24 травня 2024 р. Справа № 480/8204/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Шевченко І.Г.) від 22.02.2024 по справі № 480/8204/23 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку,
Позивач, ОСОБА_2 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2022 у справі № 480/12346/21 за період з 13.07.2022 року по 27.06.2023 року у сумі 90592,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2022 у справі № 480/12346/21 відповідач зобов'язаний був поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Конотопської місцевої прокуратури Сумської області, але рішення в цій частині негайно не виконано. Тому вважає, що на підставі ст. 236 КЗпП України має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання вказаного рішення суду за період з 13.07.2022 року по 27.06.2023 року (до дня скасування рішення у справі № 480/12346/21) у сумі 90592,50 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 року по справі № 480/8204/23 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2022 у справі № 480/12346/21 за період з 13.07.2022 до 27.06.2023 включно у сумі 90592 грн. 50 коп. (дев'яносто тисяч п'ятсот дев'яносто дві гривні 50 копійок).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що у статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Вказує, що оскільки постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі, судом апеляційної інстанції підтверджено правомірність наказу керівника Сумської обласної прокуратури від 19.10.2021 № 409к про звільнення позивачки з посади прокурора Конотопської місцевої прокуратури Сумської області та безпідставність її вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відсутність підстав для поновлення її на роботі. Вважає, що скасоване рішення суду не може викликати будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його скасуванням, та у будь-якому разі таке скасоване рішення не може породжувати право позивачки на стягнення відповідних сум, передбачених положеннями статті 236 КЗпП України; інше розуміння правовідносин, що склалися між сторонами, та задоволення позову суперечитиме принципам справедливості судового розгляду. Також посилається на те. що позивач не зверталася до роботодавця із заявою щодо поновлення її на посаді.
Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивачка просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 по справі № 480/8204/23.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2023 призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що позивач з 13.08.2008 року по 22.10.2021 безперервно проходила службу на прокурорських посадах в органах прокуратури Сумської області (а.с.20-21).
Наказом керівника Сумської обласної прокуратури № 409к від 19.10.2021 року на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади прокурора Конотопської місцевої прокуратури з 22.10.2021 (а.с. 23).
Позивач, не погоджуючись з цим наказом керівника Сумської обласної прокуратури №409к від 19.10.2021 року, оскаржила правомірність його прийняття, а також правомірність прийняття рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 168 від 13.09.2021 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_3 , до Сумського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 12.07.2022 у справі № 480/12346/21 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури, П'ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку суд першої інстанції вимоги задовольнив частково (а.с. 24-31), зокрема:
визнав протиправним і скасував рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №168 від 13.09.2021 про неуспішне проходження атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності на навички прокурором Конотопської місцевої прокуратури Сумської області ОСОБА_3 ;
визнав протиправним та скасував наказ керівника Сумської обласної прокуратури №409к від 19.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з посади прокурора Конотопської місцевої прокуратури Сумської області;
поновив ОСОБА_4 в органах прокуратури на посаді прокурора Конотопської місцевої прокуратури Сумської області з 23.10.2021;
стягнув з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 66 676,08 грн..
При цьому, до негайного виконання рішення суду першої інстанції у справі № 480/12346/21 було допущено в частині:
поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Конотопської місцевої прокуратури Сумської області з 23.10.2021;
стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7 790 (сім тисяч сімсот дев'яносто) грн. 96 коп. з відрахуванням податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 у справі № 480/12346/21 рішення суду першої інстанції від 12.07.2022 скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 (а.с. 32-37).
Позивач, вважаючи що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання вказаного рішення суду за період з 13.07.2022 року по 27.06.2023 року (до дня скасування рішення у справі № 480/12346/21) у сумі 90592,50 грн, звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення, а доводи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову через скасування судового рішення про поновлення на роботі чи невчинення позивачем активних дій спрямованих на виконання рішення суду щодо її поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення) є безпідставними.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України).
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення Сумського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 12.07.2022 у справі № 480/12346/21 яке, зокрема, допущено до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з Сумської обласної прокуратури середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7790,96 грн.
Позивач вважає, що оскільки у період з 13.07.2022 (з наступного дня після ухвалення рішення у справі № 480/12346/21) до 27.06.2023 (дати скасування рішення суду першої інстанції у справі № 480/12346/21) було чинним рішення суду від 12.07.2022, згідно з якого відповідач, зокрема, був зобов'язаний поновити позивача на посаді, то ці обставини свідчать про затримку виконання судового рішення, а тому є підстави для застосування статті 236 КЗпП України до вказаного періоду та стягнення середнього заробітку.
В свою чергу, відповідач стверджує про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 236 КЗпП України та відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що постановою суду апеляційної інстанції було скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2022. У зв'язку з цим вважає, що скасоване рішення суду не може створювати будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його скасуванням, та у будь-якому разі таке скасоване рішення не може породжувати право позивача на стягнення відповідних сум, передбачених положеннями ст. 236 КЗпП України
Надаючи оцінку цим доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у справі № 580/5185/20, виходячи із положень статі 19 Конституції України, статей 14, 370, 371, 372 КАС України, статті 235 КЗпП України, вказав, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком.
Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення.
Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Також Верховний Суд, з огляду на державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень зазначив, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
У цьому контексті Суд зауважив, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Тож згідно зі статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
На підставі цього, судом касаційної інстанції зроблений висновок, що вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Оцінка спірних правовідносин у справі № 580/5185/20 та у справі за позовом ОСОБА_1 за характером врегульованих нормами прав і обов'язків сторін спору свідчить про подібність цих правовідносин.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У зв'язку з вищевикладеним, доводи відповідача про відсутність підстав для застосування ст. 236 КЗпП України в межах цих правовідносин, є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідачем рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2022 у справі № 480/12346/21 не виконано в порядку та у спосіб (зокрема, в частині поновлення позивача на посаді), що визначений у цьому судовому рішення, а саме - негайно.
При цьому, колегія суддів враховує, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати саме швидкий і реальний захист прав працівника та цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному або касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного або касаційного оскарження віддає перевагу інтересам саме працівника.
Крім того, суд зазначає, що положення ст. 236 КЗпП України не містять у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
На підставі цього, суд зазначає, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному або касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату, оскільки інше застосування ст. 236 КЗпП України суперечитиме принципу обов'язковості судового рішення та нівелюватиме процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення працівника на посаді.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 460/16522/21 та від 26.10.2023 у справі № 640/11509/21.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах зазначених вище.
Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.
Що стосується доводів апелянта про те, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, а тому для цього необхідна заява від особи, яка бажає бути поновленою на посаді, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції ці доводи відхиляє, оскільки усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Аналогічні правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 05.02.2022 у справі № 280/4402/21.
Суд також зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок № 100).
Абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100).
Судовим розглядом встановлено, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню з Сумської обласної прокуратури за період з 12 липня 2022 р. по 27 червня 2023 р. Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача за цей період становить 250 днів.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, суд враховує що, згідно з довідкою Сумської обласної прокуратури (№ 21-1 вих-22 від 04.01.2022, наявна у матеріалах справи), середньоденна заробітна плата, розрахована із нарахованої заробітної плати та кількості фактично відпрацьованих днів за два місяці перед звільненням складала 362,37 грн.
Крім того, розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 станом на дату поновлення на посаді в сумі 362,37 грн. визначено в рішенні суду № 480/12346/21 у спорі між тими ж сторонами, що набрало законної сили, тому не потребує доказування.
На підставі цього, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, який підлягає стягненню з 12 липня 2022 р. по 27 червня 2023 р. на користь позивача складає 90592,50 грн. (362,37 грн. х 250 робочих днів), який підлягає стягненню з відповідача у справі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Підстави для розподілу судових витрат згідно зі ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури на рішення залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 по справі № 480/8204/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко