П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27056/23
Головуючий І інстанції: Єфіменко К.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 31.10.2023р.) у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,-
04.10.2023р. Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду sз позовом до Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Малиновського відділу ДВС Іксар К.О. від 31.08.2023р., винесену в межах виконавчого провадження №70307000 про стягнення виконавчого збору у розмірі - 26800 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова від 31.08.2023р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 26800 грн. є протиправною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки розмір виконавчого збору має становити - 7353,56 грн. (т.б. виплачена індексація грошового забезпечення - 73535,62 грн. х 10%). Натомість, постановою державного виконавця було вирішено стягнути з Військової частини НОМЕР_1 виконавчий збір в розмірі 4 мінімальних розмірів заробітної плати, виходячи з того, що рішення суду у справі має немайновий характер. При цьому, відповідачу, на момент винесення цієї постанови, було достеменно відомо про суму коштів, яка була фактично виплачена Військовою частиною НОМЕР_1 на користь «стягувача».
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року (ухваленим в порядку письмового провадження) у задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 20.11.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2024р. і прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
28.11.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
27.12.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2021р. і постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2022р. у справі №420/19462/21 Військову частину НОМЕР_1 зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.03.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008р. із урахуванням раніше виплачених сум та за період з 01.03.2018р. по 03.01.2020р. із урахуванням березня 2018р. в якості базового місяця для нарахування індексації.
09.08.2022р. Одеським окружним адміністративним судом у справі №420/19462/21 було видано виконавчий лист.
14.11.2022р. постановою старшого державного виконавцям Першого Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Швецовою О.В. відкрито виконавче провадження №70307000 щодо зобов'язання позивача (боржника) - Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.03.2016р. по 28.02.2018р. (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008р. із урахуванням раніше виплачених сум.
Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження інша постанова про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору старшим державним виконавцем не виносилась.
01.06.2023р. вказане виконавче провадження №70307000 було прийняте до провадження іншим державним виконавцем Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - Іксар К.О.
Далі, на виконання судового рішення та виданого на його підставі виконавчого листа від 09.08.2022р. №420/19462/21, боржником - Військовою частиною НОМЕР_1 07.07.2023р. нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі - 73535,62 грн., про що 11.08.2023р. було повідомлено відповідача (ДВС) з наданням доказів.
31.08.2023р. державним виконавцем Іксар К.О. в рамках цього ж виконавчого провадження №70307000 винесено постанову про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (боржника) виконавчого збору в розмірі - 26800 грн.
У той же день, тобто 31.08.2023р., державним виконавцем Іксар К.О. також було винесено і постанову про закінчення виконавчого провадження №70307000, у зв'язку із фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.
Вважаючи вказану постанову державного виконавця Малиновського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Іксар К.О. від 31.08.2023р. у виконавчому провадженні №70307000 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з того, що судовим рішення у справі №420/19462/21 Військову частину НОМЕР_1 (боржника) зобов'язано нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.03.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2018р. з урахуванням раніше виплачених сум. А тому, суд, приймаючи зазначене рішення, виходив не із необхідності стягнення з позивача тієї, чи іншої суму, а саме зобов'язання його здійснити певні дії, тобто нарахувати і виплатити на користь стягувача індексацію грошового забезпечення.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІ.
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.
Як передбачено ч.ч.1-4 ст. 27 Закону №1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10% суми, яка підлягає примусовому стягненню, поверненню, або ж вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується, у даному випадку, в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Обґрунтовуючи доводи стосовно протиправності постанови про стягнення виконавчого збору від 31.08.2023р., позивач, з-поміж іншого, вказує на те, що вона винесена державним виконавцем з порушенням установленого законодавством строку.
Проте, такі посилання колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
За приписами ч.5 ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Частиною 9 зазначеної статті обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
У свою чергу, ст.ст.40 та 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п.1,3,4,6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п.1,2,4,6,9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11,14 і 15 ч.1 ст.39 цього ж Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.42 Закону №1404-VІІІ, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких ч.1 ст.42 Закону відносить і виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Колегія суддів зазначає, що стягнення виконавчого збору, окрім визначених законом випадків коли виконавчий збір не стягується, пов'язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, а тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити і питання стосовно стягнення виконавчого збору.
При цьому, виходячи із наведених вище положень діючого законодавства, вирішення питання про стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження, винесення постанови про стягнення виконавчого збору після відкриття виконавчого провадження, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору після повернення виконавчого документа у тому разі якщо виконавчий збір не стягнуто, є обов'язком державного виконавця, спрямованим на перерахування відповідних коштів до Державного бюджету України.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Тобто, фактичне виконання рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.04.2020р. у справі №480/3452/19 та від 28.01.2021р. у справі №640/24233/19.
Здійснюючи ж правовий аналіз норм ст.27 та ст.40 Закону №1404-VІІІ, що регулює питання виконавчого збору, суд зазначає, що цим Законом по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов.
Так, у першому випадку, ураховуючи ст.ст.26 та 27 Закону №1404-VIII, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується саме з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому, як уже зазначалося вище, одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
У другому випадку, вказане питання вирішується в порядку, встановленому ч.3 ст.40 Закону №1404-VІІІ, а саме постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.
Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме - постанові про стягнення виконавчого збору має передувати постанова про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження. При чому, постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 27.04.2023р. у справі №640/26475/21, від 24.10.2019р. у справі №580/1328/19, від 01.04.2020р. у справі №802/848/18-а та від 30.06.2020р. у справі №823/1824/17.
Пунктом 8 розділу ІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (затв. наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. за №512/5), передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п.1,3,4,6 ч.1 ст.37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п.1,2,4,6,7,9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11,14 і 15 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити провадження за постановою стосовно стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
На підставі п.13 розділу ІХ Інструкції, при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п.1,2,4,9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 Закону), 11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Якщо ж після завершення виконавчого провадження за рішенням немайнового характеру виконавчий збір, витрати виконавчого провадження не стягнуто, виконавець вживає заходів щодо їх подальшого виконання у порядку, визначеному п.8 розділу ІІІ та п.2 розділу VI цієї Інструкції.
При цьому, за правилами ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII, у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, що встановлений ст.27 цього Закону.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору, як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах виконавчого провадження №70307000 державним виконавцем 31.08.2023р. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом, а також постанову про стягнення з «боржника» виконавчого збору.
Тобто, спірна постанова від 31.08.2023р. про стягнення з позивача виконавчого збору фактично була винесена після постанови про закінчення цього виконавчого провадження, а отже і за наявності передумов, передбачених ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII та відповідно до приписів даної статті.
У той же час, позивач зважаючи на те, що судове рішення у справі, за яким відкрито виконавче провадження №70307000 мало майновий характер, наголошує, що сума виконавчого збору мала б скласти 10% від суми стягнення індексації грошового забезпечення, а саме - 7353,56 грн. (73535,62 грн. х 10%).
Відповідач, заперечуючи проти задоволення даного позову, вказує на те, що оскільки рішення у справі №420/19462/21 мало зобов'язальний характер, тобто немайновий характер, то виконавчий збір стягується в розмірі 4 (чотирьох) мінімальних розмірів заробітної плати, що дорівнює 26800 грн.
З наведеними твердженнями відповідача погодився і суд першої інстанції.
Так, як уже встановлено судом вище, на виконанні у відповідача дійсно перебуває виконавчий лист, що виданий на виконання рішення суду у справі №420/19462/21. За результатами судового розгляду справи №420/19462/21, Військову частину НОМЕР_1 зобов'язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.03.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008р. із урахуванням раніше виплачених сум.
В аспекті питання, яке порушив позивач, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розмір виконавчого збору згідно з положеннями ч.ч.2 та 3 ст.27 Закону №1404-VIII визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення та яке підлягає виконанню за виконавчим документом.
Тобто, якщо це рішення «майнового характеру», то розмір виконавчого збору становить 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання.
При цьому, до позовних заяв немайнового характеру належать вимоги, які жодним чином не підлягають вартісній оцінці. Тобто, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.
У спірному випадку, судом у справі №420/19462/21 вирішена позовна вимога ОСОБА_1 про захист права, що підлягає грошовій оцінці, а отже спір беззаперечно мав майновий характер.
Втім, оскаржуваною у даній справі постановою державного виконавця вирішено стягнути із Військової частини НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі - 26800 грн., тобто в розмірі 4 мінімальних розмірів заробітної плати, виходячи з того, що рішення яке підлягає примусовому виконанню, має немайновий характер.
Вимоги щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, на переконання суду апеляційної інстанції, незалежно від зазначення у судовому рішення конкретних сум таких виплат, є майновими позовними вимогами, оскільки їх об'єктом беззаперечно виступає «благо, яке підлягає грошовій оцінці», а відповідно й розмір виконавчого збору, у даному випадку, мав обраховуватися з урахуванням суми індексації грошового забезпечення, яку рішенням суду зобов'язано перерахувати та виплатити, тобто як зі спору майнового характеру.
Отже, вказаним рішенням вирішена вимога про захист права, що підлягає грошовій оцінці.
Такі висновки цілком узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 14.09.2022р. у справі №280/9443/21 у схожих спірних правовідносинах.
Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що висновки суду першої інстанції про те, що спір, вирішений судовими рішеннями у справі №420/19462/21, мав немайновий характер, а отже відповідачем вірно проведено розрахунок суми виконавчого збору, який підлягає стягненню, є помилковими.
Таким чином, доводи апеляційної скарги у повній мірі знайшли своє підтвердження.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року - скасувати та прийняти нове, який адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Іксар Катерини Олександрівни від 31.08.2023 року, винесену в межах виконавчого провадження №70307000, про стягнення виконавчого збору у розмірі - 26800 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 24.05.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко