Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
23.05.2024р. справа №520/10762/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та спонукання до перерахунку пенсії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним Рішення відділу перерахунків пенсій № 3 (Зміїв) управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.03.2024 про відмову в проведенні допризначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; 2) зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи з 19.11.1993 року по 31.12.1997 року; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області допризначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з моменту подання заяви на допризначення пенсії, тобто з 27 лютого 2024 року.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в перерахунку пенсії та зарахуванні періоду роботи з 19.11.1993 р. по 31.12.1997 р. до страхового стажу заявника, оскільки у заявника відсутня можливість отримати оригінал своєї трудової книжки у зв'язку з розміщенням Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» на тимчасово окупованій території м. Бердянська Запорізької області.
Відповідач з поданим позовом не погодився, наполягаючи у поданому відзиву на відсутності підстав для зарахування періоду роботи з 19.11.1993 р. по 31.12.1997 р. до страхового стажу заявника, оскільки документи про стаж, вік та заробітну плату подаються до пенсійного органу тільки в оригіналах. Подані заявником довідка про присвоєння РНОКПП, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідка ОК-5, посвідчення проходження навчання, копія трудової книжки не містять відомостей про період роботи, тому підстав для зарахування періоду роботи з 19.11.1993 р. по 31.12.1997 р. відсутні.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.04.2023р. отримує пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначену на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. по справі №280/4832/22, якою визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 05.07.2022, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.06.2022 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до положень пункту «а» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цій постанові.
З 27.09.2022 року заявник має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки №6334-750121818 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у якій зареєстроване місце проживання зазначено: АДРЕСА_1 , а фактичне місце проживання зазначено АДРЕСА_2 .
За викладеними у позові твердженнями, при обчисленні страхового стажу ІНФОРМАЦІЯ_2 не було враховано період роботи заявника з 19.11.1993 року по 31.12.1997 року у Державному підприємстві «Бердянський морський торговельний порт» (далі - ДП «БМТП», підприємство).
Згідно з відомостями приєднаної до справи копії трудової книжки заявника серії НОМЕР_1 у період з 19.11.1993р. прийнятий на роботу до Бердянського морського порту укладачем поїздів ( наказ №224/к від 17.11.1993р.), з 05.05.1995 року переведений машиністом тепловозу вантажного району (наказ №87к від 06.05.1995р.), з 01.06.2012р. переведений машиністом тепловозу внутрішньопортової механізації (наказ №103/к від 01.06.2012р.).
У зв'язку з тимчасовою окупацією міста Бердянськ Запорізької області військами Російської Федерації відповідно до наказу від 23.04.2022 №125 відбулось призупинення дії трудових договорів з усіма працівниками ДП «БМТП» з дня закриття морського порту Бердянськ - 29.04.2022р. до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, у зв'язку з чим, за твердженням заявника, можливість отримання оригіналу трудової книжки відсутня.
27.02.2024 року заявником в особистому кабінеті на порталі Пенсійного фонду України було подано заяву до Пенсійного фонду України про зарахування стажу роботи з 19.11.1993 року по 31.12.1997 року у Державному підприємстві «Бердянський морський торговельний порт» та перерахунку пенсії за вислугу років згідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності рішенням відділу перерахунків пенсій № 3 (Зміїв) управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.03.2024 р. заявнику відмовлено в проведенні допризначення пенсії. Зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджу стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжні відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Враховуючи те, що жодний долучений документ не містить відомостей про період роботи, підстави для зарахування періоду роботи з 19.11.1993 р. по 31.12.1997 р. відсутні.
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у допризначенні пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст. 24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
За приписами ст.62 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом - Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637).
Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об'єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; а з 01.01.2004р. - обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Розглядаючи спір, суд зазначає, що відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стаж і роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Таким чином, право на призначення пенсії за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з яких не менше 12 років 6 місяців за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
З аналізу наведених норм права слідує, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд дійшов висновку, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону №1788- XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону №1788-ХП).
Таким чином, уточнюючі довідки мають надаватися в разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 04 березня 2020 року у справі №367/945/17.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд погоджується із доводами суб"єкта владних повноважень про те, що згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності вказівки у будь-якому акті права про протилежне суд вважає, що таким документом має бути саме оригінал трудової книжки.
Утім, за правилами п.3 Порядку №637 для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, наведена норма підзаконного акту права не містить вичерпного кола документів, котрі можуть додатково засвідчити стаж роботи найманого працівника, як і не містить вимоги про те, що ці документи (на відміну від трудової книжки) мають бути подані до суб"єкта владних повноважень саме в оригіналах.
Окрім того, за приписами п.17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Суд відмічає, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень не було забезпечено реалізації управлінської функції відповідно до п.3 Порядку №637 та відповідно до п.17 Порядку №637 із дотриманням критеріїв правомірності за ч.2 ст.2 КАС України.
Натомість, суд зауважує, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. по справі №280/4832/22 обставини подання заявником до тероргану системи ПФУ копії трудової книжки (а не оригіналу трудової книжки) не були кваліфіковані у якості підстави для призначення пенсії.
До того ж ця обставина не була кваліфікована у якості підстави для призначення та виплати пенсії ані ГУ ПФУ в сумській області, ані ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Тому суд вважає, що з огляду на приписи ч.4 ст.78 КАС України та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. по справі №280/4832/22 обставини фізичної наявності у заявника лише копії трудової книжки не можуть бути кваліфіковані у якості підстави для незарахування відображеної у копії трудової книжки періоду трудової діяльності заявника до стажу роботи та страхового стажу.
27.02.2024 року заявником в особистому кабінеті на порталі Пенсійного фонду України було подано заяву до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зарахування стажу роботи з 19.11.1993 року по 31.12.1997 року у Державному підприємстві «Бердянський морський торговельний порт» та перерахунку пенсії за вислугу років згідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у якій заявник відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 для підтвердження стажу роботи у Бердянському морському торговельному порту за період з 19.11.1993 по 31.12.1997 на посадах укладача поїздів, машиніста тепловозу, прийняти дані, наявні в оригіналі посвідчення проходжень навчання та рішень кваліфікаційних комісій підприємства.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 19.11.1993р. по 31.12.1997р., оскільки відсутній підтверджуючий документ про період роботи.
При цьому, відповідачем з посиланням на норми Порядку № 637 вказано, що долучені до заяви документи не містять відомостей про періоди роботи.
У відзиві відповідачем зазначено, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Додані до заяви документи, а саме: довідки про присвоєння РНОКПП, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідки ОК-5, посвідчення проходження навчання, копії трудової книжки не містять відомостей про період роботи, тому підстави для зарахування періоду роботи з 19.11.1993 р. по 31.12.1997 р. відсутні.
Надаючи оцінку таким висновкам відповідача суд зазначає, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка, про що вже зазначалося судом.
Так, згідно записів у копії трудової книжки, 19.11.1993 року позивача призначено на посаду укладача поїздів механізації вантажного району до Бердянського морського порту (наказ №224/к від 17.11.1993р.); з 05.05.1995 року переведений машиністом тепловозу вантажного району (наказ №87к від 06.05.1995р.); з 01.06.2012р. переведений машиністом тепловозу внутрішньопортової механізації (наказ №103/к від 01.06.2012р.).
Згідно з відомостями довідки форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування заявник з 01.01.1998р. до 31.12.2021 р. працював у Державному підприємстві «Бердянський морський торговельний порт» та безперервно отримував заробітну плату за вказаний період.
Тобто записами трудової книжки підтверджено періоди роботи позивача на вищезазначених посадах за період з 19.11.1993 р. по 31.12.1997 р., при цьому суд акцентує увагу, що претензій до заповнення трудової книжки у відповідача не має.
Таким чином, оскільки копія трудової книжки позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. по справі №280/4832/22 слід визнати належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
При цьому, суд зазначає, що згідно п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів працівник сервісного центру: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Таким чином, при встановленні неповноти даний у трудовій книжці позивача, орган Пенсійного органу не був позбавлений можливості повідомити позивача про необхідність подання додаткових документів, зокрема, уточнюючих довідок у підтвердження страхового стажу.
Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов'язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Крім того, суд зазначає, що згідно з пп. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Таким же самим повноваженням суб"єкт владних повноважень наділений і приписами ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де указано, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Звідси слідує, що за кореспонденцією викладених вище норм права із положеннями ч.2 ст.2 КАС України законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Отже, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення (перерахунок) пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачу надати необхідні довідки чи вказати на свідків, показання яких можуть підтвердити юридично значимі фактори.
Такі висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, за умови документального підтвердження і доведеності наявності у особи права на пенсійне забезпечення і дотримання ним процедури звернення за пенсією, відповідач не може зумовлювати позбавлення особи такого права, яке набуто нею згідно з законодавством та гарантоване Конституцією і законами України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 487/68/17.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб”єктом владних повноважень було вчинено управлінську функцію у формі відмови у проведенні перерахунку пенсії заявника, але у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення з приводу відмови у перерахунку розміру раніше призначеної пенсії із зарахуванням до страхового стажу заявника періоду роботи машиністом тепловоза з 19.11.1993р.-31.12.1997р. з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. п.о справі №280/4832/22
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України суд констатує, що у спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Харківській області з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. по справі №280/4832/22 не було забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правововідносин були з'ясовані неповно, належна норма закону була витлумачена невірно, оцінки усім юридично значимим факторам суб"єкт владних повноважень не надав, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із дійсними обставинами спірних правовідносин та змістом нормативного регламентування.
У спірних правовідносинах органом публічної адміністрації було вчинено управлінське волевиявлення у формі рішення, існування якого свідчить про закінчення процедури розгляду і вирішення питання з приводу обчислення нового розміру пенсії у зв”язку із зарахуванням до страхового стажу заявника періоду роботи машиністом тепловоза з 19.11.1993р.-31.12.1997р. і є перешкодою для вчинення за цим зверненням будь-яких волевиявлень управлінського характеру, що спонукає суд до застосування положень ч.2 ст.5 і ч.2 ст.9 КАС України, виходу за межі позовних вимог і визнання протиправним та скасування реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі рішення.
З огляду на викладені вище мотиви і міркування суду та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023р. по справі №280/4832/22 суб"єкт владних повноважень підлягає обтяженню обов"язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення, позаяк відповідно до абз.1 ч.4 ст.245 КАС України суб"єктом владних повноважень у даному конкретному випадку виконані усі визначені законом умови, що передують прийняттю рішення з приводу перерахунку раніше вже пенсії у зв"язку із включенням до страхового стажу періоду роботи машиністом тепловоза з 19.11.1993р.-31.12.1997р., а існування будь-яких інших юридично значимих факторів, котрі можуть вплинути на правомірний результат вирішення порушеного зацікавленою особою питання судом у ході розгляду справи не виявлено.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 968,96 грн, проте позивачем було сплачено 1211,20 грн.
Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.03.2024р. про відмову в проведенні допризначення пенсії за вислугу років та зарахування періоду роботи з 19.11.1993р. по 31.12.1997р. ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 27.02.2024р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за рахунок включення до страхового стажу періоду роботи машиністом тепловоза у Державному підприємстві «Бердянський морський торговельний порт» за період з 19.11.1993 року по 31.12.1997 року з урахуванням раніше проведених платежів.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко