П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/34469/23
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,
повний текст судового рішення
складено 15.03.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (ВЧ) та просив з урахуванням уточнених позовних вимог:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільнені по виплаті індексації грошового забезпечення;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 22.03.2023 р. по 22.09.2023 р..
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що після звільнення, будучи не згодним з розрахунком індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року, зокрема, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць - січень 2008 рік, з урахуванням виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2023 року рішення суду змінено та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 22.03.2023 року по 05.04.2023 року включно у сумі 10703,40 грн, в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.06. 2023 року залишено без змін. На виконання вказаних рішень позивачу перераховано відповідні кошти. Надалі, позивач звернувся до відповідача про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте відповідь йому не була надана.
Крім того, позивач вказує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суд від 16.06.2023 року у справі №430/8992/23, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023 року, визначено розмір його середньоденного грошового забезпечення - 713,55 грн., який застосовано при розрахунку середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку по виплат компенсації за речове майно при звільненні.
Позивач вважає, що відповідно до ст.117 КЗпП України він має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку з ним при звільненні, а саме за період з 22.03.2023 року по 22.09.2023 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо несвоєчасного розрахунку позивача при звільнені по виплаті індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 22.03.2023 року по 22.09.2023 року у розмірі 22492,81 грн.
У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, з 21.06.1994р. по 02.04.1996р. та з 27.08.1996р. по 21.03.2023р. проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.03.2023р. за №94-ос ОСОБА_1 , старшого техніка служби забезпечення пально-мастильними матеріалами відділу тимчасового забезпечення, який звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 15.03.2023р. №87-ос за пп. “г” (через сімейні обставини або інші поважні причини) п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено - 21.03.2023року.
При звільненні позивач був не згодний з розрахунком індексації грошового забезпечення та подав рапорт, за результатом розгляду якого йому 23.03.2023 року при остаточному розрахунку виплачено 57777,89 грн (а.с.33).
Проте, індексація була розрахована із застосуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) - листопад 2014 року.
Не погоджуючись с наведеним вище розрахунком, позивач звернувся до суду.
Також, позивач звернувся до суду щодо не нарахування та невиплати йому одноразової допомоги.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 року по справі №420/8989/23, залишеним без змін судом апеляційної інстанції 21.11.2023 року, задоволений позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року по справі №420/8989/23 задоволений позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., враховуючи базовий місяць - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, а також стягнуто з ВЧ на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 22.03.2023 р. по 06.04.2023 р. у сумі 11416,80 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2023 року частково задоволена апеляційна скарга ВЧ. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року змінено та викладений абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 22.03.2023 року по 05.04.2023 року включно у сумі - 10703,40 грн..
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року залишено без змін.
Названою постановою апеляційного суду від 07.11.2023 року визначено середньоденне грошове забезпечення позивача на день звільнення - 713,56 грн. З вказаного середньоденного грошового забезпечення розрахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за 15 календарний днів (з першого дня після його остаточного звільнення з посади (22.03.2023року) до дня остаточного розрахунку, тобто по - 05.04.2023року включно (останній день затримки перед днем виплати).
На виконання наведених вище судових рішень, позивачу, згідно із довідкою відповідача, 09.11.2023 року нараховано та виплачено 34587,12 грн, індексація, 2147,20 грн. за сплачений судовий збір, 10703,40 грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 22.03.2023 року по 05.04.2023 року включно.
Позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільнені по виплаті індексації грошового забезпечення та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 22.03.2023 р. по 22.09.2023 р..
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розумним заходом характеру відповідальності щодо виплати позивачу за затримку виплати індексації грошового забезпечення є застосування відсоткової частки невиплаченого грошового забезпечення при звільненні.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ст.6 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Приписами ст.27 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” передбачено, що фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Згідно із ст.16 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” встановлено, що Умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Оскільки спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, такі питання регулюються КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З матеріалів справи вбачається, що при звільнення позивача зі служби йому не виплачені всі суми належні до виплати.
Так, наказом від 21.03.2023 року позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення, однак після звільнення йому виплачено:
- сума грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі - 83210,54 грн (сплачено відповідно до платіжного доручення від 24.03.2023року на розрахунковий рахунок позивача 24.03.2023року перераховано - 53990,41 грн, а згідно з платіжним дорученням від 06.04.2023року позивачу 06.04.2023року перераховано - 29220,13 грн), що встановлено постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2023 року;
- 09.11.2023 року сума індексації грошового забезпечення нарахована за рішенням суду з базовим місцем 2008 рік з урахуванням виплаченої індексації з базовим місяцем 2014 рік у розмірі 34587,12 грн (довідка № 30 від 06.02.2024 року);
- 09.11.2023 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період з 22.03.2023 року по 05.04.2023 року включно у сумі 10703,40грн на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2023 року.
Таким чином, затримка розрахунку при звільненні по виплаті індексації склала більш ніж шість місяців, а саме з 22.03.2023 року по 09.11.2023 року, проте, відповідно до приписів ч.1 ст.117 КЗпПУ, позивач просить стягнути середній заробіток за шість місяців з 22.03.2023 року по 22.09.2023 року, а саме за 182 календарні дні.
Водночас, як вірно зазначено в рішенні суду першої інстанції, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вказаній вище постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд також у постанові від 20.05.2020 р. (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Враховуючи наведені норми законодавства та висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, є підстави дійти висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпПУ.
За правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції щодо зменшення суми заявленою позивачем виходячи з наступного.
Так, позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023 року по 22.09.2023 року, виходячи зі середньоденного грошового забезпечення у розмірі 713,55грн.
Як вбачається з матеріалів справи, сума середньомісячного заробітку складає за шість місяців 129866,10грн (713,55х182).
При звільненні позивачу, 22.03.3023 року, згідно із довідкою головного бухгалтера-начальника ФЕВ, виплачено 80578,73грн (нараховано 81805,82грн).
Проте, підлягало нарахуванню також індексація у розмірі 34587,12 грн, сума грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі у розмірі 84477,71грн (виплачено 83210,54 грн), всього 199643,56грн.
Відсоткове значення індексації (34587,12 грн), яка виплачена із затримкою, від суми належної до виплати (199643,56грн) складає 17,32%.
З урахуванням відсоткової частки невиплаченого грошового забезпечення при звільненні (17,32%) середньомісячний заробіток за затримку розрахунку при звільненні за 6 місяців складає 22492,81грн (17,32% від 129866,10грн), якій підлягає виплаті позивачу за затримку виплати індексації грошового забезпечення.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, виплата індексації грошового забезпечення за час затримки розрахунку має бути перерахована та виплачена позивачу у сумі 22492,81грн, з урахуванням відсоткової частки невиплаченого грошового забезпечення при звільненні (17,32%).
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук