23 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/20320/23 пров. № А/857/24816/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №380/20320/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції - Гулкевич І.З., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 23.11.2023),
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 05.01.2018 та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, без застосування принципу співмірності; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 05.01.2018 (день закінчення періоду невиплати індексації, встановлений на підставі рішення суду у справі № 380/5906/23).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а саме - не виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення, а тому повинен нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за шість місяців у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 26.09.2021 та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, без застосування принципу співмірності.
Також позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 05.01.2018 (день закінчення періоду невиплати індексації, встановлений на підставі рішення суду у справі № 380/15906/23).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 7 509 (сім тисяч п'ятсот дев'ять) грн 78 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Суд першої інстанції вказав, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум обмежено шістьма місяцями. Суд першої інстанції зазначив, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 7 509,78 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 та Військова частина НОМЕР_1 подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 вважає, що рішення, в частині визначення суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, являється таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що на необхідність застосування принципу співмірності Велика Палата Верховного Суду вказувала при формуванні правового висновку щодо застосування статті 117 КЗпП (у редакції до 19.07.2022), а саме до визначення законодавцем чіткого періоду за який може бути нарахований середній заробіток робітникові. Разом з тим, у постанові від 20.01.2021 по справі № 233/8772/19 Верховний Суд виснував, що висновки касаційних судів не зберігають обов'язковий характер після внесення змін та/чи доповнень до відповідної норми права, які істотно змінюють її зміст. Тобто, з огляду на правові висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 20.01.2021 по справі № 233/8772/19, апелянт просив суд не застосовувати принцип співмірності у даній справі, на необхідність застосування якого вказували суди касаційної інстанції до внесення суттєвих змін законодавцем у статтю 117 КЗпП Законом № 2050-ІІІ та з огляду на період затримки виплати зобов'язати відповідача нарахувати апелянту середній заробіток за шість місяців.
Військова частина НОМЕР_1 вважає, що при винесенні судом рішення, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим дане рішення суду має бути скасовано. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення не взято до уваги, що прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованості із заробітної плати і компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Аналогічна правова позиція щодо незастосування статті 117 КЗпП до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Ані позивач, ані відповідач не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2018 №4 позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 05.01.2018.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №380/5906/23 повністю задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , а саме: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.01.2018 з урахуванням січня 2016 року як базового місяця; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.01.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення 16.08.2023 відповідач виплатив позивачу кошти у розмірі 74 456,21 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, оскаржуваним рішенням та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною 3 пункту 12.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оброни України від 10.04.2009, в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби, встановлено, що командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби.
Таким чином, на день виключення зі списків особового складу частини з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції доходить висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а), від 14 липня 2022 року (справа № 620/3095/20).
Відповідно до статті 116 КЗпП України, в редакції чинній на час виключення позивача зі списків особового складу частини, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (не більш як за шість місяців).
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 16.08.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року у справі № 380/5906/23, а саме виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 05 січня 2018 (базовий місяця - січень 2008 року) в сумі 74 456,21 грн.
Тобто остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання такого відшкодування.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, в якій сформовано такий правовий висновок: «Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.»
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд апеляційної інстанції зауважує, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 правова позиція суду касаційної інстанції щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).
Разом з тим, правова позиція суду касаційної інстанції основана на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, де час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності встановлених статтею 117 КЗпП України, оскільки право на відшкодування за несвоєчасну виплату належних сум виникло у позивача 16.08.2023, коли, як і на дату звернення позивача до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому така підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосований Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17 був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тобто, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати до 19.07.2022 може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату, тоді як з 19.07.2022 чинна редакція статті 117 КЗпП України вже передбачає обмеження виплати працівникові шістьма місяцями.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції, на переконання суду апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що період затримки розрахунку при звільненні у цій справі становить 182 календарні дні.
Відповідно до Довідки про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у листопаді 2017 року 8 036,40 грн., у грудні 2017 року 8 036,40 грн. Кількість календарних днів служби позивача у листопаді-грудні 2017 року становила 61 день.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 263,49 грн. (8036,40 грн + 8036,40 грн) / 61 дні (кількість днів у листопаді 2017 року та грудні 2017 року).
Отже, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник середньоденного грошового забезпечення 263,49 грн., середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 182 календарні дні становить 47 955,18 грн.
Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частину доходу, позивач не дотримався умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції зробив вірний висновок про передчасність звернення до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 28.02.2018 (день закінчення періоду невиплати індексації, встановлений на підставі рішення суду у справі №380/5906/23).
З урахуванням похідного характеру позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів одночасно із компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, у задоволенні такої необхідно відмовити повністю.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви підставності стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не правильно розраховано суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №380/20320/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині невиплати індексації грошового забезпечення) в розмірі 47 955 (сорок сім тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень) грн. 18 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич