ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 36/357
03.12.07
За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
До Міністерства юстиції України (відповідач-1)
Державного казначейства України (відповідач-2)
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції
України
Про повернення грошових коштів в розмірі 3 685 467,49 грн.
Суддя Т.Ю.Трофименко
Від прокуратури Хруленко О.В. -посвідчення № 398 від 29.10.2001р.
Від позивача Ковальчук І.В. -по довіреності №220/450/д від 25.12.1006р.
Від відповідача-1 Воронов-Лапицький М.А. -по довіреності № 29-22/414
від 07.02.2007р.
Від відповідача -2 не з'явились
Від третьої особи Музиченко О.А. -по довіреності № 25-22/955 від 31.10.2007р.
В засіданні приймали участь
В судовому засіданні, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви з 21.11.2007р. по 26.11.2007р. та з 26.11.2007р. по 03.12.2007р.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Міністерства юстиції України (відповідач -1), Державного казначейства України (відповідач -2), Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1, - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про зобов'язання повернути грошові кошти в розмірі 3 685 467,49 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 06.02.2004р. у справі № 45/57 позов Закритого акціонерного товариства Промислово-фінансового об'єднання «Інтер-Енерго»до Міністерства оборони України задоволено частково. Суд стягнув з Міністерства оборони України на користь Закритого акціонерного товариства Промислово-фінансового об'єднання «Інтер-Енерго»36 834 676,91 грн.
За поданням військової прокуратури Центрального регіону України Господарський суд м. Києва переглянув вказане рішення за нововиявленими обставинами і 28.11.2005р. виніс нове рішення у справі № 45/57, яким рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2004р. у справі № 45/57 скасував, у позові Закритого акціонерного товариства Промислово-фінансового об'єднання «Інтер-Енерго»до Міністерства оборони України про стягнення 36 842 400,00 грн. відмовив повністю. В поворот виконання рішення суд стягнув з Закритого акціонерного товариства Промислово-фінансового об'єднання «Інтер-Енерго»на користь Міністерства оборони України 36 834 676,91 грн. заборгованості, 1 700 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення Господарського суду м. Києва від 28.11.2005р. мотивовано тим, що договір уступки права вимоги № юр-13/2003Д від 18.12.2003р. рішенням Господарського суду м. Києва від 22.06.2005р. у справі № 45/311-40/136 визнано недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР з моменту його укладення. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2005р. у справі № 45/311-40/136 в частині визнання недійсним договору уступки права вимоги № юр-13/2003Д від 18.12.2003р. залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2005р., отже набрало законної сили.
Прокуратура зазначає, що при перегляді рішення за нововиявленими обставинами господарський суд не вирішив питання про повернення Міністерству оборони України виконавчого збору в розмірі 3 685 467,49 грн., сплаченого під час примусового виконання рішення, яке в подальшому було скасовано.
Стягнуті з Міністерства оборони кошти надійшли на рахунок Міністерства юстиції України 01.11.2004р. та 02.11.2004р.
Прокуратура в позовній заяві зазначає, що списання грошових коштів, а саме виконавчого забору відбулося внаслідок виконання судового рішення, яке ґрунтувалося на недійсному правочині, тобто грошові кошти Державним казначейством України списані безпідставно, а тому, на підставі підпункту ст. 1212 Цивільного кодексу України, підлягають поверненню Міністерству оборони України.
В судовому засіданні 21.11.2007р. представником третьої особи заявлено клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, яке мотивовано тим, що господарський суд вже вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав у справі № 41/464. Зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки, як вбачається з доданих до нього доказів, позов у справі № 41/464 поданий Військовим прокурором Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державної виконавчої служби України, третя особа Державне казначейство України, про стягнення 3 685 467,49 грн. Відповідачами ж у справі № 36/357 є ініші юридичні особи, а саме: Міністерство оборони України та Державне казначейство України, а третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 -Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
У відзиві на позов Державне казначейство України проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до п. 2.1. Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженого наказом Державного казначейства України від 05.10.2001р. № 175 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.2001р. за № 1001/6192, примусове списання (стягнення) коштів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників, одержувачів та рахунків інших клієнтів дозволяється лише у випадках, установлених законами України та за рішеннями суду. Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Отже, Державне казначейство України при виконанні наказу Господарського суду м. Києва від 28.10.2004р. № 45/57, який на час списання коштів, мав законну силу, діяло в межах повноважень, встановлених чинним законодавством України.
Міністерство юстиції України також проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування своїх заперечень Міністерство юстиції України зазначає, що спеціальним законом (Закон України «Про виконавче провадження») передбачено порядок та підстави стягнення судового збору, а також випадки, коли виконавчий збір повертається. Тому посилання прокуратури на ст. 1212 Цивільного кодексу України є безпідставним.
Виконавчий збір стягується у випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку. Підставою для стягнення виконавчого збору є невиконання рішення суду в добровільному порядку в термін, передбачений постановою державного виконавця. Оскільки позивач рішення суду в добровільному порядку не виконав, державним виконавцем було проведено дії, пов'язані з примусовим виконанням рішення суду, а тому підстави набуття коштів не відпали. Дії державної виконавчої служби вчинювались відповідно до закону. Доказів про оскарження дій державної виконавчої служби прокуратурою та позивачем не надано.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 в своїх поясненнях зазначає, що, як вбачається з вимог ст. 122 ГПК України, при повороті виконання рішення якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою. Виконавчий збір, який вимагає повернути, позивач, був стягнутий не на користь стягувача, а на користь держави.
Крім того, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зазначає, що державним виконавцем при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору № 872/3 від 28.10.2004р. були дотримані всі вимоги чинного законодавства, а тому постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.
Також третя особа зазначає, що статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі закриття виконавчого провадження у зв'язку з скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові. Виконавче провадження по стягненню з Міністерства оборони 36 834 676,91 грн. закінчено 18.11.2004р. у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення господарського суду на підставі п. 4 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а не у зв'язку із скасуванням рішення суду.
До прийняття рішення у справі в засіданні суду 26.11.2007р. представник прокуратури подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить зобов'язати Міністерство юстиції України повернути на рахунки Міністерства оборони України через Державне казначейство України кошти в розмірі 3 685 467,49 грн.
Також представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 в засіданні суду 26.11.2007р. заявив клопотання, в якому просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивачем заявлені вимоги, які пов'язані з процесуальною дією державного виконавця, зокрема винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а тому слід застосувати спеціальний десятиденний строк позовної давності. Зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки прокуратурою заявлено позов про зобов'язання Міністерства юстиції України повернути на рахунки Міністерства оборони України через Державне казначейство України коштів в розмірі 3 685 467,49 грн. Дії державної виконавчої служби прокуратурою не оскаржуються, а тому підстав для застосування десятиденного строку з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли стало про неї відомо, передбаченого ст. 121-2 ГПК України, у суду відсутні.
Відповідач-2 -Державне казначейство України повноважних представників в засідання суду, призначене на 03.12.2007р., не направив і не повідомив суд про причини їх неявки. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача-2 суду не надано.
На підставі ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника прокуратури, позивача, відповідачів та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.02.2004р. у справі № 45/57 позов Закритого акціонерного товариства Промислово-фінансового об'єднання «Інтер-Енерго»до Міністерства оборони України задоволено частково. Суд стягнув з Міністерства оборони України на користь Закритого акціонерного товариства Промислово-фінансового об'єднання «Інтер-Енерго»36 834 676,91 грн.
На виконання рішення суду 20.04.2004р. було видано наказ № 45/57.
За поданням військової прокуратури Центрального регіону України Господарський суд м. Києва переглянув вказане рішення за нововиявленими обставинами і 28.11.2005р. виніс нове рішення у справі № 45/57, яким рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2004р. у справі № 45/57 скасував, у позові Закритого акціонерного товариства Промислово-фінансового об'єднання «Інтер-Енерго»до Міністерства оборони України про стягнення 36 842 400,00 грн. відмовив повністю.
В поворот виконання рішення суд стягнув з Закритого акціонерного товариства Промислово-фінансового об'єднання «Інтер-Енерго»на користь Міністерства оборони України 36 834 676,91 грн. заборгованості, 1 700 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При винесенні рішення від 28.11.2005р. у справі № 45/57 Господарський суд м. Києва виходив з того, що договір уступки права вимоги № юр-13/2003Д від 18.12.2003р. рішенням Господарського суду м. Києва від 22.06.2005р. у справі № 45/311-40/136 визнано недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР з моменту його укладення. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2005р. у справі № 45/311-40/136 в частині визнання недійсним договору уступки права вимоги № юр-13/2003Д від 18.12.2003р. залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2005р., отже набрало законної сили.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»
Примусове виконання рішень державною виконавчою службою, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Як вбачається з п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню накази господарських судів.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Державною виконавчою службою, на виконання вимог закону, відкрито виконавче провадження по виконання наказу Господарського суду м. Києва № 45/57 від 20.04.2004р., а також встановлено строк для добровільного виконання рішення. Однак у встановлений державним виконавцем строк боржником не вчинено дій щодо добровільного виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Оскільки боржник у встановлений державним виконавцем для добровільного виконання рішення строк рішення не виконав, 28.10.2004р. державним виконавцем було винесено постанову № 872/3 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 3 685 467,49 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Державним виконавцем 02.11.2004р. примусово стягнуто з Міністерства оборони України заборгованість в розмірі 36 834 676 грн. Також державний виконавець стягнув з Міністерства оборони України в доход Державного бюджету України 3 685 467,49 грн. виконавчого збору.
Виконавче провадження, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Державний виконавець 18.11.2004р. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду.
Постанова про стягнення виконавчого збору, відповідно до п. 3 ч. 9 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», може бути скасована за поданням державного виконавця начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Зазначена постанова про стягнення виконавчого збору в установленому законом порядку боржником -Міністерством оборони України, оскаржена не була.
Відповідно до ч. 6 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закриття виконавчого провадження у зв'язку з скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.
Таким чином, чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про виконавче провадження», не передбачає можливості повернення стягнутого в примусовому порядку з боржника виконавчого збору, навіть при умові подальшого скасування рішення суду, яке було підставою для видачі наказу, по якому проводилось стягнення, і добровільного повернення коштів, в порядку ст. 122 ГПК України.
Також слід зазначити, що прокуратура у позовній заяві посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України як на правову підставі своїх вимог.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Так, згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Що стосується виконавчого збору, то він, як вбачається з приписів Закону України «Про виконавче провадження», є витратами виконавчого провадження і не може бути визначений як набуття майна в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обов'язок доведення покладено законом на позивача.
Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З огляду на вищезазначене вбачається, що прокуратура безпідставно звернулася до суду, оскільки відповідачами права позивача не порушені, їх дії є правомірними, тому а позовні вимоги слід визнати такими, що не підлягають задоволенню. За таких обставин в позові належить відмовити повністю.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального Кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) в доход Державного бюджету України 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Трофименко Т.Ю.