Справа № 132/3158/21
Провадження №11-кп/801/575/2024
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 травня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем ОСОБА_5 ,
за участі: прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
та його захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець Вінницької області, Хмільницького (Калинівського) району, села Лісова Лисіївка, з неповною середньою освітою, безробітний, розлучений, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, з призначенням йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту затримання на виконання вироку.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення завданої матеріальної, моральної шкоди та понесених витрат на правову допомогу - задоволено частково, стягнуто із засудженого на користь потерпілого 20000 (двадцять тисяч) гривень за завдану вчиненням кримінального правопорушення моральну шкоду, 26000 (двадцять шість тисяч) гривень на відшкодування витрат з надання правової допомоги.
В задоволенні цивільного позову в іншій частині відмовлено.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком ОСОБА_7 визнаний винним у наступному.
7 серпня 2021 року близько 22 год. 00 хв., ОСОБА_7 перебував у місцевому кафе, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , де проводив своє дозвілля. Близько 01 год. 00 хв. 08.08.2021, на вулиці, поряд з входом до вищевказаного кафе, між місцевими жителями, а саме між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , виник конфлікт, який в подальшому переріс у бійку. В цей час, ОСОБА_10 , який перебував у середині приміщення кафе, помітив бійку між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Проте, враховуючи те, що ОСОБА_11 та ОСОБА_10 товаришують між собою, то ОСОБА_10 вирішив припинити бійку між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
В свою чергу ОСОБА_7 також помітив бійку між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Побачивши, що ОСОБА_10 намагається зупинити бійку, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на вчинення хуліганських дій, за відсутності будь-якого конфлікту та за відсутності неприязних стосунків між ним і ОСОБА_10 , ігноруючи загальноприйняті норми та правила в суспільстві, в присутності відвідувачів закладу, усвідомлюючи, що перебуває в громадському місці, умисно, з хуліганських спонукань, з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, безпричинно, діючи умисно, підійшов до ОСОБА_10 , дістав з карману своїх штанів пляшку горілки «Пшенична» об'ємом 0,5 л та розбив її, таким чином виготовивши спеціально пристосований предмет для нанесення тілесних ушкоджень - «розочка».
Після чого, ОСОБА_7 відразу ж підійшов до ОСОБА_10 та усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, демонструючи свою зверхність над іншими, діючи з особливою зухвалістю, яке супроводжувалося нанесенням тілесних ушкоджень, умисно наніс ОСОБА_10 один удар розбитою пляшкою, у вигляді «розочки», в область задньої волосяної частини голови та шиї.
Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 71 від 16.09.2021, у ОСОБА_10 мали місце тілесні ушкодження у вигляді ушитої рани лівої завушної ділянки, ушитої урізаної рани шиї. Вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_10 виникли від дії предмету (предметів), що мав ріжучі властивості та за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
До початку апеляційного розгляду кримінального провадження прокурор у ньому ОСОБА_9 відмовився від своєї апеляційної скарги на підставі ч.1 ст. 403 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи кваліфікацію дій свого підзахисного та доведеності його вини, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання ОСОБА_7 , оскільки воно не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості та та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.4 ст. 296 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити його відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КПК України.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не в повній мірі виконав вимоги КК України щодо призначення покарання та вирішуючи питання щодо міри покарання не врахував всі обставини вчинення кримінального правопорушення, особу винного. Так, судом не було враховано, що на утриманні ОСОБА_13 перебувають двоє неповнолітніх дітей, він добровільно частково відшкодував завдану шкоду потерпілому, частково визнав свою вину, під час судового розгляду неодноразово підкреслював, що розкаюється у тому, що сталось, він активно сприяв досудовому розслідуванню та раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, спеціально пристосованого дня нанесення тілесних ушкоджень, обґрунтований та базується на досліджених у судовому засіданні доказах, кваліфікація дій обвинуваченого за ч.4 ст. 296 КК України є вірною та учасниками судового розгляду не оспорюється.
У зв'язку із цим вирок у цій частині колегією суддів відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України не перевіряється.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то колегія суддів визнає їх безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суд зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
Так, при призначенні покарання за вчинене ОСОБА_14 кримінальне правопорушення, на виконання вищезазначених вимог закону, суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не визнав свою вину, не відшкодував завдану кримінальним правопорушенням шкоду, відсутність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання. Також суд врахував думку потерпілого щодо призначення суворого покарання обвинуваченому та висновок органу пробації про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без позбавлення волі або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства, у тому числі окремих осіб.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.
З огляду на сукупність наведених фактів апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для звільнення ОСОБА_7 від реального покарання.
Те, що на утриманні обвинуваченого перебуває двоє малолітніх дітей може свідчити лише про обґрунтованість призначеного обвинуваченому покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.4 ст. 296 КК України, проте це не є підставою призначення покарання із застосуванням положень, передбачених ст. 75 КК України.
Отже, зваживши сукупність усіх обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі, яке він повинен відбувати в умовах ізоляції від суспільства і таке покарання узгоджується з роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вирок законним, обґрунтованим, вмотивованим і справедливим, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 403, 405, 407 КПК України, апеляційний суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 закрити.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4