23 травня 2024 р.Справа № 440/7416/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023, постановленої колегією суддів у складі головуючого судді С.С. Бойко, суддів: М.В. Довгопол, А.Б. Головко, у м. Полтава, повний текст складено 22.11.23 по справі № 440/7416/21
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив суд:
- скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі № 440/7416/21 у зв'язку з виключними обставинами;
- ухвалити нове рішення, яким його адміністративний позов до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії у справі № 440/7416/21, задовольнити.
В обґрунтування заяви зазначив, що рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2022 від 06.04.2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), на підставі якого позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021.
Вважає, що вищезазначені обставини мають значення для вирішення справи і є істотними для постановлення правильного рішення у справі, оскільки свідчать про наявність у позивача гарантованого законодавством права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, отриманого під час виконання обов'язків військової строкової служби.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 поновлено позивачу строк звернення до суду з заявою про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 по справі № 440/7416/21.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 по справі № 440/7416/21 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 440/7416/21 за його заявою про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Ухвалити рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії у справі № 440/7416/21 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання № 49 від 01.04.2021 комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні і виплаті мені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок захворювання отриманого під час виконання обов'язків військової строкової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 528600 грн.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неврахування судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 361 КАС України, відповідно до яких, судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідач та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
У відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з військового квитка, копія якого наявна у матеріалах справи, з 05.05.1980 по 29.06.1982 ОСОБА_1 , проходив строкову військову службу.
Так, як вбачається з копії довідки Центрального архіву внутрішніх військ МВС Росії вих. №П-3740 від 24.11.1999, наданої на анкету-запит ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.1999 №4/1635, з 09.05.1980 по 28.06.1982 позивач проходив дійсну строкову військову службу на посадах рядового і сержантського складу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.11.2017 № 929 також підтверджено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 05.05.1980 по 29.06.1982 (у Військовій частині НОМЕР_1 з 09.05.1980 по 28.06.1982) та в період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 перебував у відрядженні на полігоні вч НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ).
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.12.1999 № 4/807, ОСОБА_1 був призваний на збори із числа військовозобов'язаних і знаходився в 30 км зоні відчуження в складі в/ч НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) з 01.06.1986 по 22.07.1986 на посаді стрілець і тримав дозу опромінення 23,03 р.
Відповідно до довідки МСЕ Серії 7-66 КА № 0060107 ОСОБА_1 вперше встановлено ІІІ групу інвалідності з 07.02.2002, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ЛНА на ЧАЕС.
На підставі довідки МСЕ Серії 7-66 ВЛ №0107062 ОСОБА_1 повторно встановлено ІІ групу інвалідності з 01.03.2005, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ЛНА на ЧАЕС.
У витязі із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (Протокол № 436 від 15.02.2018) зазначено, що травма /довгострокова дія Іонізуючого випромінювання/ колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , 1961 року народження, що ускладнилась розвитком захворювань: “Дисциркулярної енцефалопатії ІІ ст., зі стійким цефалгічним синдромом, вестибуло-анактичним синдромом, вегето-судинною дистонією. Вегетативна полінейропатія з сенситивними порушеннями. Гіпертонічна хвороба ІІ ст., ст. 2, ризик іі. ІХС, стенокардія напруги ФК ІІ, кардіосклероз ателослеротичний СН І-ІІ ст.”, що підтверджено медичними документами, - травма/довготривала дія іонізуючого випромінювання/, так. пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 повторно встановлено ІІ групу інвалідності з 16.03.2018, травма /довготривала дія іонізуючого випромінювання/, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
24.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 18.05.2018 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 2 групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, за результатами розгляду якої листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.05.2018 № 12/1151 позивача повідомлено про відсутність у пакеті документів довідки МСЕК про встановлення групи інвалідності вперше (надано документ про встановлення при черговому переогляді ІІ групи інвалідності з 01.03.2005) та довідки з районного УПСЗН за місцем проживання про виплату компенсаційних сум, передбачених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
ОСОБА_1 надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_4 листом від 14.07.2018 довідку МСЕК від 24.02.2005 та довідку Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області № 2106/01-20 від 09.07.2018, які отримано ІНФОРМАЦІЯ_5 17.07.2018 за вх. 2971.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 31.07.2018 № 12/1756 позивача повідомлено про те, що враховуючи, що він звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 № 3597-ІV «Про внесення змін до Закону України Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а ІІ група інвалідності встановлена з 01.03.2005, тобто до 01.01.2014 (дата набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), він не має права на одержання одноразової грошової допомоги.
08.08.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою безпосередньо до Міністерства оборони України, у якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку з отриманням 2 групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.08.2018 № 0290П-1240490 ОСОБА_1 повідомлено, що документи щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України військовий комісаріат за місцем проживання цих осіб, а також зазначено, що інвалідність (ІІ група) внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, позивачу встановлена повторно з 16.03.2018, тобто понад тримісячний строк після закінчення зборів (1986 рік).
Позивач вважаючи протиправними дії Міністерства оборони України, звернувся до суду з позовом з метою поновлення свого права на отримання спірної допомоги.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2018 у справі №440/4004/18, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2019, у задоволенні позову відмовлено.
07.02.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_4 , у якій просив оформити та подати в Департамент фінансів Міністерства оборони України документи про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.02.2020 № 12/579 позивача повідомлено про те, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги начальницькому складу органів внутрішніх справ України мають здійснюватися органами внутрішніх справ України. Крім того, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пп. 3 п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. Разом з цим, Інвалідність ОСОБА_1 встановлено понад 3-місячний термін.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 у справі №440/2267/20, яке набрало законної сили 07.09.2020, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_6 , які полягають в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України всіх документів та висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі, якій встановлена інвалідність ІІ групи з 16 березня 2018 року внаслідок травми (довготривала дія іонізуючого випромінювання), пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей"; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_7 подати розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
На виконання цього рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_5 30.10.2020 за вих. № 12/2840 заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами надіслано до Департаменту фінансів Міноборони.
Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 14.01.2021 №5 (пункт 5), заяву ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання, оскільки заявником не надано довідку органів МСЕК про первинне встановлення інвалідності, що унеможливлює визначення одноразової грошової допомоги.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 17.03.2021 вих.№9/1/1073 повторно надіслано Департаменту фінансів Міноборони заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами.
Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 01.04.2021 № 49 (пункт 22) відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оскільки інвалідність позивачу встановлена понад тримісячний термін, а зміна інвалідності у заявника відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Листом від 12.04.2021 вих.№ 9/1/1652 ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомив ОСОБА_1 про прийняте рішення.
Отже, позивачу було відмовлено у виплаті одноразової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 позивачу відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вперше позивачу було встановлено третю групу інвалідності з 07.02.2002 з причини отримання захворювання, пов'язаного з виконанням ОСОБА_1 обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а з 01.03.2005 групу інвалідності змінено з ІІІ на ІІ, у 2010 році - безстроково встановлено другу групу інвалідності, з огляду на зміну з 16.03.2018 причини встановлення другої групи інвалідності (замість "захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС" причиною інвалідності визначено - "травма (довготривала дія іонізуючого випромінювання), пов'язана з виконанням обов'язків військової служби"), позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, так як після первинного встановлення другої групи інвалідності минуло більше двох років.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2021- залишено без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду за судовим захистом свого права щодо скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у даній справі у зв'язку з виключними обставинами заявником зазначено п.1 ч.5 ст. 361 КАС України - рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 по справі № 3-192/2020(465/20), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ зі змінами, що дозволяє зробити висновок про наявність у ОСОБА_1 гарантованого законодавством права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, отриманого під час виконання обов'язків військової строкової служби.
З посиланням на положення Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017 року), відповідно до якого п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, за яким у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд зазначив, що станом на день відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ передбачав обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком.
Судом взято до уваги, що у пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) визначено, що пункт 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, на переконання суду, пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII не підлягає застосуванню з 06.04.2022 року, що прямо встановлено Рішенням №1-р(II)/2022, а відтак наявність Рішення №1-р(II)/2022 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, крім того, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
З посиланням на положення частини першої, пункту 1 частини 5, частини 6 статті 361, частини першої та другої статті 365, частини четвертої статті 368 КАС України суд зазначив, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 (набрало законної сили) про відмову у задоволенні позову, про перегляд якого за виключними обставинами з відповідною заявою звернувся ОСОБА_1 , не може вважатись невиконаним у розумінні положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення за виключними обставинами, суд першої інстанції, керуючись правовою позицією, наведеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі № 4819/49/19, враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року за виключними обставинами.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Колегія суддів зазначає, що стаття 361 КАС України встановлює вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами з тим, щоб відповідно до принципу юридичної визначеності забезпечити стабільність судових рішень, але водночас надати можливість виправити судові рішення.
До виключних обставин пункт 1 частини 5 статті 361 КАС України відносить зокрема, встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційості) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
При перегляді судового рішення за виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частини 6 статті 361 КАС України).
В якості виключної обставини заявником зазначено рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 року № 1-р(II)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII зі змінами та зазначено, що він втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Статтею 16-3 Закону № 2011-XIІ, який набрав чинності з 01 січня 2014 року, передбачено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
У подальшому Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: “У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється”.
Відповідно до статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 року №1-р(II)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20)№ 1-р(ІІ)/2019 від 25.04.2019 вбачається, що положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII зі змінами визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто, саме з 06 квітня 2022 року.
Таким чином, як на час виникнення спірних відносин, так і на час звернення позивача до суду (05.07.2021), розгляду справи судом першої інстанції (09.08.2021), так і станом на дату прийняття Другим апеляційним адміністративним судом постанови від 20.12.2021, положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII зі змінами діяли в прийнятій редакції, і не були визнані неконституційними.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Визнання неконституційними певних положень законодавства, які були чинними на час виникнення спірних відносин, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, а тому він не мав підстав не враховувати чинні на час прийняття відповідного рішення пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII зі змінами.
За частиною 2 статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Правєдная проти Росії" від 18 листопада 2004 року зазначає, що одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що, якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин.
Встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Отже, у зв'язку із зазначеним, в даному випадку відсутні підстави вважати рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022с у справі № 3-192/2020(465/20), яке застосовується з 06.04.2022, та не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до 05.04.2022, виключною обставиною для перегляду постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі № 440/7416/21.
Крім того, колегія суддів відмічає, що із тексту імперативних приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом вже розглядалися заяви про перегляд справи за виключними обставинами за подібних правовідносин, зокрема у справах № 808/1628/18, № 4819/49/19 та № 140/2217/19.
Так, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 дійшла висновку, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави.
В ухвалі від 21 грудня 2022 року Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами (на підставі Рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)2022) постанови КАС ВС у справі № 140/2217/19, якою відмовлено в задоволенні позову, було зроблено висновок, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.
Отже, дотримуючись цієї позиції, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року, залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся позивач, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не підлягає примусову виконанню, та згідно пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ч.4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 по справі № 440/7416/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова