Справа № 420/29144/23
24 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому відповідно до уточненого позову просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової допомоги для оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017, 2018 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення, отриманої під час проходження військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з жовтня 2015 року по травень 2020 року він проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з послужного списку. Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.04.2020 № 139 був звільнений з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 23.04.2020 № 93 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07.05.2020.
Проте, як зазначає позивач у позові, під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 йому при обчисленні та виплаті грошової допомоги для оздоровлення за 2015, 2016, 2017, 2018 роки не враховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, передбачена пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889».
У зв'язку з викладеним позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з вимогою перерахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2015-2018 роки із включенням суми щомісячної додаткової грошової винагороди. Однак, позитивної відповіді не отримав, оскільки відповідач листом від 22.02.2023 року відмовив у здійсненні такого перерахунку.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Доводи позивача мотивовані тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється, зокрема й допомога на оздоровлення, згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.
Окрім того, позивачем заявлені вимоги щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої допомоги на оздоровлення у 2015-2018 роках за весь час затримки, обґрунтовані приписами Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Щодо пред'явлення позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 , враховуючи проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 , позивач пояснював, що у зв'язку з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Силах України від 19.12.2019 № 39140, військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_2 від 03.09.2020 № 1/4717.
Ухвалою суду від 30.10.2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Позов залишено без руху та роз'яснено позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом: звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з вказівкою інших поважних причин його пропуску.
02.11.2023 року до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій останній, серед іншого, зазначає, що він перебуває у складі Збройних Сил України, та вказані обставини ускладнили складання позовної заяви та збір доказів для направлення в суд.
Ухвалою суду від 07.11.2023 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду; поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним позовом; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
17.11.2023 року за допомогою системи «Електронний суд» представником військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідач не заперечував, що п. 1 Постанови № 889 було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям, однак посилався на те, що вказана щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Отже, так як допомога для оздоровлення є одноразовою виплатою, то щомісячна додаткова грошова винагорода не була включена до складу грошового забезпечення при її нарахуванні.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою їх виплати, відповідач вважав, що вимоги позивача у цій частині є передчасними, оскільки нарахування спірного доходу не відбулось.
Крім того, відповідач посилався на те, що позивач не оскаржував наказ про звільнення, а отже погодився з проведеним розрахунком при звільненні.
Також у відзиві зазначено, що військова частина НОМЕР_1 не мала жодних правових відносин з позивачем, оскільки останній не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 тільки з 01.01.2020 року.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 10.10.2015 року по 07.05.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ; має статус учасника бойових дій, про що 09.06.2015 року видане посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 11-12).
Згідно витягу з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.04.2020 року № 139, підполковник ОСОБА_1 , старший офіцер організаційно-планової групи управління зв'язку та інформаційних систем штабу звільнений з військової служби у запас за підпунктом “к” (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановленні строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час дії особливого періоду) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 13).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.04.2020 року №93, підполковник ОСОБА_1 , старший офіцер організаційно-планової групи управління зв'язку та інформаційних систем штабу, звільнений наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 квітня 2020 року № 139 у запас за підпунктом “к” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з 07.05.2020 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 14).
Однак, як вказано у позові, під час проходження служби відповідачем до складу грошового забезпечення, з якого проведено обчислення позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
У зв'язку з організаційними заходами у ЗС України рішенням Командувача Сухопутних військ від 19.12.2019 № 39140 військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020 року, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_2 від 03.09.2020 № 1/4717 (а.с.15).
Листом військової частини НОМЕР_4 від 22.02.2023 року вих. №780 у відповідь на заяву позивача від 01.12.2022 року щодо виплати щомісячної додаткової грошової винагороди та компенсації втрати частини доходів повідомлено про відсутність правових підстав для перерахунку та виплат (а.с. 16-17).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2015-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку позивач отримував під час проходження військової служби, останній звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За визначенням статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Стаття 9 Закону №2011-XII регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197) (надалі - Порядок №260).
Відповідно до ч.1 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно п.п. 1, 6 розд. XXIII Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, обчислення грошової допомоги на оздоровлення здійснюється, виходячи з місячного грошового забезпечення.
У спірний період діяла постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», яка передбачала щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовців (втратила чинність з 01.03.2018 року).
Згідно підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови, Кабінет Міністрів України постановив установити щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови № 889).
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 № 550, виданим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (далі - Інструкція № 550, яка діяла з 16.12.2016 до 20.07.2018), виплата винагороди на місяць військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) здійснюється в розмірах до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
За пунктом 5 Інструкції №550, винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції №550).
Сторонами у справі не заперечується, що у спірний період, тобто за 2015-2018 роки, позивачу виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, а також грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, гарантована ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ.
Спірним у даній справі стало питання щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, при обчисленні позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки.
У відзиві відповідач посилався на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, відповідно до п. 8 Інструкції № 550.
Надаючи оцінку наведеним доводам відповідача, суд виходить із того, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та Постанови КМУ №889, а не Інструкції №550.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 14.04.2020 року по справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 року по справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 року по справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 року по справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 року по справі № 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
При цьому, оскільки обрахунок сум грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні, хоча й регулюються різними нормами права, однак має однакову базу обчислення - місячний розмір грошового забезпечення, вищенаведені постанови Верховного Суду підлягають врахуванню і у даній справі.
На підставі викладеного, враховуючи, що обчислення грошової допомоги на оздоровлення здійснюється, виходячи з місячного грошового забезпечення, а додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, суд вважає що позивачу протиправно не включено до складу грошового забезпечення, з якого нараховано допомогу на оздоровлення у 2015-2018 роках, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою КМУ №889, яку отримував позивач під час проходження служби.
Тобто, виплата позивачу допомоги на оздоровлення у 2015-2018 роках без врахування у складі грошового забезпечення для обрахунку вказаної допомоги щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, порушує вимоги належної оплати праці, а тому зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889;
та зобов'язаня військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.
У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Відповідно до ст.4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що нарахування та виплата на користь позивача допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди ще не відбулось.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації буде порушене відповідачем, задоволення позову у цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
За таких обставин, у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо належного відповідача по справі суд зазначає таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що у спірний період ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
У позовній заяві позивач пояснював, що у зв'язку з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Силах України від 19.12.2019 № 39140, військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_2 від 03.09.2020 № 1/4717.
Представник військової частини НОМЕР_1 у відзиві підтвердив, що військову частину НОМЕР_2 було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020 року.
Таким чином, враховуючи, що військова частина НОМЕР_2 не включена до розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , суд вважає, що позивачем правильно визначено військову частину НОМЕР_1 у якості відповідача по справі.
Що стосується доводів відзиву щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України "Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів" у редакції до 19.07.2022 року передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 року №2352-IX внесено зміни до ст.233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 року №2352-IX набув чинності 19.07.2022 року.
Отже, редакція ст.233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 року.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, підлягають застосуванню з 01.07.2023 року.
Разом з цим, суд враховує постанову Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, в якій суд касаційної інстанції висновував про таке: “…на момент звільнення позивача з військової служби, 14 липня 2021 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком”.
Правову позицію з приводу того, яка саме редакція статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, викладено зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №160/759/23, від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі №140/2168/23, від 18 жовтня 2023 року у справі №380/14605/22.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Таким чином, оскільки станом на момент звільнення позивача з військової служби (07.05.2020 року) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, суд дійшов висновку, що позивачем при поданні даного позову не пропущено строк звернення до суду з вимогами щодо перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 р.р.
Щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати, суд враховує останню практику (правові висновки) Верховного Суду з цього питання, викладену у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20.
У цій постанові СП КАС ВС зазначила:
1) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
2) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
3) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду.
Отже, заборгованість позивачу ще не виплачена, права позивача в цій частині не порушені, строк звернення до суду з цією вимогою ще не розпочався, що стало підставою для відмови в позові в цій частині вимог.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” та інші судові витрати ним не понесені, розподіл судових витрат згідно ч. 1 ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
У решті позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів