21 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/4506/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку апеляційну скаргу Фермерського господарства "Альянс" (вх. №816 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2024 у справі №922/4506/23, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Погореловою О.В., повний текст рішення підписано 07.03.2024,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем", м. Київ,
до Фермерського господарства "Альянс", с. Роздольне, Зміївський район, Харківська область,
про стягнення коштів,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросем", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Альянс", відповідач, в якому (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 23.01.2024) просив суд стягнути з відповідача на свою користь 3944702,49 грн, з яких: 3786798,44 грн основна заборгованість, 105733,52 грн пеня, 44409,03 грн проценти за користування чужими грошовими коштами, 7761,50 грн три проценти річних. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №05.05.23-305 від 05.05.2023 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару. Витрати по оплаті судового збору позивач просив суд покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.02.2024 у справі №922/4506/23 позов задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "Альянс" (код ЄДРПОУ 31374476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" (код ЄДРПОУ 30967207) - 3.944.702,49 грн (з яких: сума заборгованості у розмірі 3.786.798,44 грн, пеня у розмірі 105733,52 грн, відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 44409,03 грн, три проценти річних у розмірі 7761,50 грн) та 59170,54 грн судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Фермерське господарство "Альянс" звернулось 25.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою (вх.№ 816Х від 26.03.2024) з наступними вимогами: скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2024 у справі №922/4506/23 в частині стягнення з Фермерського господарства "Альянс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" пені у розмірі 105733,52 грн, відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 44409,03 грн, три проценти річних у розмірі 7761,50 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024, для розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Фермерського господарства "Альянс" (вх. № 816 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2024 у справі №922/4506/23, оскільки апеляційна скарга подана з порушенням пунктів 2 частини 3 статті 258 ГПК України за відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом розмірі; встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Також у цій ухвалі зазначено про необхідність відповідачу уточнити свої вимоги в частині повноважень, які саме суд апеляційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваного рішення з урахуванням вимог процесуального законодавства та надіслати такі уточнення позивачу у справі.
Також ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4506/23.
03.04.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 922/4506/23.
08.04.2024 на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2024, у межах встановленого судом строку, до апеляційного господарського суду від представника Фермерського господарства "Альянс" через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. №4998), до якої додано докази сплати судового збору у встановленому розмірі.
Окрім цього, до вказаного клопотання додано уточнену апеляційну скаргу разом з доказами направлення іншій стороні, в якій заявник просить: скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2024 у справі №922/4506/23 в частині стягнення з Фермерського господарства "Альянс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" пені у розмірі 105733,52 грн, відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 44409,03 грн, 3% річних у розмірі 7761,50 грн і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні стягнення з Фермерського господарства "Альянс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" пені у розмірі 105773,52 грн, відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 44409,03 грн, 3% річних у розмірі 7761,50 грн.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024, у зв'язку із відпусткою судді Здоровко Л.М., для розгляду зазначеної заяви визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Альянс" (вх. № 816 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2024 у справі №922/4506/23. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "21" травня 2024 р. о 14:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов'язковою. Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 03.05.2024, а також строк до 07.05.2024 для подання заяв, клопотань, тощо.
Вказану ухвалу в електронному вигляді було доставлено до електронних кабінетів обох сторін у системі "Електронний суд" 15.04.2024 о 18:14 год., що підтверджується долученими до матеріалів справи довідками (а.с.193, 194).
Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Згідно з абз.2 ч.6 цієї ж статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, днем вручення сторонам ухвали суду від 15.04.2024 про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до розгляду на 21.05.2024 є 16.04.2024.
15.05.2024 від представника позивача, адвоката Самсонюк Яни Олександрівни, через систему "Електронний суд" надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі № 922/4506/23, призначеному на 21 травня 2024 року о 14:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв'язку "ВКЗ".
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2024, у зв'язку із відставкою судді Шевель О.В., визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою колегії суддів у вказаному складі задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні 21.05.2024 в режимі відеоконференції.
17.05.2024 позивач через систему "Електронний суд" надав письмові пояснення, у яких зазначає, що зменшення відповідальності за договором в даному випадку не відповідало б принципу дотримання балансу інтересів сторін, оскільки ТОВ "Агросем" є дистриб'ютором товарів і несе свої фінансові зобов'язання (в тому числі і у вигляді відповідальності).
20.05.2024 представник відповідача, адвокат Чуб С.В. через систему "Електронний суд" подав клопотання (вх.№7010 від 21.05.2024), в якому просить відкласти розгляд справи, посилаючись на те, що Фермерське господарство "Альянс" уклало договір з адвокатом Чубом С.В. лише 20.05.2024, тому для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки правової позиції адвокату необхідний час.
На підтвердження повноважень вказаного представника до клопотання додано ордер від 20.05.2024, в якому зазначено, що він виданий на підставі договору про надання правової допомоги №20-05-24А від 20.05.2024.
У судовому засіданні 21.05.2024 взяв участь представник позивача (у режимі відеоконференції). Стосовно клопотання відповідача про відкладення розгляду справи представник позивача зазначив, що воно має бути розглянуто на розсуд суду, водночас, на думку позивача, звернення із таким клопотанням може свідчити про спробу затягування розгляду справи.
Розглянувши вказане клопотання представника відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.11 ст.270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Заявник клопотання в обґрунтування поважності таких причин зазначає, що договір між адвокатом і клієнтом про надання правової допомоги укладено 20.05.2024 - тобто за один день до судового засідання.
Однак у клопотанні не наведено обґрунтування щодо неможливості представлення інтересів відповідача в апеляційному провадженні іншими особами, ознайомленими з матеріалами справи, зокрема - керівником Фермерського господарства "Альянс" Юрковою Л.В., яка підписала апеляційну скаргу, адвокатом Доценко Н.В., яка брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції на підставі ордера від 27.11.2023 (а.с.108), а також на підставі довіреності, виданої керівником Фермерського господарства "Альянс", подавала до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків апеляційної скарги (а.с.180).
Окрім того, в ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
Як було встановлено вище, ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 про відкриття апеляційного провадження та призначення розгляду справи на 21.05.2024 сторони отримали 16.04.2024, тобто завчасно.
Отже, відповідач мав досить часу до судового засідання для укладення договору з адвокатом та для ознайомлення представника з матеріалами справи, які складаються з одного тому.
Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 24.04.2024 у справі № 910/435/23, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Однак заявник клопотання не довів неможливості розгляду апеляційної скарги в даній справі без участі представника Фермерського господарства "Альянс".
Колегія суддів також враховує, що явка представників учасників у судове засідання обов'язковою не визнавалася і що правову позицію відповідача викладено в апеляційній скарзі, окрім того, апелянт не був позбавлений можливості надати суду додаткові письмові пояснення.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню з огляду на його необґрунтованість.
Присутній у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 21.05.2024 представник позивача виклав заперечення проти вимог апелянта, стверджуючи про відсутність передбачених законом підстав для зменшення розміру неустойки та зазначаючи, що військова агресія проти України є виключними важкими обставинами для обох сторін, які у рівній мірі впливають і на позивача, і на відповідача. Позивач просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ "Агросем", з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
05.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросем" (постачальник) та Фермерським господарством "Альянс" (покупець) був укладений договір поставки №05.05.23-305 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - “Товар”), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити її.
Відповідно до п.п. 2.1-2.3 договору, погоджені Сторонами найменування, асортимент, одиниця виміру та кількість Товару, вказуються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору. Ціна за одиницю та загальна вартість Товару, зазначаються Сторонами у специфікаціях (п. 3.1 договору).
Згідно п.п. 4.1, 4.2 договору, поставка Товару здійснюється окремими партіями, на умовах та у строки, визначені у специфікаціях.
У п. 9.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків та/або умов оплати Товару, Покупець сплачує на вимогу Постачальника пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення оплати. Також відповідно до вказаного пункту договору, при простроченні оплати на строк понад 10 (десять) календарних днів, Покупець зобов'язується додатково виплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24 % річних від суми простроченої заборгованості, починаючи з 11 (одинадцятого) дня прострочення, до дня фактичної оплати.
Відповідно до розділу 10 договору, він набуває чинності з дати підписання обома Сторонами і діє протягом одного року, з моменту його укладення, але в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань. При відсутності заяви однієї із Сторін про припинення або зміну Договору, за місяць до закінчення терміну його дії, Договір вважається пролонгованим на тих же умовах, на той же термін.
Як свідчать матеріали справи, 15.06.2023 між сторонами була підписана специфікація №2 до договору, яка є його невід'ємною частиною. Відповідно до вказаної специфікації постачальник здійснює поставку товару на загальну суму 2 530 768,31 грн (еквівалент 68 520,83 дол. США).
Позивач на виконання умов договору відвантажив відповідачу Товар загальною вартістю 2 530 768,31 грн, підтвердженням чого є видаткові накладні: №АГ-16/06296 від 16.06.2023 та №АГ-15/06317 від 15.06.2023.
За умовами, що містяться у специфікації №2, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату у розмірі 10% загальної вартості Товару, що постачається за Специфікацією №2, а саме: 253 076,83 грн у строк до 15.06.2023. Однак відповідач здійснив оплату у розмірі 253 076,83 грн двома платежами: 15.06.2023 у розмірі 100 000,00 грн та 05.07.2023 у розмірі 153 076,83 грн. Таким чином, відповідач здійснив оплату із порушенням передбаченого договором та специфікацією строку.
Крім того, 10.07.2023 між сторонами була підписана специфікація №4 до договору, відповідно до якої постачальник здійснює поставку товару на загальну суму 2 205 270,96 грн (еквівалент 59 708,15 дол. США).
Позивач на виконання умов договору відвантажив відповідачу Товар загальною вартістю 2 205 270,96 грн., підтвердженням чого є видаткові накладні: №АГ-11/07271 від 11.07.2023 та №АГ-14/07211 від 14.07.2023. Відповідач зобов'язаний був здійснити оплату у розмірі 100% загальної вартості Товару, що постачається за Специфікацією №4, у строк до 08.09.2023. Проте, відповідач поставлений товар не оплатив.
Крім того, 17.07.2023 між сторонами була підписана специфікація №5 до договору, відповідно до якої постачальник здійснює поставку товару на загальну суму 330 936,00 грн. (еквівалент 8 960,12 дол. США).
Позивач на виконання умов договору відвантажив відповідачу Товар загальною вартістю 330 936,00 грн, підтвердженням чого є видаткова накладна: №АГ-17/07373 від 17.07.2023. Відповідач зобов'язаний був здійснити оплату у розмірі 100% загальної вартості Товару, що постачається за Специфікацією №5, у строк до 15.09.2023. Проте відповідач поставлений товар не оплатив.
За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, ТОВ "Агросем" 19.10.2023 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 4813898,44 грн основного боргу за договором, 105733,52 грн пені (за специфікацією №2 за період з 16.06.2023 по 04.07.2023 в сумі 3984,19 грн, за специфікацією №4 за період з 09.09.2023 по 14.09.2023 в сумі 15950,45 грн та за період з 15.09.2023 по 15.10.2023 в сумі 74918,79 грн, за специфікацією №5 за період з 16.09.2023 по 15.10.2023 в сумі 10880,09 грн) згідно з п.9.2 договору; 44409,03 грн процентів за користування чужими грошовими коштами (за специфікацією №2 за період з 26.06.2023 по 04.07.2023 в сумі 905,88 грн, за специфікацією №4 за період з 19.09.2023 по 15.10.2023 в сумі 39151,11 грн, за специфікацією №5 за період з 26.09.2023 по 15.10.2023 в сумі 4352,04 грн) згідно з п.9.2 договору, а також 7761,50 грн 3% річних (за специфікацією №2 за період з 16.06.2023 по 04.07.2023 в сумі 239,05 грн, за специфікацією №4 за період з 09.09.2023 по 15.10.2023 в сумі 6706,44 грн, за специфікацією №5 за період з 16.09.2023 по 15.10.2023 в сумі 816,01 грн) в порядку ч.2 ст.625 ЦК України. Відповідні розрахунки додано до позовної заяви (а.с. 10 - 12).
23.01.2024 позивач подав до господарського суду клопотання (а.с.132), в якому, із посиланням на часткове погашення відповідачем заборгованості у грудні 2023 року на загальну суму 1027100,00 грн, просив зменшити заявлену до стягнення суму основного боргу до 3786798,44 грн. Розмір пені та процентів позивачем зменшено не було, а саме, позивач просив стягнути з відповідача 105733,52 грн пені, 44409,03 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 7761,50 грн 3% річних.
У судовому засіданні 06.02.2024 господарський суд постановив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви ТОВ "Агросем" про зменшення розміру позовних вимог (а.с.140).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи в місцевому господарському суді не наводив заперечень проти позову в частині стягнення основного боргу 3786798,44 грн.
Разом з тим, із посиланням на ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України, Фермерське господарство "Альянс" наполягало на тому, що в задоволенні вимог про стягнення нарахувань на суму боргу слід відмовити, оскільки господарство є сільськогосподарським виробником та спрямовує свої зусилля на зміцнення сільськогосподарського виробництва; нормальне функціонування ланцюгів постачання харчових продуктів матиме вирішальне значення для запобігання продовольчій кризі у 2023 і 2024 роках, водночас у зв'язку із несприятливою економічною ситуацією в Україні, спричиненою військовими діями, відбувається зменшення доступності до найважливіших сільськогосподарських ресурсів, що спричиняє фактично зупинення збору врожаю, тобто сплата штрафних санкцій відповідачем є надмірним тягарем (а.с.105).
27.02.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову.
Вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу мотивоване тим, що станом на день розгляду справи в суді відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу, отже, враховуючи фактичні обставини справи та норми законодавства (ст.525, 526, 530 655 ЦК України), відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати поставленого товару у розмірі 3 786 798,44 грн. Також господарський суд вказав, що наявність прострочення виконання відповідачем господарського зобов'язання, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 105 733,52 грн, відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 44 409,03 та трьох процентів річних у розмірі 7 761,50 грн. Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені та процентів, господарський суд встановив, що розрахунок виконано арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору. Твердження відповідача про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та процентів суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що відповідачем до суду не наданого жодного доказу на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій; посилання відповідача на військову агресію проти України господарським судом не визнано переконливим доводом, оскільки військова агресія є виключними важкими обставинами для обох сторін, які у рівній мірі впливають і на позивача, і на відповідача, крім того, судом першої інстанції прийнято до уваги, що спірний договір було укладено 05.05.2023, тобто після введення воєнного стану в Україні, а тому відповідач усвідомлював наявність вищезазначених обставин на час укладання договору.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Фермерське господарство "Альянс" посилається на те, що на підставі Договору поставки №05.05.23-305 від 05.05.2023 позивачем було поставлено товар, за який відповідач частково розрахувався, однак діяльність відповідача пов'язана з сільськогосподарським виробництвом і на збір врожаю впливають погодні умови, тобто отримання прибутку залежить від багатьох факторів. Відповідач вказує, що ним не заперечується сума основного боргу, однак, на думку заявника скарги, нараховані штрафні санкції є занадто високою мірою відповідальності, тоді як судом має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. За твердженням апелянта, нараховані пеня, відсотки за користування чужими коштами та три проценти річних є надмірним тягарем для відповідача, так як господарство є сільськогосподарським виробником та спрямовує свої зусилля на зміцнення сільськогосподарського виробництва, оскільки нормальне функціонування ланцюгів постачання харчових продуктів матиме вирішальне значення для запобігання продовольчої кризи у 2024 році, водночас у зв'язку із несприятливою економічною ситуацією в Україні, спричиненою військовими діями, відбувається зменшення доступності до найважливіших сільськогосподарських ресурсів, що спричиняє фактично зупинення збору врожаю. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не скористався своїми дискреційними повноваженнями щодо зменшення заявлених до стягнення нарахувань на суму боргу з власної ініціативи в порядку ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України, чим, на думку заявника скарги, було порушено принципи господарського та цивільного судочинства. Також заявник скарги вважає, що в даному випадку підлягає врахуванню правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.625 ЦК України, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір процентів річних).
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Предметом позову у даній справі є стягнення суми боргу за договором поставки, а також здійснених на вказану заборгованість нарахувань.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
За приписами пункту 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовується апелянтом, на час прийняття рішення даній справі відповідач не виконав свого договірного зобов'язання з оплати отриманого від позивача товару на суму 3 786 798,44 грн.
В частині задоволення позовних вимог щодо стягнення вказаної суми рішення господарського суду відповідачем не оскаржено.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону, спрямовані передусім на компенсацію учасникові господарських правовідносин майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язань його контрагентом.
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п'ята статті 694 ЦК України). Стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.11.2021 у справі № 921/395/20.
У даній справі №922/4506/23, встановивши обставини щодо наявності прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, господарський суд із посиланням на ст.536, 546, 548, 549, 625, 692, 694 ЦК України, а також на умови договору, зазначив про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача: неустойки у вигляді пені у розмірі 105 733,52 грн на підставі п.9.2 договору; процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 44 409,03 згідно з цим же пунктом договору; трьох процентів річних в порядку ст.625 ЦК України у розмірі 7 761,50 грн.
В апеляційній скарзі відповідач не заперечує правильності визначення позивачем розміру вказаних сум та не наводить контррозрахунків.
Водночас заявник скарги стверджує, що нараховані штрафні санкції є занадто високою мірою відповідальності, тоді як судом має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. На думку відповідача, в даному випадку підлягає застосуванню ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, якими передбачено зменшення розміру санкцій (неустойки), а також правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.625 ЦК України, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні принципи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Про відповідне неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.06.2022 у справі № 911/1280/21, від 14.03.2023 у справі № 910/14099/21, від 22.11.2023 у справі № 904/464/23 тощо.
У силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Вищенаведене узгоджується з висновками, які викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, у постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22 тощо.
Отже, здійснений Верховним Судом правовий аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України, свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду, в межах його дискреційних повноважень - про що зазначає і сам апелянт у скарзі. Тобто зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду.
Водночас ця дискреція не є абсолютною та необмеженою, оскільки відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з п.7 ч.4 ст.238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Чинним процесуальним законом на суд покладається безумовний обов'язок мотивувати висновки щодо застосування відповідних норм права.
У постановах від 21.09.2021 у справі №910/10618/20, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 02.11.2022 у справі 910/14591/21, від 11.07.2023 у справі № 903/486/22 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку посилається заявник скарги) зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, при цьому зазначено, що підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. Зокрема, вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставин справи №902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення, а саме, врахувала очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних (в розмірі сорока відсотків від несплаченої загальної вартості товару).
У даній справі №922/4506/23 в обґрунтування вимог про відмову у стягненні нарахувань на суму основного боргу апелянт зокрема зазначає, що відповідач частково розрахувався за товар, отриманий від позивача за договором поставки.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, часткову оплату за договором (1027100,00 грн із загальної суми боргу 4813898,44 грн) відповідач здійснив уже після звернення позивача до суду з позовом у даній справі, окрім того, сплачено менше, ніж четверту частину заборгованості. Тобто в даному випадку, на думку суду апеляційної інстанції, ступінь виконання зобов'язання не може бути визнано таким, що дає підстави для висновку про зменшення неустойки.
Апелянт вказує, що діяльність відповідача пов'язана з сільськогосподарським виробництвом і на збір врожаю впливають погодні умови, тобто отримання прибутку залежить від багатьох факторів, та наполягає на тому, що сплата нарахувань на суму основного боргу є надмірним тягарем для Фермерського господарства "Альянс".
Однак, на думку колегії суддів, відповідне належить до ризиків підприємницької діяльності відповідача як фермерського господарства.
Окрім того, відповідач під час розгляду в суді першої інстанції не надав до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження того, що сплата спірних сум є для нього надмірним тягарем - документів фінансової звітності, на підставі яких можливо було б визначити майновий стан Фермерського господарства "Альянс", довідок про наявність коштів на банківських рахунках господарства тощо.
Стосовно посилань апелянта на обставини, пов'язані з бойовими діями та введенням в Україні воєнного стану, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд надав цим доводам належну оцінку, правомірно зазначивши в оскаржуваному рішенні, що військова агресія є виключними важкими обставинами для обох сторін, які у рівній мірі впливають і на позивача, і на відповідача.
Також судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги, що спірний договір було укладено 05.05.2023, тобто після введення воєнного стану в Україні, а тому відповідачеві було відомо про наявність вищезазначених обставин на час укладання договору.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що апелянтом не доведено і інших обставин, на які він посилається у скарзі - а саме, щодо зупинення збору врожаю. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що внаслідок бойових дій майно та засоби виробництва Фермерського господарства "Альянс" зазнали пошкодження.
Тобто заявником скарги не обґрунтовано винятковості даного випадку.
Із матеріалів справи не вбачається й обставин, що могли б свідчити про збагачення позивача за рахунок відповідача у разі стягнення передбаченої договором неустойки (пені) в повному обсязі, наявність заінтересованості позивача у порушенні зобов'язання відповідачем тощо.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не знаходить підстав для зменшення неустойки (а саме, пені в розмірі 105733,52 грн, нарахованої відповідно до умов договору) в порядку 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, на які посилається апелянт.
Стосовно відсотків річних, як було встановлено вище, згідно з актуальною практикою Верховного Суду щодо застосування ст.625 ЦК України, суд може зменшити розмір таких відсотків. Разом з тим, аналіз висновків Верховного Суду (у тому числі Великої Палати Верховного Суду) з даного питання свідчить про неможливість виокремити умови застосування цих висновків окремо від специфічних обставин тих справ, у який прийнято відповідні постанови суду касаційної інстанції. До того ж, Верховний Суд, зокрема, у справі №902/417/18, на яку посилається апелянт, не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення (відмови у зменшенні) розміру штрафних санкцій та відсотків річних так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Аналогічні висновки наведено в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 908/145/23.
Зокрема, як уже зазначалося, у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду врахувала очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних (в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару).
Натомість у даній справі №922/4506/23 позивач заявив до стягнення проценти річних у встановленому ст.625 ЦК України розмірі (3%), у сумі 7761,50 грн - що не дає підстав для висновку про їх неспівмірність із сумою основного боргу 3786798,44 грн. Також, як уже зазначалося, відповідач під час розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанції не довів, що сплата зазначеного нарахування на суму боргу є для нього надмірним тягарем.
Колегія суддів додатково враховує, що апелянт, посилаючись на необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, водночас просить не про зменшення нарахувань на суму основного боргу, а про відмову в їх стягненні в повному обсязі - що вочевидь не узгоджується з загальними засадами справедливості, добросовісності та розумності, встановленими п.6 ст.3 ЦК України.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги заявника скарги про відмову в позові в частині стягнення 105733,52 грн пені та 7761,50 грн 3% процентів річних є необґрунтованими і такими, що не узгоджуються з обставинами справи, нормами чинного законодавства та практикою Верховного Суду щодо їх застосування.
Стосовно процентів у розмірі 44409,03 грн за користування чужими грошовими коштами, розрахованих позивачем згідно з п.9.2 договору - як було встановлено вище, за своєю правовою природою вказані проценти (передбачені ст.536 ЦК України) не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. Отже, їх не може бути зменшено ні у відповідності до ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, ні відповідно до практики застосування Верховним Судом ст.625 ЦК України. Посилань на будь-які інші норми чинного законодавства в обґрунтування цієї апеляційної вимоги заявник скарги не навів.
Відповідно, підстав для відмови в позові в зазначеній частині колегія суддів у даному провадженні за апеляційною скаргою відповідача також не вбачає.
Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду (в оскаржуваній частині).
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Альянс" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2024 у справі №922/4506/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 27.05.2024.
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов