сторони своїми підписами під цим договором підтверджують факт повного розрахунку. Ринкова вартість аналогічних об'єктів нерухомого майна на день укладення договору сторонам була відома, зазначена в договорі ціна продажу є реальною та не заниженою з метою зменшення витрат, пов'язаних з посвідченням цього договору.
Правові наслідки укриття дійсної продажної ціни нотаріусом сторонам роз'яснено.
У день укладення договору чоловік продавця ОСОБА_8 надав заяву про згоду на продаж квартири, ця заява посвідчена нотаріусом.
Дружина покупця ОСОБА_6 також подала заяву, в якій зазначала, що їй відомо, що її чоловік ОСОБА_2 придбає (купує) у власність кв. АДРЕСА_1 , за ціною та на умовах на його розсуд. Підтвердила та повідомила, що грошові кошти, які витрачаються її чоловіком на придбання вищевказаної квартири не є спільною сумісною власністю, а належать йому на праві особистої приватної власності, оскільки були подаровані її чоловіку його батьками.
Згідно звіту про оцінку спірної квартири станом на 09 листопада 2016 року її оціночна (ринкова) вартість складає 63 270 грн.
Позиція апеляційного суду
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).
Стаття 217 ЦК України передбачає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Втім, щодо недійсності в частині сторони правочину навіть гіпотетично неможливо припустити, що цей правочин був би вчинений.
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що:
(1) удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону;
(2) у статті 235 ЦК України не передбачається можливості застосування інших правових наслідків удаваності правочину, крім поширення на правовідносини сторін норм, що регулюють прихований правочин;
(3) кваліфікація правочину як удаваного у частині неможлива без урахування положень статті 217 ЦК України, якою передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
(4) нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору.
Щодо належності обраного позивачкою способу захисту порушеного права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 14 лютого2022 року у справі № 346/2238/15-ц вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19), що при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд повинен встановити, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає; вказаний договір відповідно до статей 235, 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.
Також для забезпечення єдності судової практики Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 14 лютого2022 року у справі № 346/2238/15-ц відступив і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, провадження № 61-1188 св 21 та зробив висновок про те, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору.
Отже, враховуючи вищезазначене, оскільки позивачка в своїй позовній заяві просила про визнання судом недійсним договору купівлі-продажу не в цілому, а тільки в частині зазначення покупця ОСОБА_2 - однієї із сторін правочину, що не передбачено жодною нормою чинного законодавства, а нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як визнання договору недійсним в частині його сторони, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту порушеного права.
Разом з тим, встановивши вказані вище обставини, суд в мотивувальній частині рішення обґрунтував і зробив висновки щодо доведеності або недоведеності заявлених позовних вимог. Також в мотивувальній частині зазначено, що позов не підлягає задоволенню з підстав його недоведеності.
Проте суд не повинен був давати оцінку аргументам доведеності чи недоведеності позову, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу та змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини обґрунтування та висновки щодо доведеності або недоведеності заявлених позовних вимог.
Усі інші доводи апеляційної скарги не впливають на встановлені колегією суддів обставини справи та застосовані до них норми матеріального права.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2024 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення обґрунтування і висновки суду щодо доведеності або недоведеності заявлених позовних вимог.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.В.Крамаренко
В.І.Темнікова
Повну постанову складено 27 травня 2024 року