22 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/24300/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року (головуючий суддя Букіна Л.Є.)
в адміністративній справі №160/24300/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 22.09.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні у подвійному розмірі період роботи з 01.01.2004 р. по 03.01.2012 р. сестрою медичною дерматовенерологічного кабінету поліклініки, передбаченого ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику інфекційного закладу охорони здоров'я;
- зобов'язати відповідача зарахувати цей період роботи в подвійному розмірі відповідно із здійсненням перерахунок і виплату призначеної пенсії, починаючи з дня виходу на пенсію, із врахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача щодо не зарахування спірного періоду в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року позов задоволено.
Визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи з 01.01.2004 р. по 03.01.2012 р. як працівнику інфекційного закладу охорони здоров'я.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 р. по 03.01.2012 р. до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок пенсії з 19.01.2023 року із врахуванням виплачених сум.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не пов'язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року, що у свою чергу спростовує доводи відповідача у цій частині. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту не може вважатися втручанням у дискреційні повноваження відповідача, зважаючи, що останнім вже обрано один із альтернативних варіантів поведінки та відмовлено у позивачеві зарахування спірного періоду в подвійному розмірі та його доводи зводяться виключно до набрання чинності Законом №1058-IV.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вказує, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 протягом періоду з 18.10.2000 до 14.08.2011 працювала в Центральній міській лікарні м.Тернівка на посаді медичної сестри дерматовенерологічного кабінету поліклініки, з 15.08.2011 була переведена на посаду сестри медичної палатної інфекційного відділення, з 04.01.2012 переведена сестрою медичною приймального відділення. З огляду на те, що в переліку закладів охорони здоров'я, зазначених в ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, не міститься дерматовенерологічний кабінет, тому відсутні підстави для зарахування до страхового стажу Позивача в подвійному розмірі період роботи з 01.01.2004 по 03.01.2012 в дерматовенерологічному кабінеті.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримую пенсію за вислугу років з 19.01.2023 року відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно записів трудової книжки позивачка з 01.01.2004 року по 03.01.2012 р. працювала в КЗ «Тернівська центральна міська лікарня» Дніпропетровської обласної ради на посаді сестри медичної дерматовенерологічного кабінету поліклініки.
Відповідач зазначає, що цей період зарахований до стажу позивачки в одинарному розмірі про що вказано у листі від 28.06.2023 року та зазначено, що з набранням чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року обчислення страхового стажу проводиться не інакше як в одинарному розмірі.
Позивачка вважає протиправними зазначені дії відповідача
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Приписами частин 1-3 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях.
Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У частині 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV зазначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, згідно до якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час.
Стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону №1058-IV та статті 60 Закону №1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, які, у силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, є обов'язковими для врахування.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не пов'язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004 року, що у свою чергу спростовує доводи відповідача у цій частині.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту не може вважатися втручанням у дискреційні повноваження відповідача, зважаючи, що останнім вже обрано один із альтернативних варіантів поведінки та відмовлено у позивачеві зарахування спірного періоду в подвійному розмірі та його доводи зводяться виключно до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
В силу ч. 5 ст. 328 КАС України рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 22.05.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова