Справа № 357/3407/21
Провадження № 2/357/2847/24
22 травня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Пустовій Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що АТ КБ «Приватбанк» та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 року, за умовами якого, позивач передав позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмірі 40000 грн. строком до 22.11.2017 р., а позичальник зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. Позивач умови договору виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі встановленому договором, але позичальник неналежно виконує свої зобов'язання за договором та допустила виникнення заборгованості, яка станом на 19.01.2021 року становить 300573,57грн. В забезпечення виконання зобов'язання за Договором №KIA3GI0000001269 між позивачем і відповідачами було укладено договір поруки. Відповідно до умов Договору поруки, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням порушених і невиконаних зобов'язань за Договором №KIA3GI0000001269. Відповідачі борг не повернули, а тому позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 300573,57 грн. та вирішити питання про відшкодування судових витрат.
Ухвалою судді від 19.05.2021 року було відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін (а.с. 38).
18.10.2021 року суд ухвалив у даній справі заочне рішення та стягнув в солідарному порядку із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 300573 грн. 57 коп. та судові витрати, по 2254 грн. 30 коп. з кожного відповідача (а.с.61-64).
25.03.2024 року представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Назаренко Р.А., подав суду заяву про перегляд заочного рішення (а.с.77-86).
26.03.2024 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Ільницька І.В. подала суду заяву про перегляд заочного рішення (а.с.162-166).
27.03.2024 року ухвалою судді було об'єднано в одне провадження заяви відповідачів про перегляд заочного рішення у справі та призначено розгляд цих заяв на 11.04.2024 року (а.с.177-178).
11.04.2024 року представник позивача подав суду відзив на заяви про перегляд заочного рішення (а.с.188-225)
11.04.2024 року ухвалою суду було задоволено заяви відповідачів та скасовано заочне рішення від 18.10.2021 року і призначено розгляд справи по суті на 22.05.2024 року (а.с.185-186).
Позивач в судове засідання свого представника не направив, в позовній заяві позивач клопотав про розгляд справи без їхнього представника. 11.04.2024 року під час розгляду заяв відповідачів про перегляд заочного рішення у даній справі, представник позивача був присутнім в судовому засіданні, надавав пояснення щодо поданих заяв, підтримав позов та заочне рішення у справі.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У судовому засіданні представники відповідачів, адвокати Назаренко Р.А. і ОСОБА_3 заперечили позовні вимоги. Представник відповідача ОСОБА_1 подав заяву про застосування положення про строки позовної давності в даному спорі.
Зокрема, представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Назаренко Р.А., заперечуючи позов, суду пояснив, що ОСОБА_1 лише в лютому 2024 року дізналася про ухвалене заочне рішення щодо стягнення з неї грошових коштів в розмірі 300 573,57грн. Сторона відповідача визнає, що в 2007р. ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 40000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних терміном на 10 років. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 листопада 2007 року, з відповідачами було укладено договір іпотеки, згідно якого було передано в іпотеку квартиру. ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення від 02.03.2013р. №30.1.0.0/2-LM9, яким в наслідок прострочення сплати за кредитним договором, вимагав достроково повернути частину позики. В серпні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення боргу з останньої, та просив в своєму позові звернути стягнення на майно іпотеки, за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року у справі 357/11965/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання іпотечного договору припиненим, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - відмовлено і в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 також, було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2014 року було скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 . Дане рішення суду набрало законної сили. Вказаним рішенням апеляційного суду Київської області встановлено, що на час звернення банку із позовом до суду (серпень 2013 року) ОСОБА_1 не тільки не має заборгованості, а у неї існує переплата за кредитом більше 19 тисяч гривень. Було встановлено, що п. 2.4 кредитного договору визначений мінімальний щомісячний ануїтетний платіж, який має сплачувати позичальниця до 22 числа кожного місяця в розмірі 650,45 грн. змін чи доповнень до кредитного договору сторонами не вносилося. Отже, від часу надання кредиту (листопад 2007 року) і до моменту звернення банку з позовом до суду (серпень 2013 року) пройшло 68 місяців і загальний розмір погашення кредиту згідно договору мав складати 44230,60грн. (68 х 650,45 грн.), а фактично сплачений ОСОБА_1 розмір коштів згідно наданих нею квитанцій становив 65639,55 грн. за таких обставин посилання банку на наявність у позичальниці простроченої заборгованості, що у свою чергу дає підстави для дострокового повернення коштів, не знайшли свого підтвердження.
Крім того, представник відповідача зазначив, що за розрахунками позивача, заборгованість відповідачів становила 197 466,71 грн. 31.01.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. було вчинено виконавчий напис за № 120 щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та зі змісту цього виконавчого напису слідує, що заборгованість за кредитом становить 19 743,62 гривень; заборгованість за відсотками - 67 808,05 гривень; пеня - 109 915,04 гривень; витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 3000 гривень. Строк, за який провадиться стягнення, - десять років дев'ятнадцять днів, а саме з 19.11.2007 року по 08.12.2017 року. В судовому порядку вказаний виконавчий напис нотаріуса було визнано таким, що не підлягає виконанню. А 29.03.2021р. позивач вже подав до суду дану позовну заяву про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже заборгованість в розмірі 300573,57 грн. за кредитним договором №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007р.
Із розрахунку заборгованості, що долучено до позовної заяви вбачається, що борг обраховується із 22.11.2007р. по 19.01.2021р. в той же час, розрахунок заборгованості, що був надано позивачем у справі 357/11965/13-ц розпочинається 22.11.2017р. та закінчується 16.04.2013р. Проте дані розрахунку є абсолютно ідентичними в проміжок часу із 22.11.2007р. по 25.03.2013р., таким чином, представник відповідача стверджує, що позивач повторно стягує грошові кошти за період часу за який останньому вже було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача звернув увагу, що рішеннями суду у справах 357/11965/13-ц та 357/1039/19 було встановлено, що з листопада 2007 року по серпень 2013 року ОСОБА_1 не мала жодної заборгованості за кредитним договором, а мала переплату в розмірі 19 000 грн.
Крім того, сторона відповідача звертає увагу, що на адресу відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивач направляв повідомлення-вимогу від 02.03.2013р. №30.1.0.0/2-LM9 та, в межах ч.2 ст. 1050 ЦК України, тобто змінив істотні умови кредитного договору, шляхом вимоги достроково сплатити кошти за кредитним договором. Представник відповідача послався на правову позицію ВП ВС від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12, якою визначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із ч.2 ст. 1050 ЦК України. Таким чином, представник відповідача стверджує, що штрафи, пені та відсотки, що нараховані ПАТ КБ «ПриватБанк» після 02.03.2013р. є безпідставними та необґрунтованими. ОСОБА_1 виплачено кредитну заборгованість в повному обсязі, а доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими. Щодо строку позовної давності, представник відповідача зазначив, що позивачем визначалось порушення умов кредитного договору з 2013 року, а у листопаді 2017 закінчився визначений сторонами строк дії кредитного договору. У січні 2018 року, позивачем вчинялись дії щодо стягнення кредитної заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису. Таким чином позивачу було достеменно відомо про порушення умов договору, а перебіг позовної давності, згідно вимог частини 1 статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, окрім наведених вище підстав невизнання позову, сторона відповідача просила застосувати строки позовної давності щодо даних позовних вимог.
Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Ільницька І.В., заперечуючи позовні вимоги, суду пояснила, що відповідно до п.4.2. договору поруки № KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за Договором про іпотечний кредит.
Пунктом 2.1.1. договору поруки № KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 року визначено, що у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за Договором про іпотечний кредит, протягом п'яти робочих днів з дня невиконання, банк має пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов'язковими для виконання протягом п'яти робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов'язання за договором про іпотечний кредит. У вказаний період, будь-яких вимог від банку ОСОБА_2 не отримувала. Позивачем пропущено строк для стягнення коштів із поручителя. Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» у 2013 році позивався вже до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотечне майно. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 20.03.2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Отже, кредитором приймались дії щодо стягнення суми кредиту з ОСОБА_2 , як поручителя із 20.03.2014 року, а отже позивачем пропущено шестимісячний строк на стягнення кредитної заборгованості із поручителя у відповідності до ч. 4 ст.559 ЦК України.
Заслухавши позицію учасників процесу, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 19.11.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №KIA3GI0000001269 (а.с.11-14).
Згідно договору, АТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 40000 грн. на строк до 22.11.2017 р., а відповідач ОСОБА_1 зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Позивач АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 40000 грн. та позивач стверджує, що в порушення умов кредитного Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, позичальник свої зобов'язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та у встановлені строки. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, позивач стверджує, що відповідачі, станом на 19.01.2021 року, мають заборгованість 300 573,57 грн., яка складається з наступного: 18287,09 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 80 825,58 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 201 460,90грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.
Встановлено, що 19.11.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №KIA3GI0000001269 , предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором від 19.11.2007 року (а.с.15-16).
Встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року у справі 357/11965/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання іпотечного договору припиненим, в задоволенні такого позову ПАТ КБ «ПриватБанк» - відмовлено та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання іпотечного договору припиненим, також, - відмовлено (а.с.130-135).
Рішенням апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2014 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання іпотечного договору припиненим. Рішення суду набрало законної сил (а.с.115-119).
Вказаними рішенням апеляційної інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 виконує свій обов'язок по внесенню щомісячних платежів і прострочена заборгованість у неї відсутня, а тому у банка не виникло права на дострокове повернення кредиту.
Встановлено, що 31 січня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за заявою ПАТ КБ «Приватбанк», згідно кредитного договору №KIA3GI0000001269, було вчинено виконавчий напис за № 120 щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.136).
Зі змісту вказаного виконавчого напису слідує, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задоволено вимоги ПАТ Комерційного банку «ПриватБанк», шляхом перерахування коштів на рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, у розмірі: заборгованість за кредитом - 19 743,62 гривень; заборгованість за відсотками - 67 808,05 гривень; пеня - 109 915,04 гривень; витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 3000 гривень. Строк, за який провадиться стягнення, - десять років дев'ятнадцять днів, а саме з 19.11.2007 року по 08.12.2017 року.
Судом встановлено, що 10.04.2019 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду (справа 3357/1039/19) визнано виконавчий напис № 120 від 31.01.2018 року вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 , таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили (а.с.120-129).
Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Встановлено, що 02.03.2013 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав на адресу відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Повідомлення-вимогу за вих. №30.1.0.0/2-LM9, якою в наслідок прострочення сплати за кредитним договором, вимагав достроково повернути позику в зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором та позивач зазначив, що прострочена заборгованість становить 34589,64 грн. (а.с.150).
Суд, відмовляючи в позові, виходить з наступного.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст. 11 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
За ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За договором поруки поручитель, відповідно до статі 553 ЦК України, поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно положень ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Позивач, звертаючись до суду, в березні 2021 року з даними позовними вимогами, не повідомив суду про всі обставини, що були відомі позивачу та стосуються даного спору. Позивач не повідомив про наявні рішення суду в 2013 р., 2014 р. в рамках спору про стягнення боргу за кредитним договром №KIA3GI0000001269, про виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки в січні 2018 року, та про надіслане відповідачам повідомлення щодо дострокового стягнення боргу в березні 2013 року.
Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18, дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Тобто, у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дослідивши надані докази у цій справі, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено розмір заборгованості відповідачів за вказаним кредитним договором. Розрахунок боргу є суперечливим та необгрунтованим.
Як було встановлено судом, 02.03.2013 року позивач надіслав на адресу відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Повідомлення- вимогу щодо дострокового повернення кредиту і цим самим було змінені істотні умови кредитування. Отже, позивач неправомірно провів нарахування відсотків та штрафних санкцій за користування кредитом в розмірі і на умовах передбачених цим Договором після 02.03.2013 року, тобто після вимоги про дострокове повернення кредиту.
В судовому порядку, за наслідками розгляду спору, апеляційним судом були встановлені обставини у справі 357/11965/13-ц про відсутність простроченої заборгованості у позичальника ОСОБА_1 та, як наслідок відсутність у банка права на дострокове повернення кредиту, але, в подальшому позивач стверджував, що вже станом на січень 2018 року у відповідачів мала місце заборгованість за кредитом №KIA3GI0000001269 (тіло - 19 743,62 грн.), що слугувало банку підставою для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису за № 120 щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.136).
З наведеного слідує, що позивач на кінець строку кредитування (22.11.2017 р.) стверджував про наявний у позичальника борг за кредитом - 19 743,62 грн.; заборгованість за відсотками - 67 808,05 грн. та розрахував пеню - 109 915,04грн., а звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що заборгованість відповідачів станом на 19.01.2021 р. становить 18287,09 грн. за тілом кредиту, 80825,58 грн. по відсоткам за користування кредитом і 201460,90 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором. Отже, по закінченню строку кредитування, позивач продовжував розраховувати відсотки в розмірі, що передбачені кредитним договором №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 р., правом на нарахування відсотків згідно ч.2 ст 625 ЦК України, позивач не скористався. Встановлено, що платежі, внесені позичальником після листопада 2017 року, позивач зараховував на погашення відсотків і штрафних санкцій. Так, згідно наданого позивачем розрахунку (а.с.5-7), вбачається, що 24.01.2019 року позивач отримавши кошти від позичальника, зарахував їх в погашенні пені за договором.
При цьому, з наданого суду розрахунку заборгованості вбачається, що пеня позивачем почала розраховуватися з березня 2009 року так само й прострочену заборгованість по тілу позивач почав нараховувати з березня 2009 року, недивлячись на встановлені факти і обставини за наслідками розгляду справи 357/11965/13-ц, в рамках якої судом було встановлена відсутність простроченої заборгованості у позичальника ОСОБА_1 .
Надавши аналіз доказам та обставинам, суд вважає, що позивачем не доведено розмір заборгованості та правомірність розрахунку цієї заборгованості, зокрема, правомірність нарахування штрафних санкцій за кредитним договором №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 року, а тому позовні вимоги є необгрунтованими.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
З договору поруки вбачається (п.4), що порука припиняється лише з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за Договором про іпотечний кредит .
У Договорі про іпотечний кредит №KIA3GI0000001269 від 19.11.2007 року строк виконання основного зобов'язання чітко визначений - строк останнього платежу - 22.11.2017 року (пункт 2.4.).
За таких обставин у ПАТ КБ "ПриватБанк" виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 22.11.2017 р., протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до поручителя банк пред'явив лише 29.03.2021 року, тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку (постанови ВСУ від 18 липня 2012 р. № 6-78цс12, від 21 травня 2012 р. № 6-48цс11, від 23 травня 2012 р. № 6-33цс12).
Отже, позивач звернувся з вимогою до ОСОБА_2 , як поручителя, після припинення строку поруки, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо строків позовної давності, про застосування яких клопотав представник відповідача, адвокат Назаренко Р.А. суд зазначає наступне.
Дійсно, станом на 29.03.2021 року строки позовної давності в даній справі є пропущеними, оскільки з 2013 року позивач вважає, що відповідачі порушують умови Договору про іпотечний кредит №KIA3GI0000001269, а тому позивач з 2013 року почав вчиняти активні дії по захисту своїх інтересів, в березні 2013 року направляв відповідачам повідомлення про борг, в серпні 2013 року позивач звертався до суду з позовом про стгнення боргу, та в 2018 році позивач звертався до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , крім того, термін кредитування за вказаним Договором про іпотечний кредит сплив 22.11.2017 року, а отже позивачу було достеменно відомо про порушення його правінтересів, але звернувся позивач до суду з даним позовом 29.03.2021 року, з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Однак, в даному випадку, слід зазначити, що у задоволенні позову суд відмовляє саме через недоведеність позовних вимог, необгрунтованість розміру заборгованості, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)).
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. ( Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).
Позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, надавши належну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову. Позивач скористався своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89,141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 27.05.2024 року
Суддя О. Я. Ярмола