Справа № 947/12921/24
Провадження № 2/522/4981/24
27 травня 2024 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Домусчі Л.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення недоотриманої суми пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом,
До Київського районного суду м. Одеси через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Дзісь Андрієм Романовичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення недоотриманої суми пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом, а саме стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 в розмірі 104 819,66 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.04.2024 року справу за підсудністю передано на розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.
22.05.2024 року зазначена справа надійшла до Приморського районного суду м. Одеси та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілена на суддю Домусчі Л.В.
Матеріали справи суддя отримала 23.05.2024 року.
Дослідивши матеріали позову, суд приходить до висновку, що остання не може бути прийнята до її розгляду у порядку цивільного судочинства, виходячи з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, що виникають із приватноправових відносин і якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа-це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як вбачається з позову та його підстав, предметом спору є стягнення недоотриманої суми пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом, нарахованої органом державної влади (в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області) .
У позовній заяві позивачка просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , пенсіонера згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі 104 819,66 грн, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки нею, як його дружиною, не було отримано вищевказану пенсію, яку нараховано на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/16276/21 від 09.11.2021 року згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно висновків Верховного Суду України у постанові від 16.05.2023 року (справа № 420/288/21) зазначається наступне:
Відповідно до частини першої статті 61 означеного Закону, яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Зміст статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» узгоджується з положеннями Цивільного кодексу України.
Так, згідно зі ст.ст. 1218, 1219 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Статтею 1227 Цивільного кодексу України, в свою чергу, визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї.
Отже, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.
Тобто, у разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцеві соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується спеціального порядку, що передбачений відповідним Законом, а тому підлягає розгляду в рамках адміністративного судочинства.
У п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України закріплено зокрема, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вищезазначене свідчить про те, що спірні правовідносини між сторонами щодо визнання незаконними дії, за своєю суттю є публічно-правовим спором, відповідно до статті 19 КАС України.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За правилом ч. 5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1 ч.1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення недоотриманої суми пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
На виконання вимог ч. 5 ст. 186 ЦПК України роз'яснити позивачу, що розгляд даного позову повинен здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
У зв'язку з тим, що за позовну заяву ОСОБА_1 було сплачено судовий збір, тому суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 969,00 грн.
Керуючись Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст.ст. 19, 186, 258-261, 353 ЦПК України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення недоотриманої суми пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом.
Роз'яснити право позивачці на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України м. Одеси в Одеській області, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського 6, код ЄДРПОУ: 38016923, повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 969 (дев'ятсот шістдесят дев'ять) гривень 00 копійок, який було сплачено на рахунок № UA 758999980313171206000015756, отримувач: ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101, код отримувача 37607526, код Банку отримувача (МФО): 899998, Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), згідно квитанції ID: 1175-4063-0437-8644 від 18.04.2024 року.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Л.В. Домусчі