24 травня 2024 р. Справа № 520/36764/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 23.02.24 по справі № 520/36764/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 по 06.12.2023 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 по 06.12.2023 у сумі 408528 грн 53 коп, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок не проведення зі ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби (19.09.2018) за рахунок невиплати індексації грошового забезпечення, що підтверджується рішеннями Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 у справі № 520/5872/2020 та від 11.01.2022 у справі № 520/23011/21, на виконання яких відповідачем лише 07.12.2023 виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно у загальній сумі 84638,89 грн, наявні підстави для зобов'язання відповідача відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 по 06.12.2023 у сумі 408528 грн 53 коп.
На підтвердження вказаної правової позиції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 09.03.2023 у справі № 520/889/21.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 у справі № 520/36764/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018р. по 06.12.2023р. включно;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018р. по 06.12.2023р. у сумі 67687 (шістдесят сім тисяч шістсот вісімдесят сім гривень) 20 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі № 520/21051/23 заяву представника ОСОБА_2 про виправлення судової описки в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року по справі № 520/21051/23 за позовом ОСОБА_2 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Виправлено описку в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року по справі № 520/21051/23 шляхом зазначення у абзаці п'ятому описової частини рішення вірних відомостей стосовно позивача, а саме після слів "а також довідку про середньоденне грошове забезпечення" зазначити вірно " ОСОБА_2 " замість невірного " ОСОБА_3 ".
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі судом першої інстанції, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 по справі № 520/36761/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 «Про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії» в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга з посиланням на ст.ст.1, 2, 4, 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та постанови Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19-а, від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 04 травня 2022 року у справі №200/14472/19-а, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20 мотивована твердженнями про відсутність порушеного права позивача у спірних правовідносинах та передчасність звернення, оскільки позивач до Військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою про виплату відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення не звертався, а Військова частина НОМЕР_1 у такій виплаті не відмовляла (доказів протилежного матеріали справи не містять).
Не взяття до уваги вищенаведеного і повне ігнорування судом першої інстанції посилань ВЧ НОМЕР_1 на встановлене ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ) обмеження шестимісячним строком розміру середнього заробітку за затримку виплати позивачу належних йому сум при звільненні та не співмірність визначеного судом розміру середнього заробітку з розміром виплачених на виконання рішень судів сум, на думку апелянта призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2018 № 195 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 , старшого радіотелеграфіста радіостанції 179 окремого радіолокаційного взводу військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 27-РС від 14.09.2018 у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 19.09.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 520/5873/2020 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 19.09.2018 року включно; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 19.09.2018 року включно із врахуванням наявності підстав, визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-XII від 03.07.1991 року та Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021 рішення ХОАС від 14.09.2020 залишено без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виконано вищевказане рішення 07.12.2023, а саме, перераховано на банківський рахунок позивача кошти у загальному розмірі 72 089,31 грн, що підтверджується відповідною випискою. Однак, виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача не здійснено.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні протиправною та такою, що порушує права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було проведено із позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку у повному обсязі, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення, а відтак позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України.
При визначенні періоду, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд, врахувавши дату виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення (19.08.2018) та дату здійснення з позивачем остаточного розрахунку (07.12.2023), вважав періодом затримки розрахунку при звільненні з 20.09.2018 по 06.12.2023, тобто 1904 дні. При цьому, використавши дані розміщені на офіційному сайті Національного банку України, зокрема, розмір облікової ставки НБУ - 18% річних, дійшов висновку, що належною до виплати сумою середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні є 67687,20 грн (35,55 х 1904), з яких 35,55 грн - за день затримки розрахунку (12976,07:365), 1904 - кількість днів затримки, 12976,07 грн - 18 % річних від суми недоотриманих коштів - 72 089,31 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 19.09.2018 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Водночас, остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 у справі № 520/23011/21 проведено лише 07.12.2023, а саме виплачено позивачу недоотриману суму індексації грошового забезпечення у розмірі 72089,31 грн, що підтверджується випискою з рахунку ОСОБА_1 за 07.12.2023 (а.с. 13).
Таким чином, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).
Враховуючи, що на дату виключення (19.09.2018) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише на виконання рішень судів 07.12.2023, наявні підстави для застосування до ВЧ НОМЕР_3 наслідків статті 117 КЗпП України.
Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовими рішеннями, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення до ВЧ НОМЕР_1 , як роботавця, оскільки останній був в силу закону зобов'язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання.
Невиконання такого обов'язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Слід зазначити, що Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема індексації грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 07.12.2023 на виконання рішення суду у справі № 520/23011/21, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 20.09.2018 (з дня, наступного за датою звільнення) по 06.12.2023 включно.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на відповідний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 19.09.2018 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 06.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також застосувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, для належного і ефективного способу захисту позивача колегія суддів вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню враховуючи два періоди, а саме, з 19.09.2018 по 19.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 19.09.2018, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є серпень 2018 року (31 календарних днів) та липень 2018 року (31 календарний день).
Так, з наявної в матеріалах справи довідки - розрахунку середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , виданої уповноваженими особами Військової частини НОМЕР_1 , судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 297,55 грн.
Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (19.09.2018) та дату набрання чинності нової редакції статті 177 КЗпП України (19.07.2022), період затримки розрахунку при звільненні з 20.09.2018 по 19.07.2022 становить 1399 днів, а з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 дні (6 місяців, відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 20.09.2018 по 19.07.2022, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
З наявної в матеріалах справи довідки про доходи, виданої ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 14), колегією суддів встановлено, що при звільненні у вересні 2018 року позивачу було виплачено 32739,01 грн, при цьому, недоплачена сума індексації при звільненні, виплачена на виконання судових рішень, складає 84638,89 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 117377,90 грн (32739,01 грн + 84638,89 грн).
Таким чином, недоплачена сума індексації при звільненні 84638,89 грн у процентному виразі дорівнює 72,11% від 117377,90 грн.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Беручи до уваги розмір суми індексації грошового забезпечення належної позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає необхідним застосувати принцип співмірності та зменшити суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 1399 днів затримки виплати індексації грошового забезпечення (за період з 20.09.2018 по 19.07.2022) складає 416272,45 грн (1399 х 297,55 грн), та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 20.09.2018 по 19.07.2022 підлягають кошти у сумі 61033,10 грн (72,11 % від 84638,89 грн), а за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 18.01.2023 (184 дні) на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 54749,20 грн (184 х 54749,20 грн), тобто, загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за весь період затримки розрахунку при звільненні становить 115782,30 грн (61033,10 грн + 54749,20 грн), що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Натомість, сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції, визначена без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до шести місяців, у зв'язку з чим висновки суду щодо визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є помилковими.
Водночас, колегія суддів зауважує, що запропонований судом першої інстанції спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Разом з цим, суд першої інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не навів жодного мотиву необхідності застосування даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, облікової ставки НБУ при розрахунку вказаної виплати, а також не врахував наведені вище приписи Порядку № 100, які регулюють відповідні правовідносини.
А відтак, не вірно визначив належну до стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 по 18.01.2023, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 по 18.01.2023 у сумі 115782,30 грн.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи, що при визначенні суми належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом не наведено вмотивованого розрахунку, та залишено поза увагою, що спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 по справі № 520/36764/23 підлягає зміні з підстав та мотивів задоволення позову, з викладення абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 по 18.01.2023 у сумі 115782 (сто п'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 30 коп ".
В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 по справі № 520/36764/23 - залишити без змін.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у цій частині відсутні.
Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 по справі № 520/36764/23 змінити з підстав та мотивів задоволення позову, з викладенням абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 по 18.01.2023 у сумі 115782 (сто п'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 30 коп ".
В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 по справі № 520/36764/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова