Справа № 640/6722/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
24 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказів в частині від 28.12.2019 №1263вх, від 19.02.2020 №502ц, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, з вимогами про визнання протиправним та скасування наказів в частині від 28.12.2019 №1263вх, від 19.02.2020 №502ц, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2020 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.
До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, з належними документами, що посвідчують право представників представляти їх інтереси, в судове засідання не з'явилися, у зв'язку із чим, постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з липня 2000 року по 21 лютого 2020 року безперервно працював в органах прокуратури України, послідовно обіймавши посади слідчого, старшого слідчого, помічника, старшого помічника, заступника військового прокурора Львівського гарнізону та прокурора і старшого прокурора відділу військової прокуратури Західного регіону України.
У січні 2012 року переведений до Генеральної прокуратури України, де проходив службу на посадах прокурора, старшого прокурора відділу організації представництва інтересів держави в судах та при виконанні судових рішень Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України.
У серпні 2014 року Законом №1642-VII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» в системі органів прокуратури утворено військові прокуратури.
Відповідно до ст. 46-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній до 19.09.2019) військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
У зв'язку із вищевказаними змінами в законодавстві, 26.01.2015 позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років та наказом Міністра оборони України № 43 присвоєно чергове військове звання «полковник юстиції» і відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідні посади.
Наказом Генерального прокурора України від 24.06.2019 №488-вк позивача призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Законом України №113-ІХ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» передбачено припинення діяльності військових прокуратур.
29 жовтня 2019 року кадрова комісія № 1 прийняла рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Позивач за результатами складання відповідного іспиту набрав 65 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, він не був допущений до проходження наступних етапів атестації, у зв'язку з чим позивач неуспішно пройшов атестацію.
Наказом Генерального прокурора України від 28.12.2019 №1263-вк відповідно до статті Закону України «Про прокуратуру», пункту 7, 18 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури" та пунктів 82, 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року, позивача увільнено з посади у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо звільнення з військової служби.
У лютому 2020 року позивач подав на ім'я Генерального прокурора рапорт з проханням звільнити його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
10 лютого 2020 року заступником Генерального прокурора та прокурором відділу роботи з кадрами проведено співбесіду з позивачем.
Згідно з аркушем співбесіди від 10.02.2020 з позивачем з приводу його звільнення у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів вбачається, що позивач не заперечує проти звільнення з лав ЗСУ; не бажає проходити військовому службу у військовому резерві.
На підставі наведеного заступником Генерального прокурора складено подання від 10.02.2020 (зареєстровано в Міноборони 10.02.2020 №20) про звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Наказом Міністра оборони України від 12.02.2020 №68 відповідно до пункту 18 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Генерального прокурора (із залишенням на військовій службі), колишнього прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
На підставі наказу Міністра оборони України від 12.02.2020 №68, наказом Офісу Генерального прокурора від 19.02.2020 №502ц, полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Генерального прокурора, з 21.02.2020 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Наказом Офісу Генерального прокурора № 1518ц від 11 червня 2020 року внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 19.02.2020 №502ц, а саме викладено пункт 1 у такій редакції: «Полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 12.02.2020 №68 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 21.02.2020 виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Не погоджуючись з наказом Генерального прокурора від 28.12.2019 №1263-вк та 19.02.2020 №502ц, вважаючи їх протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.ч.1, 4 ст.19 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону. Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач з 26.01.2015 проходив військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеним з Міністерством оборони України, та був відряджений для проходження служби до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).
Відповідно до абз. 2 п. 15 Положення з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;
Згідно з абз.6 п.2 Положення, у добровільному порядку громадяни проходять військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Перший контракт про проходження військової служби укладається з громадянами, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, - строком від 1 до 5 років залежно від згоди сторін. (абз. 7 п. 18 Положення)
Відповідно до п. 9 Положення військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, що кореспондується з ч. 6 ст. 10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з пп. 1 п. 35 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г", "д", "е", "є", "з" - "й" та "л" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Як вбачається з п. 3 контракту, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків установлених законодавством, за погодженням сторін на 5 років.
Пункт 4 контракту встановлює, що сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії контракту повідомити одна одну про бажання або не бажання укладати новий контракт чи відмову в його укладанні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
Наказом Міністра оборони України від 12.02.2020 №68 відповідно до пункту 18 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Генерального прокурора (із залишенням на військовій службі), колишнього прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Вже на підставі наказу Міністра оборони України від 12.02.2020 №68, наказом Офісу Генерального прокурора від 19.02.2020 №502ц, полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Генерального прокурора, з 21.02.2020 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що позивач в період його призначення та звільнення проходив військову службу у Збройних Силах України та був звільнений з військової служби за його заявою згідно наказу Міністра Оборони України від 12.02.2020 №68.
Водночас, спірним у межах даної справи є питання, чи є звільнення позивача з військової служби підставою для його звільнення з органів прокуратури.
Відповідно до п. 245 Положення звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.
Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.
У разі закінчення строку дії контракту про проходження військової служби військовослужбовці, яких передбачається звільнити з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, але немає можливості використати на військовій службі, звільняються з військової служби наказом посадової особи, яка приймала рішення про їх відрядження, у зв'язку із закінченням строку контракту.
Витяги з наказів про звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються до відповідних державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для дальшого розрахунку звільнених осіб та направлення їх на військовий облік. У день розрахунку таких осіб у зв'язку із звільненням з військової служби керівник державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу направляє їх на військовий облік до відповідного військового комісаріату. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Враховуючи викладене, з системного тлумачення вищезазначених норм права колегія суддів вбачає, що у зв'язку з припиненням правовідносин, пов'язаних з проходженням військової служби, припиняються і правовідносини з органом прокуратури, так як позивач є військовослужбовцем та був відряджений до Генеральної прокуратури України.
Водночас, згідно пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-IX у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України "Про прокуратуру", не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.
У разі успішного проходження атестації прокурорами та слідчими військових прокуратур, які є військовослужбовцями, питання про їх звільнення з військової служби вирішується відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та інших нормативно-правових актів України, якими встановлено порядок проходження громадянами України військової служби, з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.
Відповідно до вимог пункту 19 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови зокрема наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Таким чином, з наведених норм Закону № 113-IX вбачається, що військовослужбовці, які були відряджені до органів військової прокуратури для проходження служби та на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Водночас, у разі неуспішного проходження атестації прокурором військової прокуратури, зазначена особа звільняється з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 29 жовтня 2019 року кадрова комісія № 1 прийняла рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Позивач за результатами складання відповідного іспиту набрав 65 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, він не був допущений до проходження наступних етапів атестації, у зв'язку з чим позивач неуспішно пройшов атестацію.
Враховуючи викладене, оскільки позивача було звільнено у запас з військової служби, а також враховуючи рішення кадрової комісії №1 про неуспішне проходження позивачем атестації, колегія суддів вважає, що наказ Офісу Генерального прокурора від 19.02.2020 №502ц прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а отже зазначений наказ є правомірним та скасуванню не підлягає.
З огляду на викладене, враховуючи правомірність наказу Офісу Генерального прокурора від 19.02.2020 №502ц, позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні, задоволенню не підлягають.
Доводи апелянта, що дострокове припинення контракту про проходження військової служби не може бути підставою для звільнення з органів прокуратури, оскільки не входить до виключного переліку підстав для звільнення, встановленого частиною першою статті 51 Закону України «Про прокуратуру», колегією суддів оцінюються критично, оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції, відрядження позивача для проходження військової служби до Генеральної прокуратури України та призначення його на відповідну посаду в органах прокуратури не свідчить про розповсюдження на позивача дію Закону України «Про прокуратуру» в частині підстав для звільнення.
При цьому, колегія судді вважає за необхідне акцентувати увагу на особливості правового становища позивача. Він був військовослужбовцем, якого наказом Міністра оборони України від 26.01.2015 року № 43 на підставі пункту 153 Положення № 1153/2008 відрядили до Генеральної прокуратури України (із залишенням на військовій службі) для призначення на відповідну посаду.
Обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби, за наведеного правового регулювання спірних відносин, не було, оскільки вкотре треба зазначити, що не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, як і не може бути переведена на іншу посаду (прокурора).
Однак, на думку колегії суддів, вирішувати цей спір виключно через призму припинення відносин щодо військової служби був би сенс тоді, якби не було іншої обставини рішення кадрової комісії № 1 29 жовтня 2019 року, яке у значенні пункту 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ є самостійною підставою для звільнення з посади прокурора (військової прокуратури зокрема), але на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
У цьому зв'язку, повертаючись до обставин цієї справи, на дату подання рапорту (07.02.2020 року), відтак і видання згаданого наказу Міністра оборони України від 12.02.2020 року № 68, за рішенням кадрової комісії від 29.10.2019 ОСОБА_2 пройшов атестацію, (але) неуспішно (за результатами анонімного тестування не набрав прохідного бала).
Проходження атестації усіма прокурорами (які займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах) передбачено Прикінцевими і перехідними положеннями Закону № 113-ІХ.
Щодо доводів апелянта, що ліквідації чи реорганізації органу прокуратури фактично не відбулось, колегія суддів зазначає, що в даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, а виключно настання події, зумовленої наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , що згідно вимог Закону № 113-IX виключає можливість його переведення на посаду прокурора після звільнення з військової служби у запас.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 28.12.2019 №1263-вк, яким позивача увільнено з посади у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо звільнення з військової служби, то колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу та був відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу між Міністерством оборони України та позивачем укладений відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до вимог п. 116 Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Підпунктом 2 пункту 82 Положення № 1153/2008 встановлено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Таким чином, враховуючи, що на позивача, як на військовослужбовця Збройних сил України, розповсюджується дія Положення № 1153/2008, а також враховуючи, що на момент ліквідації управління процесуального керівництва, посаду у якому обіймав позивач, не вирішено питання щодо подальшого службового використання останнього, то його увільнення та зарахування у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби, на підставі п.п. 82, 116 Положення № 1153/2008, відповідає вимогам Закону.
Щодо ж стосовно доводів апелянта з приводу не виконання відповідачем вимог визначених статтею 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, не попередження про наступне вивільнення та не запропонування усіх наявних вакантних посад, то які вірно зауважено судом першої інстанції, приписи вказаних статей не розповсюджуються на військовослужбовців, яких відряджено до державних органів, із залишенням на військовій службі та яких увільнено із займаної посади, на яку її було відряджено, із залишенням на військовій службі, оскільки ці питання врегульовані спеціальним законодавством.
Також, не заслуговують на увагу доводи позивача щодо незаконного звільнення його в період тимчасової непрацездатності, оскільки звільнення позивача відбулося 10.02.2020, а не як помилково вважає позивач 28.12.2019.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказів в частині від 28.12.2019 №1263вх, від 19.02.2020 №502ц, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 24.05.2024)