Справа № 524/3941/24
Провадження №2-а/524/92/24
24.05.2024 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ДПП НП про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
У березні 2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до поліцейського роти №1 БПП в місті Кременчук УПП в Полтавській області ДПП НП Придави Катерини Андріївни та ДПП НП про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, в якому просив скасувати постанову поліцейського роти №1 БПП в місті Кременчук УПП в Полтавській області ДПП НП Придави Катерини Андріївни від 12 березня 2024 року, серії БАВ №247648, у справі про адміністративне правопорушення про притягнення його, позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та застосування стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за те, що він, позивач, нібито 11 березня 2024 року близько 22 год. 41 хв. по вул. Університетській, 27 в м. Кременчуці керував транспортним засобом ВАЗ 2108, д.н.з. НОМЕР_1 , не мав при собі реєстраційного документа на ТЗ, чим порушив п.п. 2.1 «б» ПДР України.
Вважав постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності протиправною, оскільки вона була ухвалена з порушенням норм права, без дотримання процедури розгляду справи, без встановлення доказів вчинення проступку.
Просив також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.
Ухвалою судді від 10 квітня 2024 року позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків, зокрема щодо сплати судового збору та зазначення поважності пропуску строків подання позову.
09 травня 2024 року до суду надійшли заяви представника позивача на виконання ухвали судді з наданням доказів сплати судового збору та підтвердження своєчасного направлення позовної заяви до суду засобами рекомендованого поштового зв'язку та отримання її судом 25 березня 2024 року.
Ухвалою судді від 14 травня 2024 року було відкрито провадження у справі, залучено сторін, зокрема відповідачем - ДПП НП, постановлено розглядати справу у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, витребувано документи, зокрема матеріали справи про адміністративне правопорушення, та запропоновано відповідачу подати відзив на позов, призначено справу до розгляду на 24 травня 2024 року.
16 та 20 травня 2024 року від відповідача надійшли витребувані судом документи, відзив на позов, в якому зазначалося про незгоду з позовом з посиланням на факт вчинення позивачем проступку та клопотання про відмову у задоволенні вимог про сплату витрат на правничу допомогу.
Відповідь позивача на відзив відповідача на позов, будь-які інші клопотання від сторін у справі до суду станом на 24 травня 2024 року до суду не надходили.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані відповідачем відеозаписи події зупинки транспортного засобу під керуванням позивача, оцінюючи зібрані і надані докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом достовірно встановлено, що постановою поліцейського роти №1 БПП в місті Кременчук УПП в Полтавській області ДПП НП Придави Катерини Андріївни від 12 березня 2024 року, серії БАВ №247648, у справі про адміністративне правопорушення позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за те, що він, позивач, як зазначено у постанові, 11 березня 2024 року близько 22 год. 41 хв. по вул. Університетській, 27 в м. Кременчуці керував транспортним засобом ВАЗ 2108, д.н.з. НОМЕР_1 , не мав при собі реєстраційного документа на ТЗ, чим порушив п.п. 2.1 «б» ПДР України.
Постанова була складена на бланку типографського друку шляхом заповнення поліцейським рукописним способом відповідних граф.
У постанові було зазначено про використання спеціальних технічних пристроїв.
Однак суд дійшов висновку, що постанова була ухвалена поліцейським без дотриманням вимог ст. 245, 251, 268, 276, 279, 280, 283-285 КУпАП.
Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 цього Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У п. 1 ч. 1 ст. 19 згаданого Кодексу України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасникам дорожнього руху ставиться в обов'язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. №1306 (із змінами та доповненнями).
Згідно п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як визначено у п.п. 2.1 «б» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, настає в разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») та тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Законом України від 14 липня 2015 року № 596-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» ст. 258 КУпАП було доповнено новою частиною, якою розширено перелік випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення.
Так, відповідно ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно зі ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху (ст. 126 КУпАП).
Відповідно п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 258 КУпАП передбачено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Аналогічні за змістом приписи містяться в Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженій Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року № 1395.
При цьому, у відповідності до п. 2 розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ст. 126 КУпАП, ухвалюється на місці вчинення адміністративного правопорушення.
У статті 276 КУпАП визначено місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Так, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.
Справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, розглядаються за місцем оброблення та обліку таких правопорушень.
Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.
Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
У статтях 277, 277-2, 278 КУпАП визначено строки розгляду справи про адміністративне правопорушення, порядок повідомлення та порядок підготовки до розгляду такої справи. Зокрема у ст. 278 цього Кодексу при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно ст. 279 КУпАП чітко встановлено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, який розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.
Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Поліцейський в своїй діяльності зобов'язаний керуватися як вказаними законодавчими актами, так і Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі (надалі - Інструкція), затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року за № 1395.
Згідно з пунктом 9, 10 розділу ІІІ зазначеної Інструкції розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Відповідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова повинна містити:
найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
дату розгляду справи;
відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
опис обставин, установлених під час розгляду справи;
зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
прийняте у справі рішення.
У ч. 3 ст. 283 цього Кодексу постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис;
розмір штрафу та порядок його сплати;
правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Як роз'яснено у Рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 словосполучення «за місцем його вчинення», вжите у названій статті, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
У даному випадку, спірна постанова складена відповідачем у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а саме м. Кременчука, на територію якого розповсюджувалися повноваження поліцейського Придави К.А.
Аналогічні висновки колегії суддів Вищого адміністративного суду України викладені в ухвалі від 13 січня 2017 року по справі №552/4635/16-а та в ухвалі від 28 грудня 2016 року по справі №750/8192/16-а.
Відповідно до ст. 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Однак, постанова у справі про адміністративне правопорушення складена поліцейським без дотримання процедури розгляду справи про адміністративні правопорушення, яка передувала б ухваленню постанови, тобто не у відповідності до вимог ст. 247, 251, 279, 283 КУпАП та п.п. 9, 10 розділу ІІІ згаданої Інструкції.
Зокрема з наданого відповідачем відеозапису події зупинки транспортного засобу під керівництвом позивача не вбачається взагалі та жодним чином здійснення належного у відповідності до встановленої процедури в КУпАП розгляду справи про адміністративне правопорушення та фіксації вчинення позивачем поставленого йому у вину проступку.
Належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським відповідач до суду не надав.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Натомість в основу суті проступку, який було зазначено у постанові, були покладені лише певні особисті висновки самого співробітника поліції без зазначення відповідних доказів. Посилання відповідача на наявність у працівників поліції певних особистих візуальних спостережень та їх внутрішні переконання, певні судження і висновки щодо вчинення позивачем поставленого йому у вину проступку є абсурдними, оскільки спостереження, переконання, судження та висновки, навіть працівника суб'єкта владних повноважень, мають суб'єктивний характер, і у розумінні ст. 251 КУпАП та ст. 77 КАС України не є доказами.
Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Така правова оцінка і правова позиція щодо належності доказів у справі і необхідності зазначення у постанові у справі про адміністративне правопорушення технічного засобу яким було зафіксовано подію проступку неодноразово була дана і висловлена у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16-а, від 15 листопада 2018 року у справах за № 524/7184/16-а та № 524/5536/17, від 30 квітня 2020 року у справі за № 524/1113/17.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що порушення Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у ст. 251 Кодексу.
У відповідності зі ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, хоч заперечив позовні вимоги позивача, проте не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не подав жодного належного і допустимого, безспірного та достовірного доказу на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, які поза розумним сумнівом доводять вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення, зокрема матеріалів відео або фотофіксації, необхідних для прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Суд звертає увагу, що лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності без жодних доказів, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, не може бути єдиним беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки сам по собі опис обставин (зазначення) адміністративного правопорушення (фабули проступку) не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі за № 463/1352/16-а від 08.07.2020 р. у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
На підставі наведеного суд вважає, що посилання поліцейського в оскаржуваній постанові на порушення позивачем вимог відповідного пункту ПДР не може визнаватися як доказ, так як постанова є лише формою фіксації правопорушення, а не доказом його вчинення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частина 2 ст. 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Звідси суд дійшов висновку, що відповідачем в особі поліцейського при ухваленні оскарженої постанови, так і в особі представника у ході розгляду даної справи за адміністративним позовом не було подано суду жодних будь-яких належних та допустимих доказів вчинення правопорушення позивачем, враховуючи, що обов'язок доказування в даному випадку законом покладено на відповідача, а тому суд погоджується із позицією позивача, щодо необхідності визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, і закриття провадження в справі відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 134 КАС України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У ч. 5 ст. 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 ст. 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 543/775/17, провадження № 11-1287апп18, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статтю 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Розмір судового збору за подання позовної заяви складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024рік» з 01 січня 2024 року установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.
Таким чином, позивачі по такій категорії справ мають сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн. за подання позовів про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.
Тому відповідно ст. 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути кошти у розмірі 605,60 грн. у повернення сплаченого судового збору за подання позову.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п. п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 цього Закону України до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
З матеріалів справи постає, що позивач, зокрема у позовній заяві, вказував про досягнуту домовленість з адвокатом Шевцовою Л.В. про розмір витрат на правничу допомогу у 3500 грн.
При цьому до позовної заяви було додано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Шевцової Л.В., ордеру адвоката серії ВІ № 1199200 від 20 березня 2024 року, угоди про надання правничої допомоги за № 1199200, розрахунку витрат на правничу допомогу та квитанції про сплату коштів у розмірі 3500 грн.
Суд зауважує, що позивач та адвокат узгодили між собою вказаний розмір витрат на правничу допомогу.
Відповідач заперечував щодо задоволення позову у повному обсязі, тобто і у тому числі щодо судових витрат.
За висновком суду такий розмір витрат на правничу допомогу у 3500 грн. не відповідає засадам розумності та справедливості, є безумовно безпідставно завищеним та/або надмірним, неспівмірним у порівнянні з застосованим розміром штрафу.
При цьому, суд звертає увагу, що справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не є складними. Так предметом позову в цій справі є оскарження постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП і накладення на нього стягнення у вигляді штрафу 425, подвійний розмір якого становить 850 грн., про що було зазначено у постанові.
Таким чином розмір гонорару фактично майже у 4 рази перевищує подвійний розмір штрафу, застосування якого передбачено чинним законодавством України.
Крім того, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№ 2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
На підставі встановленого та наведеного, враховуючи, що у поданих позивачем документах частково обґрунтовано заявлену адвокатом вартість послуг правничої допомоги у розмірі 3500 грн., та такі розміри витрат на правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача кошти у повернення сплачених витрат на правничу допомогу у розмірі 500 грн.
При цьому позивачу необхідно відмовити у задоволенні позову в частині вимоги про стягнення коштів у розмірі 3000 грн. (3500 грн. - 500 грн.) у повернення витрат на правничу допомогу.
Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.
Позивач не пропустив десятиденний строк оскарження постанов, який встановлено ст. 289 КУпАП, оскільки позовна заява була подана до суду в межах встановленого 10-тиденного строку, а саме направлена до суду засобами рекомендованого поштового зв'язку 22 березня 2024 року та отримана судом саме 25 березня 2024 року, що підтверджується наданими позивачем копіями фіскального чеку та відстеження поштових відправлень.
Керуючись ст. 283, 287 - 289, 293 КУпАП, ст. 2, 5, 6, 9, 14, 72-78, 132-134, 139, 241-246, 250, 255, 286, 293-295 КАС України, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову поліцейського роти №1 БПП в місті Кременчук УПП в Полтавській області ДПП НП Придави Катерини Андріївни від 12 березня 2024 року, серії БАВ №247648, у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та застосування стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 605,60 грн. у повернення сплаченого судового збору та у розмірі 500 грн. у повернення сплачених витрат на правничу допомогу.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Департаменту патрульної поліції Національної поліції в частині вимоги про стягнення коштів у повернення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ДПП НП, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. № 3, код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлено 24 травня 2024 року.
Рішення може бути оскаржено до Другого Апеляційного Адміністративного суду протягом десяти днів з дня виготовлення. Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.
Суддя: