24 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/26667/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року (суддя Юрков Е.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення оформлене листом/рішенням № 4389/ФЄС від 07.06.2023, Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 , здійснити виплату коштів, в якості грошового забезпечення безвісти зниклого сина ОСОБА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити ОСОБА_1 , виплату коштів, в якості грошового забезпечення безвісти зниклого сина ОСОБА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 зник безвісти під час ведення бойових дій в районі н.п. Бахмут, Донецької області, 13 лютого 2023 року. 16.03.2023 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з метою отримання виплат, які належать зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 07.06.2023 позивачу надійшов лист від командира військової частини НОМЕР_1 в якому зазначається, що він не може отримати кошти, оскільки наявні розбіжності в прізвищі сина. Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 26.09.2023 року по справі 626/2537/23 провадження №2-о/624/55/23, було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі, оскільки розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_2 , виданого 06.04.2022.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тими обставинами, які були підставою для задоволення позову.
Позивач наголошує на тому, що судом першої інстанції не вмотивовано на якій підставі згідно чинного законодавства України було відмовлено у вимозі про визнання протиправним та скасування рішення, а зазначено лише те, що відповідачем окремим документом рішення не приймалося, а повідомлено листом, проте без зазначення норми, якій саме належить форма відповідного рішення згідно чинного законодавства.
Відповідно до п. 5 Постанови «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
У листі-рішенні № 4389/ФЄС від 07.06.2023 було зазначено дві підстави відмови у прийняті позитивного рішення щодо виплати грошового забезпечення:
Під час розгляду документів наданих, були виявлені неточності, на підставі яких військова частина не може виплатити зазначені кошти, а саме у прізвищах позивача (батька) та зниклого безвісти військовослужбовця (сина);
Також не надана інформація (довідка або витяг з держреєстру встановленого зразку) про наявність чи відсутність у зниклого безвісти дружини та дітей, які першочергово мають право на виплату зазначених коштів, на підставі пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.
Тобто, відповідачем було дотримано норми щодо форми зазначеній у п. 5 Постанови, а саме у листі-рішенні було зазначено підставу для такої відмови.
На підставі вищезазначеного можемо дійти висновку, що у законодавстві України затверджено, що рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення приймається у письмовій формі, проте яка саме форма та реквізити документа, як саме він має бути складений, такої форми у законодавстві, які регулюють відповідні правовідносини не зазначено, а тому вважаємо, що судом першої інстанції не дотримано норми матеріального права.
Крім того, суд першої інстанції прийняв до увагу та погодився з позицією відповідача, а саме з причиною відмови відповідача у прийнятті позитивного рішення щодо виплати грошового забезпечення батьку зниклого безвісти сина, який є військовослужбовцем, у не надані позивачем інформації та підтверджуючих документів наявності чи відсутності у зниклого безвісти дружини та дітей, хоча до заяви про виплату грошового забезпечення додається копія свідоцтва про шлюб та копія свідоцтва про народження дітей (у разі наявності таких документів), та так як у позивача не було документів, які б таку інформацію підтвердили, він відповідні документи не надав, оскільки в нього не є обов'язку такого надання, а є право надання таких документів, на підставі відсутності яких позивачу в подальшому було відмовлено у виплатах, що суперечить чинному законодавстві.
Також, суд помилково дійшов до висновку того, що лише за умови відсутності шлюбних відносин, а також відсутності на утриманні безвісти зниклого неповнолітніх дітей, оскільки в жодній вищезазначеній нормі не вказано умов, а є лише члени сім'ї військовослужбовця, яким може надаватись грошове забезпечення безвісти зниклої особи.
Окрім того, на підтвердження того факту, що у безвісти зниклого військовослужбовця немає дружини, та він розлучений відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 виданого 17 липня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кечигівського районного управління юстиції Харківської області, яке долучити у першій інстанції не було можливим, оскільки таким правом був обмежений сам позивач, якого було позбавлено можливості на подачу відповіді на відзив, не повідомлено про отримання судом відзиву, та не отриманням відзиву самим позивачем, та його представником, що позбавило можливості долучити відповідний доказ при розгляді справи у першій інстанції. Теж саме і стосується свідоцтва про смерть жінки позивача та матері зниклого безвісти військовослужбовця, а саме ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 .
Також не долучено у першій інстанції нотаріального завірений переклад свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки рішення було винесено 22 грудня 2023 року, а переклад засвідчений нотаріусом був зроблений 30.12.2023 року, проте у першій інстанції відповідне свідоцтво на російській мові долучалося до матеріалів справи.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 був призваний на військову службу за призовом в порядку мобілізації 09.12.2022 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проходив службу на посаді стрільця-помічника гранатометника 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти 1 мотопіхотного батальйону, військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно «Повідомлення на зниклого безвісти» виданого Військовою частиною НОМЕР_1 від 13.02.2023, адресованого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_2 зник безвісти під час ведення бойових дій в районі н.п. Бахмут, Донецької області, 13 лютого 2023 року.
Метою даного повідомлення було сповіщення близьких ОСОБА_2 , а саме батька - ОСОБА_1 .
16.03.2023 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з метою отримання виплат, які належать зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 .
Позивач отримав лист № 4389/ФЄС від 07.06.2023 командира військової частини НОМЕР_1 в якому зазначено, що - «На Вашу заяву від 16.03.2023 №683 щодо виплати Вам, ОСОБА_4 , всіх належних зниклому безвісти військовослужбовцю військової частина НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 коштів грошового забезпечення повідомляю наступне, під час розгляду документів наданих Вами, були виявлені неточності, на підставі яких військова частина не може виплатити Вам зазначені кошти, а саме згідно свідоцтва про народження (викладене російською мовою) від 31.05.1977 серія НОМЕР_5 батьками ОСОБА_2 є, батько - ОСОБА_1 (російською мовою), яким Ви не являєтесь згідно паспорта громадянина України серія НОМЕР_6 , проте РНОКПП це підтверджує. Також не надана інформація (довідка або витяг з держреєстру встановленого зразку) про наявність чи відсутність у зниклого безвісти дружини та дітей, які першочергово мають право на виплату зазначених коштів. На підставі викладено Прошу Вас в найкоротші терміни усунути недоліки та надати на адресу військової частини відсутні (не надані або надані з помилками) документи для отримання Вами належних зниклому безвісти коштів на підставі пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884».
Позивач звернувся до Кегичівського районного суду Харківської області з заявою про встановлення факту родинних відносин.
Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 26.09.2023 року по справі 626/2537/23 провадження №2-о/624/55/23, було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони про встановлення факту родинних відносин, оскільки розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступе.
Спірним у цій справі є відносини у сфері виплати грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.
Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (надалі - Порядок № 884).
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
В контексті розгляду обставин даної справи встановлено, що з листа № 4389/ФЄС від 07.06.2023 командира військової частини НОМЕР_1 вбачається, що згідно свідоцтва про народження (викладене російською мовою) від 31.05.1977 року серія НОМЕР_5 батьками ОСОБА_5 є, батько - ОСОБА_6 (російською мовою), яким позивач, згідно паспорта громадянина України серія НОМЕР_6 , не являється, проте РНОКПП це підтверджує.
Разом з тим, як встановлено колегіє суддів із дослідженої відповіді відповідача, оформленої листом від № 4389/ФЄС від 07.06.2023, її зміст не містить підстав для відмови, які наведені у п.5 Порядку №884, які є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем.
З огляду на викладене, та за відсутності зазначення відповідачем в обов'язковому порядку підстав для відмови у виплаті позивачеві грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти, відповідачем не дотримано процедури прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844, що не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень з урахуванням приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому таке рішення підлягає судом визнанню протиправним та скасуванню.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Інші аргументи відповідача 1, викладені у відзиві, не беруться судом до уваги, оскільки вони не спростовують встановлених судом фактів порушення відповідачем процедури прийняття рішення, встановленої пунктами 5 -7 Порядку №884.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 , виплату коштів, в якості грошового забезпечення безвісти зниклого сина ОСОБА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з урахуванням приписів ч.2 ст.9, абзацу 2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України та з обранням судом найбільш ефективного способу захисту прав і свобод позивача згідно до п.10 ч.2 ст.245 наведеного Кодексу, шляхом, а саме: зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому грошового забезпечення сина - військовослужбовця ОСОБА_2 , який має статус зниклого безвісти, з дотриманням пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У разі задоволення позову суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів - п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.
Приймаючи до уваги все вищевикладене та враховуючи те, що колегіє суддів під час розгляду цієї справи встановлено протиправність бездіяльності, виражену у неприйнятті Військовою частиною НОМЕР_1 рішення, через недотримання відповідачем процедури його прийняття, встановленої пунктами 5-7 Порядку №884, що, в свою чергу, як наслідок, у подальшому зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення безвісти зниклого сина ОСОБА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2023.
При цьому, у ході розгляду заяви позивача, відповідачеві слід з'ясувати (перевірити) всі обставини щодо осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, які наведені у пункті 7 Порядку №884, у тому числі, і щодо дотримання прав, свобод і інтересів таких осіб, та прийняти відповідне законне рішення на власний розсуд з дотриманням вимог пунктів 5-7 Порядку №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог абз.2 ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, колегія суддів вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню частково.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
При зверненні до суду з цією позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн. При цьому, при зверненні з апеляційною скаргою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1610,40 грн. Відтак, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 , як особи, позовні вимоги до якої є частково задоволеними судом у цій справі підлягає сума у розмірі 2147,20 грн.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року скасувати.
У справі прийняте нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , виражену у неприйнятті рішення щодо відмови ОСОБА_1 , здійснити виплату коштів, в якості грошового забезпечення безвісти зниклого сина ОСОБА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату ОСОБА_1 , виплату коштів, в якості грошового забезпечення безвісти зниклого сина ОСОБА_2 , військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 з дотриманням приписів пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору у розмірі 2147,20 грн.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров