Справа № 620/14562/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дар'я ВИНОГРАДОВА
23 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Беспалов О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року, прийнятого у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
визнати неправомірними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, згідно пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат" військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" № 168 від 28.02.2022 у редакції, яка діяла станом на 01.03.2023, за весь період його перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 28.02.2022, а саме за період 52 днів, тобто 1 місяця і 22 днів;
зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, згідно пунктом 1 Постанови Кабінету міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" № 168 від 28.02.2022 у редакції, яка діяла станом на 01.03.2023, за весь період його перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 28.02.2022, а саме за період 52 днів, тобто 1 місяця і 22 днів.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач зазначає, що позивач перебував не постійно на лікуванні, а лягав через деякий час для реабілітації.
Відповідач вважає, що позивачу виплачено належні кошти у відповідності до норм законодавства та встановлені строки після надходження відповідних рапортів позивача та надходження коштів згідно до бюджетних призначень для розрахунку ОСОБА_1
Військова частина НОМЕР_1 повністю не визнає заявлені позовні вимоги, вважаючи їх безпідставними з огляду на наступне.
Так, за фактом отримання поранення позивачем 28.02.2022 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 було призначено та проведено службове розслідування та за результатами службового розслідування видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2022 № 218. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2022 № 218 дано розпорядження помічнику командира частини з ФЕР - начальнику ФЕС про виплату всіх належних сум у зв'язку з пораненням, з урахуванням попередньо виплачених сум та видано Довідку про отримання травми від 30.06.2022 № 1212.
Позивачу нараховано та сплачено за період стаціонарного лікування з 28.02.2022 по 24.03.2023 у відповідності до чинного законодавства у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та окремого доручення Міністра Оборони України від 23.06.2022 № 912/в/29 у ЗСУ.
05.09.2022 позивач звернувся із заявою про досудове врегулювання спору до військової частини НОМЕР_1 де зазначав обставини лікування та час перебування на стаціонарному лікуванні не більше 10 днів в медичних закладах після чого надавалась відпустка за станом здоров'я. Втім, нарахування сумарного перебування на стаціонарному лікуванні та відпустці за станом здоров'я, на думку відповідача, позивачем робиться незрозумілим шляхом та зобов'язує військову частину нарахувати за період, що не підпадає для нарахування.
Так, в свідоцтві про хворобу від 17.04.2023 № 501 зазначено, що позивач 01.03.2023 пройшов медичний огляд гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_2 та визнаний обмежено придатним до військової служби. Протипоказання служба у високомобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спец спорудах. Придатним до служби в частинах (підрозділах) забезпечення , військових комісаріатах, установах організаціях, навчальних закладах.
Крім того позивач з 23.11. по12.12.2022 з 17.01. по 07.02.2023 та 20.02. по 01.03.2023 знаходився у військовій частині НОМЕР_2 для проходження гарнізонної ВЛК, а не лікування, за розпорядженням командира військової частини для повторних оглядів та визначення придатності для проходження військової служби.
Тобто даний час проводив задля встановлення придатності для проходження військової служби що не підпадає до підстав по виплаті за даний період передування в шпиталі дане і підтверджується свідоцтвом про хворобу від 17.04.2023 № 501.
Крім того, на виконання Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2022 у справі № 620/8729/22 позивачу було нараховано кошти за час перебування на безперервному стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 28.02.2022, а саме за період 96 днів, тобто 3 місяці і 6 днів (з урахуванням нарахованої та виплаченої додаткової винагороди за період 29 днів), а також період перебування у відпустці для лікування після поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, одержаного 28.02.2022 за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, а саме за період 105 днів, тобто 3 місяці і 15 днів, а всього за період 201 день, тобто 6 місяців і 21 день (з урахуванням нарахованої та виплаченої додаткової винагороди за період 29 днів).
22.04.2024 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні такої, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Позивач вказує, що Постанова Кабінету міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100 000 гривень додаткова винагорода. Інше законодавство, що регулює виплати спірної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, також, не встановлює вимог щодо «постійності» або «безперервності» лікування після тяжкого поранення для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди.
Позивач вважає, що твердження апелянта «...лягав через деякий час для реабілітації…» не обґрунтоване жодним доказом та повністю спростовується виписками із медичної карти стаціонарного хворого №№ 2034, 0131 КНП «Чернігівська міська лікарня № 4» Чернігівської міської ради, а також випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 1009/7 військової частини НОМЕР_2 . Так, кожна із зазначених виписок містить зазначення повного діагнозу. У п. 6 всіх трьох виписок вказано в якості діагнозу наслідки мінно-вибухової травми (28.02.2022), що повністю корелює із довідкою військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 1212 від 30.06.2022. Окрім того, твердження «..лягав для реабілітації…» не є правовою дефініцією, а являє собою особисту, нічим не підтверджену думку апелянта, оскільки перебування на стаціонарному лікуванні у лікувальному закладі передбачає саме стаціонарне лікування, що й підтверджується пунктами 7,8 вищевказаних виписок №№ 2034, 0131, 1009/7. Позивач наголошує, що жодної вказівки на те, що він проходив «реабілітацію», а не стаціонарне лікування, згадані медичні документи не містять.
На думку позивача, безпідставним та необґрунтованим є посилання відповідача на окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 та лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України№ 423/3515 від 14.06.2023.
Так, суд першої інстанції вже надав правову оцінку зазначеним доводам в/ч НОМЕР_1 , вказавши, що оскільки два вищевказані документи не є нормативно- правовими актами, вони не можуть мати вищу юридичну силу, аніж Закони та підзаконні нормативно правові-акти. Позивач вважає таку позицію суду першої інстанції цілком законною та обґрунтованою.
Позивач вказує, що аркуші 8, 9 апеляційної скарги містить наступні твердження: «...Крім того позивач з 23.11.2022 по 12.12.2022 з 17.01.2023 по 07.02.2023 та 20.02.2023 по 01.03.2023 знаходився у військовій частині НОМЕР_2 для проходження гарнізонної ВЛК, а не лікування, за розпорядженням командира військової частини для повторних оглядів та визначення придатності для проходження військової служби. Тобто даний час проводив задля встановлення придатності для проходження військової служби що не підпадає до підстав по виплаті за даний період передування в шпиталі дане і підтверджується свідоцтвом про хворобу від 17.04.2023 №501 (яку надав позивач)». Втім, позивач вказує, що у періоди з 23.11. по 12.12.2022 та з 17.01. по 07.02.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП «Чернігівська міська лікарня № 4» Чернігівської міської ради, а не у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується виписками № 2034 та № 0131, при цьому жодних ВЛК не проходив, тому, на думку позивача, зазначене твердження відповідача є таким, що не відповідає дійсності та спростовується наявними у справі доказами. Так, у період з 20.02. по 01.03.2023 позивач вказує, що знаходився у військовій частині НОМЕР_2 на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою № 1009/7. Позивач вказує, що отримував відповідне лікування, зазначене у пунктах 7, 8 згаданої виписки та водночас проходив обстеження військово- лікарською комісією. На думку позивача, проходження ним ВЛК жодним чином не спростовує факту перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок отриманого поранення, пов'язаного з захистом Батьківщини (п. 6 виписки № 1009/7). Зокрема, необхідність такого лікування зумовлена визначеним лікувальним закладом діагнозом: «Незадовільні результати оперативного лікування у вигляді лімфостазу нижнього повіка і підочної ділянки справа» (пп. б) п. 6 виписки № 1009/7).
Позивач звертає увагу, що відповідачем жодним чином не спростовано того факту, що період його стаціонарного лікування з 20.02. по 01.03.2023 пов'язаний виключно з отриманим пораненням та незадовільними результатами попередніх лікувань внаслідок такого поранення. А отже, на думку позивача, таке лікування є підставою для виплати спірної збільшеної додаткової винагороди.
Також, аргументи щодо зменшення розміру присуджених до відшкодування судових витрат позивач вважає надуманими та такими, що не відповідають доказам у даній судовій справі.
Серед іншого, позивач просить розгляд справи проводити за його участі.
22 та 23.04.2024 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява позивача про компенсацію судових витрат в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн.
Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, старший лейтенант запасу Збройних сил України ОСОБА_1 , обіймав посаду командира 2 механізованого взводу 1 механізованої роти механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
28.02.2022 близько 13 год. 00 хв. в районі с. Киїнка Чернігівського району Чернігівської області під час виконання бойового завдання, при захисті Батьківщини, внаслідок артилерійського обстрілу з боку ворога, позивач отримав мінно-вибухове поранення: закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Неускладнена хребетно-спінальна травма. Структурний перелом тіл СЗ-С7 без зміщення, бронхіоплексит справа, вогнепальні дрібнобагатоосколкові переломи лицьового скелету, передньої стінки гайморової пазухи справа, виличної кістки, виличної дуги справа, нижнього та зовнішнього країв правої орбіти з дефектом кісткової тканини, вінцевого відростка правої нижньої щелепи, осколкове поранення волосистої частини черепа, правого плеча, лопатки правої сідниці, стегна, лівої кисті, контузія правого ока важкого ступеню, ендоофтальна постконтузійна ретинопатія, множинні й перетинальні крововиливи, посттравматичний контузійний середній отит справа, акубаротравма справа, гостра нейросенсорна приглухуватість, що підтверджується копією довідки Військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 1212 від 30.06.2022.
У зв'язку з вищевказаним пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у наступних закладах охорони здоров'я:
з 23.11. по 12.12.2022 - КНП "Чернігівська міська лікарня № 4" Чернігівської міської ради, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 2034 (а.с. 13);
з 17.01. по 07.02.2023 - КНП "Чернігівська міська лікарня № 4" Чернігівської міської ради, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 0131 (а.с. 14);
з 20.02. по 01.03.2023 - військова частина НОМЕР_2 , що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 1009/7 (а.с. 15).
Таким чином, у зв'язку з вищевказаним пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я 52 дні (1 місяць і 22 дні).
Оскільки за період з 23.11.2022 по 01.03.2023 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу не виплачено у належному розмірі додаткової винагороди у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні та у відпустках за станом здоров'я внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини, останній звернувся до відповідача із заявою про досудове врегулювання спору.
Відповідно до листа відповідача від 01.05.2023 № 360 та довідки витягу з розрахунково-платіжних відомостей № 373 позивачу нарахована винагорода з розрахунку 30 тисяч за період з грудня 2022 по лютий 2023, за березень 2023 у розмірі 12 857,14 грн та за квітень 2023 у розмірі 130 921,66 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої прийшов до висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не виплачено позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за весь період його лікування після тяжкого поранення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Щодо клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 та 3 ст. 12 КАС України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:
1) значення справи для сторін;
2) обраний позивачем спосіб захисту;
3) категорію та складність справи;
4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;
5) кількість сторін та інших учасників справи;
6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;
7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 4 ст. 257 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених ч. 4 ст. 12 КАС України.
Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 ст. 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
За приписами частин 5 та 7 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Стаття 261 КАС України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.
Відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі;
Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.
Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими КАС України.
Згідно п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги п. 20 ч. 1 ст. 4 та ч. 6 ст. 12 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За приписами п. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 11, 19 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ Військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров'я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручаннями, не може перевищувати дванадцяти місяців підряд.
Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.
Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, 573/2022 від 12.08.2022 та від 07.11.2022 № 757/2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168) пунктом 1 якої, встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Абзацом 4 пункту 1 Постанови № 168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Пунктом 17 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Проаналізувавши вказані норми, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що з останніх вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
Як вірно вказує суд першої інстанції, наявність обох вказаних умов у позивача підтверджуються довідкою військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 30.06.2022 № 1212, виписками із медичної карти стаціонарного хворого № 2034, № 0131, № 1009/7, свідоцтвом про хворобу № 501 від 17.04.2023.
На виконання пунктів 2.1., 6.11 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2022 № 402 (далі - Положення № 402) для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження).
Як вірно вказує суд першої інстанції, встановленою законодавством формою довідки ВЛК не передбачено вказання у ній відомостей про потребу військовослужбовця в лікуванні та про ступінь тяжкості отриманої травми.
Підпунктом "в" п. 20.3 Положення № 402 встановлено виключний перелік повноважень ВЛК при винесенні постанови в частині визначення, чого потребує військовослужбовець за результатами медичного огляду. Даним підпунктом не передбачено винесення ВЛК постанови про потребу у "відпустці для лікування після тяжкого поранення". Водночас, ВЛК наділена повноваженням визначати потребу військовослужбовця у "відпустці за станом здоров'я на визначену нею кількість календарних днів".
Як вірно вказує суд першої інстанції, наявне протиріччя у юридичних формулюваннях між Постановою № 168, яка передбачає "відпустку для лікування після тяжкого поранення" за висновком ВЛК та Положенням № 402, яке передбачає можливість ВЛК виключно визначити потребу у відпустці лише "за станом здоров'я". У той же час, потреба у лікуванні під час відпустки встановлюється лікувальним закладом, в якому проходило стаціонарне лікування.
Як не заперечується сторонами у справі, надані позивачем до військової частини НОМЕР_1 виписки, епікризи та виписні епікризи щодо лікування протягом 23.11.2022 по 01.03.2023 містять розділ щодо лікувальних рекомендації, у яких перераховано конкретні види лікування, необхідні для застосування після закінчення стаціонарного лікування. Зважаючи на вказане, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що всі надані за станом здоров'я відпустки позивача фактично були відпустками для лікування, оскільки рекомендації щодо лікування передбачалися після кожної виписки з медичних закладів, які передували таким відпусткам. Натомість, відповідач притримується у спірному випадку виключно формального підходу.
Як вірно вказує суд першої інстанції, Постанова № 168 та Положення № 402 містить формулювання "відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії", в той час як ВЛК формально позбавлена права виносити постанови про потребу військовослужбовця саме у такій відпустці. Тобто, Закон № 2011-ХІІ, Постанова № 168 та Положення № 402 містять різні юридичні формулювання одного й того самого терміну - відпустки за станом здоров'я для лікування поза умовами стаціонару, а всі заперечення відповідача зводяться виключно до формалізованого підходу у визначенні зазначених понять.
За приписами п. 9 Порядку № 260, грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Тобто, у вищенаведеному випадку законодавство ототожнює поняття "відпустка для лікування у зв'язку з хворобою" та "відпустка за станом здоров'я".
Відповідно, перебування особи у відпустці за станом здоров'я за постановою ВЛК, якщо такій відпустці передувало лікування у стаціонарному закладі у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини із визначенням лікувальним закладом подальших лікувальних рекомендації на час перебування у відпустці, є підставою для включення такої особи до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, на підставі абз. 4 п. 1 Постанови № 168.
Враховуючи встановлені обставини та вказані норми. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не виплачено позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за весь період його лікування після тяжкого поранення, відтак наявні підстави для задоволення даного позову.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов вірного висновку про їх безпідставність.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного провадження, а тому у задоволенні такої слід відмовити.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.
У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи представника позивача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
З приводу відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно із частинами 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021 у справі № 120/3929/19-а.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляйційної інстанції було надано копії:
Акту № 5 від 22.04.2024 приймання-передачі наданої правової допомоги відповідно до Договору № 2/1/23 про надання правової допомоги від 19.06.2023 на суму 8 000 грн;
Акту № 6 від 22.04.2024 приймання-передачі наданої правової допомоги відповідно до Договору № 2/1/23 про надання правової допомоги від 19.06.2023 на суму 8 000 грн;
Додатку № 3 до до Договору № 2/1/23 про надання правової допомоги від 19.06.2023;
Квитанції № 6 від 22.04.2024.
Щодо відшкодуання судових витрат, відповідач свої правову позицію в суді апеляційної інстанції не висловив.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Дйсно, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку підлягає зменшенню до 3 500 грн, оскільки правова позиція сторін у даній справі не змінилася в суді апеляційної інстанції, розгляд справи відбувся у письмовому провадженні, додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції представником позивача не подано.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені в суді апеляціної інстанції витрати на правову допомогу в сумі 3 500 гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан