ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 38/303
13.11.07
За позовом
Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
До
Закритого акціонерного товариства лікувально оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця» -Відповідач 1;
Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-побутовий комплекс “Зоряний» -Відповідач 2
Третя особа
Федерація профспілок України
Про
визнання недійсним договору купівлі-продажу
Суддя Власов Ю.Л.
Представники:
Від прокуратури
Баклан Н.Ю.
Від позивача
Погорілко Н.М.
Від відповідачів
Відповідач 1 -Макєєва Ю.К.;
Відповідач 2 -Яценко О.С.
Від третьої особи
Шакірова А.Ю.
Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Позивача з позовною заявою до Відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993р., укладеного між Відповідачами із застосуванням наслідків визнання договору недійсним.
Заявлений позов заступник прокурора обґрунтовує тим, що укладений спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки майно, що було предметом цього договору, є державною власністю. Відповідач 1 не був власником цього майна, оскільки передача у відання за постановою Ради Міністрів УРСР “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» не передбачала переходу власності на об'єкти санаторно-курортного призначення від держави до профспілкових органів, які відповідно до ст.86 Цивільного кодексу вправі лише володіти і користуватись, а не розпоряджатися державним майном.
Крім того, заступник прокурора просить суд поновити пропущений строк позовної давності для звернення до суду з позовною заявою, оскільки про порушення прав держави прокуратура дізналась лише при проведенні перевірки мешканців будівель відділення санаторію ім. 1 Травня, які неодноразово зверталися протягом 2006 року до Генеральної прокуратури України.
Позивач підтримав заявлений заступником Генерального прокурора позов в повному обсязі та вказав про наступне. Оскільки питання щодо суб'єктів права власності спірного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на даний час залишається державною власністю, а тому підстави для розпорядження Відповідачем 1 майном загальнодержавних громадських організацій колишнього СРСР відсутні.
До законодавчого визначення правонаступників майна загальнодержавних громадських організацій колишнього СРСР саме Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів), проте ніяким чином ні Відповідач 1, який в свою чергу перебрав повноваження органу приватизації.
Відповідач 1 заперечив проти заявленого позову, оскільки Прокурором не подано документальних доказів належності майна, переданого за спірним договором, державі. Постанова ВРУ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994р. в частині визначення правонаступників майн загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР та передачі його тимчасово Фонду державного майна України, а також про віднесення такого майна до загальнодержавної власності, не стосується майна, переданого у власність Федерації професійних спілок України в установленому законодавством порядку. Майно професійних спілок СРСР ніколи не відносилось до державної власності.
Відповідач 2 заперечив проти задоволення заявленого заступником Генерального прокурора позову, оскільки вказаний позов поданий в інтересах неналежного Позивача. Майно, яке передане Укрпрофраді згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960р. згодом увійшло до статутного фонду Відповідача 1, і не перебувало у віданні ВЦРПС, на нього не поширюється дія постанови Верховної Ради України від 10.04.1992р.
З листа Відповідача 2 до Генеральної прокуратури України №36 від 11.12.2003р. щодо проведення перевірки вбачається, що Генеральна прокуратура дізналась про укладення спірного договору ще з 11.12.2003р, тобто Прокурором пропущений строк позовної давності. Також Відповідачем 2 була подана суду заява про застосування позовної давності.
Третя особа письмових пояснень з приводу заявленого позову або будь-яких інших документів, суду не подала.
Ухвалою від 28.08.2007 провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 18.09.07р.
Ухвалою від 18.09.07р. розгляд справи був відкладений на 02.10.07р., в зв'язку з неявкою представників Позивача, Відповідача 2, неподанням сторонами витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів у справі.
Ухвалою від 02.10.07р. розгляд справи був відкладений на 23.10.07р., у зв'язку з неподанням сторонами всіх витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів по справі.
Ухвалою від 23.10.07р. строк вирішення спору був продовжений, розгляд справи був відкладений на 06.11.07р.
Ухвалою від 06.11.07р. розгляд справи був відкладений на 13.11.07р., у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів по справі. Цією ж ухвалою Київське відділення Акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця» було замінено на Закрите акціонерне товариство лікувально оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця», а також до участі у справі було залучено третю особу.
Судом заслухані пояснення сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання сторін суд
25.03.1993р. Федерацією професійних спілок України була прийнята постанова №ІІ-3-20 “Про реалізацію та передачу основних фондів збиткових і безперспективних лікувально-оздоровчих закладів АТ “Укрпрофоздоровниця», відповідно до якої правлінню Акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця» було дозволено реалізацію на конкурсних засадах основних фондів лікувально-оздоровчих збиткових закладів, зокрема, відділення санаторію ім.1 Травня (Пуща-Водиця).
04.10.1993р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу санаторію ім. 1 Травня», відповідно до якого Відповідач 1 продає основні нерухомі засоби, будівлі, споруди, інженерні мережі відділення санаторію ім. 1 Травня, з уособленою земельною ділянкою, площею 2,7 га, розташовані по вул. 9 лінія в Пуща-Водиці м. Києва, а Відповідач 2 купує за договірною ціною в сумі 30 млн. крб.
Відповідно до п.2 вказаного договору Відповідач 1 зобов'язується передати вищевказані будівлі, споруди, інженерні мережі по акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору, в строк до 20.10.1993р.
Відповідно до акту прийому-передачі основних нерухомих фондів відділення санаторію ім. 1 Травня від 19.11.1993р., Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв основні нерухомі фонди відділення санаторію ім. 1 Травня, розташовані на земельній ділянці площею 2,74 га в лісопарковій зоні Пуща-Водиця м. Києва в кварталі, обмеженим вулицями 9 лінія, 10 лінія, Гамарника і Юнкерові, поштовий адрес: вул. Юнкерові, 50, територія огороджена металевим забором. Будівлі, споруди, інженерні мережі передані за описом, який є невід'ємним додатком до акту прийому-передачі.
10.04.98р. Прокуратура Подільського району м. Києва направила лист №9/352-Ж мешканцям будинку №50-Б по вул. М. Юнкерові в м. Києві, в якому вказала, що скарга мешканців будинку №50-Б щодо законності укладання договору купівлі-продажу між Київським відділенням АТ “Укрпрофоздоровниця» та Виробничо-побутовим кооперативом “Зоряний» з приводу відчуження на користь останнього об'єктів санаторію ім.1-ого Травня, розглянута у прокуратурі Подільського району м. Києва.
У цьому ж листі також було вказано, що на виконання постанови Президії професійних спілок України від 04.10.93р. №11-3-20 між Київським відділенням АТ “Укрпрофоздоровниця» та виробничо-побутовим кооперативом “Зоряний» був укладений договір купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1-ого Травня.
05.04.00р. Прокуратура Подільського району м. Києва направила Відповідачу 2 лист №118 в якому вказав про розгляд звернення Відповідача 2 щодо незаконного проживання громадян у приміщеннях санаторію ім.1-ого Травня по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва.
11.12.03р. Відповідач 2 звертався до Генеральної прокуратури України з листом №36, в якому вказував про не оформлення йому права користування земельною ділянкою по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва, не можливості відселення мешканців, проживаючих на цій земельній ділянці, неможливості залучення інвестицій для реконструкції центру по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва, та просив провести відповідну перевірку.
29.12.03р. Генеральна прокуратура України направила Прокуратурі міста Києва вказан6ий лист Відповідача 2 для перевірки наведених доводів.
10.01.04р. Прокуратура Оболонського району м. Києва направила Відповідачу 2 лист №1054, в якому вказувала, що оскільки Відповідач 2 є власником відділення санаторію ім.1-ого Травня по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва, то захист прав власності Відповідачка 2 повинен здійснюватись судом.
10.03.2004р. Відповідачем 2 був направлений лист №43 в Прокуратуру Оболонського району м. Києва, в якому Відповідач 2 вказав, що 04.10.1993р. між ВПК “Зоряний» та Київським відділенням АТ “Укрпрофоздоровниця» був укладений договір купівлі-продажу відділення “Красіно» санаторію ім.1-го Травня, відповідно до умов якого ВПК “Зоряний» прийняв на себе зобов'язання відселити 13 сімей, постійно проживаючих в житловому фонді на території відділення. В цьому ж листі Відповідач 2 вказував на грубі порушення Відповідачем 1 житлового законодавства та просив перевірити викладені факти.
16.04.2007р. до Генеральної прокуратури України була подана колективна заява мешканців будинку №50-Б по вул. М. Юнкерова, 50-Б, щодо здійснення перевірки ТОВ ВКП “Зоряний», в тому числі, припинення самоправних дій генерального директора ТОВ ВПК “Зоряний».
У цій заяві мешканці будинку вказували на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04.10.1993р., право власності на нерухомі засоби переходить від продавця “Укрпрофоздоровниця» до покупця кооперативу “Зоряний» після надходження всієї суми (100 млн. крб.) на розрахунковий рахунок “Укрпрофоздоровниця», а не з моменту передачі майна. Тобто має місце обставина щодо встановлення факту перерахування коштів в повному обсязі за даним договором.
Проаналізувавши обставини справи та встановлені факти, суд вважає, що позовні вимоги заступника Генерального прокурора України задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до п.4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 01.01.2004р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Як встановлено судом, спірний договір купівлі-продажу був укладений Відповідачем 1 та Відповідачем 2 від 04.10.1993р. Як встановлено судом, відповідно до акту прийому-передачі від 19.11.1993р., Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв майно, що було предметом спірного договору від 04.10.1993р., вказане майно було оплачено Відповідачем 2 відповідно до умов укладеного договору.
Таким чином, права та обов'язки Відповідача 1 та Відповідача 2 з передачі у власність Відповідачу 2 основних нерухомих фондів відділення санаторію ім. 1 Травня, розташованого на земельній ділянці площею 2,74 га в лісопарковій зоні Пуща-Водиця м. Києва в кварталі, обмеженим вулицями 9 лінія, 10 лінія, Гамарника і Юнкерові, поштовий адрес: вул. Юнкерові, 50, та оплаті Відповідачем 2 переданого йому майна були виконані та припинились виконанням ще в 1993 році, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України від 01.01.2004р. Отже, до спірних цивільних правовідносин слід застосовувати правила Цивільного кодексу Української РСР, який діяв до 01.01.2004р.
Відповідно до ст.71, 75 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до ст.76 Цивільного кодексу Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ст.80 Цивільного кодексу Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Як встановлено судом, 04.10.1993р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений спірний договір купівлі-продажу санаторію ім. 1 Травня», відповідно до якого Відповідач 1 продає основні нерухомі засоби, будівлі, споруди, інженерні мережі відділення санаторію ім. 1 Травня, з уособленою земельною ділянкою, площею 2,7 га, розташовані по вул. 9 лінія в Пуща-Водиці м. Києва, а Відповідач 2 купує за договірною ціною в сумі 30 млн. крб.
Як вбачається з матеріалів справи, Прокурору стало відомо про укладення спірного договору ще в 1998 році, що підтверджується листом прокурора Подільського району м. Києва №9/352-Ж від 10.04.1998р., в якому було вказано, що на виконання постанови Президії професійних спілок України від 04.10.93р. №11-3-20 між Київським відділенням АТ “Укрпрофоздоровниця» та виробничо-побутовим кооперативом “Зоряний» був укладений договір купівлі-продажу відділення санаторію ім.1-ого Травня.
Отже, строк позовної давності для звернення Прокурора з позовом про визнання даного договору недійсним почав перебіг з 10.04.98р. та закінчився 10.04.01р., до набрання чинності Цивільним кодексом України від 01.01.2004р. Отже, до спірних цивільних правовідносин слід застосовувати правила про позовну давність Цивільного кодексу Української РСР, який діяв до 01.01.2004р.
При цьому, Прокурор звернувся до суду з позовом про розірвання спірного договору лише 21.08.2007р., тобто з значним порушенням строку позовної давності, передбаченого ст.71 Цивільного кодексу Української РСР.
За вказаних обставин суд вважає, що Прокурором були пропущені вищевказані строки позовної давності для звернення до суду, що є підставою для відмови Прокурору у задоволенні позову.
Судом не може бути задоволено клопотання Прокурора про поновлення строків позовної давності з наступних підстав.
Відповідно до ст.80 Цивільного кодексу УРСР якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Як вбачається з позовної заяви Прокурора причиною пропуску строку позовної давності була та обставина, що Генеральній прокуратурі України стало відомо про зазначенні порушення в 2006 році внаслідок проведення перевірки за зверненнями мешканців будівель санаторію ім. 1 Травня.
Відповідно до ст.76 Цивільного кодексу Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Вказана Прокурором причина не може бути визнана судом поважною та не може бути підставою для поновлення строків позовної давності, оскільки, якщо Прокурор дізнався про порушення інтересів держави лише в 2006 році, то строк позовної давності відповідно до ст.76 Цивільного кодексу Української РСР взагалі не закінчився. При цьому, інших причин пропущення строку позовної давності Прокурор суду не навів.
Щодо доводів Прокурора, що Генеральній прокуратурі України стало відомо про зазначенні порушення лише в 2006 році суд вважає наступне.
Згідно з ст.6 Закону України “Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Прокуратура України становить єдину систему. Органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.
Відповідно до ст.13 Закону України “Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.
Згідно з ст.56 Закону України “Про прокуратуру» під поняттям "прокурор" слід розуміти Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
З наведених норм вбачається, що прокурор виконує функції, які покладені на прокуратуру, яка становить єдину централізовану систему прокуратури України. При цьому, прокурором у розумінні норм Господарського процесуального кодексу України та Закону України “Про прокуратуру» можуть бути як генеральний прокурор, так і прокурори областей, міст, районів, та їх заступники. Отже, оскільки прокуратурі України в особі прокуратури Подільського району м. Києва, функції якої виконують прокурори, стало відомо про укладення спірного договору з 1998 року, то перебіг відповідного строку позовної давності також почався з 1998 року, тому доводи Прокурора, що Генеральній прокуратурі України стало відомо про зазначенні порушення лише в 2006 році не можуть бути прийняті судом до уваги.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи Відповідач 2 ще 11.12.03р. повідомляв вже безпосередньо Генеральну прокуратуру України про порушення його прав, які виникли зі спірного договору з приводу не оформлення йому права користування земельною ділянкою по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва, не можливості відселення мешканців, проживаючих на цій земельній ділянці, неможливості залучення інвестицій для реконструкції центру по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва, та просив провести відповідну перевірку. Генеральна прокуратура України направила Прокуратурі міста Києва вказаний лист Відповідача 2 для перевірки наведених доводів.
Навіть у цьому випадку строк позовної давності був Прокурором пропущений, оскільки Прокурор звернувся з даним позовом до суду лише 21.08.2007р., і Позивач подав заяву про застосування строку позовної давності.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
Суддя Ю.Л. Власов
Рішення підписане 06.12.2007р.