Справа № 420/8757/24
24 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Роздільнянської оружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Роздільнянської оружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області;
-зобов'язати Великомихайлівську селищну раду Роздільнянського району Одеської області вжити заходів щодо скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області (з урахуванням попередньо наданих зауважень та рекомендацій) до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Роздільнянською окружною прокуратурою під час опрацювання інформації Великомихайлівської селищної ради, Роздільнянського району, Одеської області виявлено факт порушення законодавства в сфері охорони культурної спадщини на території Великомихайлівської селищної ради, Роздільнянського району, Одеської області.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених місць України, до якого включено як історично населене місце смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області.
Однак, на протязі більше ніж трьох років, станом на березень 2024 року, Великомихайлівською селищною радою Історико-архітектурний опорний план смт. Велика Михайлівка на затвердження до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не скеровано.
Крім того, відповідно до листа Міністерства культури та інформаційної політики України далі (МКІП) № 06/15/1249-24 від 09.02.2024 встановлено, що МКІП зверталося до голови Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області з листом від 21.09.2020 року, в якому наголошувало на необхідності неухильного дотримання вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства та обов'язковості розроблення Історико- архітектурного опорного плану, однак відповіді на Міністерство з ради не надходило, проєкт Історико архітектурного опорного плану або науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання історичних ареалів смт. Велика Михайлівка на розгляд центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини подано не було.
Враховуючи вищевикладене, Великомихайлівською селищною радою допущено бездіяльність, оскільки протягом тривалого часу не забезпечено виконання законодавчо визначеного обов'язку перед громадою щодо скерування для затвердження ІАОП смт. Велика Михайлівка.
Ухвалою від 22.03.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
04.04.2024 року до суду від Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надійшли пояснення, в яких зазначено, що на розгляд до Департаменту надходив лист Великомихалівської селищної ради зі зверненням щодо попереднього розгляду проекту містобудівної документації - науково-дослідної та проектної документації «Історико-архітектурний опорний план історичної частини смт Велика Михайлівка (Історико-архітектурний опорний план смт Велика Михайлівка з визначенням меж історичних ареалів. Проект зон охорони пам'яток історичної частини селища Велика Михайлівка)», розробленої ФОП ОСОБА_1 у 2019 році.
Фахівцями Департаменту попередньо розглянута вищезазначена містобудівна документація та надані зауваження, а також було зазначено що необхідно врахувати рекомендації і зауваження.
05.04.2024 року до суду від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшли пояснення, в яких зазначено, що на момент подачі Міністерством пояснень, відповідно до наявної у відповідного структурного підрозділу Міністерства інформації, вказаний історикоархітектурний опорний план смт. Велика Михайлівка на затвердження до Міністерства відповідно до вимог пам'яткоохоронного законодавства не скеровувався.
При цьому, як обґрунтовано зазначено позивачем у позовній заяві, Міністерство зверталося до Великомихайлівської селищної ради листом від 21.09.2020 року, в якому наголошувало на необхідність виконання вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства та обов'язковості розроблення історико-архітектурного опорного плану.
Проте, відповідь на вказаний лист не надходила, відповідна науково-проектна документація на розгляд Міністерства як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, подана не була.
Крім того, у попередні роки Міністерство неодноразово зверталося з подібними ініціативними листами до відповідних органів місцевого самоврядування усіх історичних населених місць, які наразі не мають чинних історико-архітектурних опорних планів, а також до місцевих органів охорони культурної спадщини, наголошуючи на необхідності виконання вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства та обов'язковості розроблення історико-архітектурних опорних планів.
24.04.2024 доку до суду від відповідача надійшла заява, в якій зазначено, що станом на 26.12.2023 року Великомихайлівської селищною радою пропозиції про занесення об'єктів культурної спадщини до державного реєстру пам'яток України до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не надавалися.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
Постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26.07.2001 року затверджено Список історичних населених місць України, до якого включено як історично населене місце смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області.
Окружною прокуратурою 06.11.2023 року за №62-3319ВИХ-23 на адресу Великомихайлівської селищної ради скеровано запит про надання інформації щодо розробки Історико-архітектурного опорного плану смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області.
Відповідно до листа Великомихайлівської селищної ради №2128/02-13 від 27.12.2023 встановлено, що згідно із рішенням Великомихайлівської селищної ради № 1208-VII від 22.03.2018 розроблено проєкт Генерального плану смт. Велика Михайлівка Одеської області.
У складі проєкту Генерального плану смт. Велика Михайлівка Одеської області розроблено історико-архітектурний опорний план смт. Велика Михайлівка Одеської області, який станом на 26.11.2023 у встановленому законом порядку через Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (далі Департамент) до центрального органу виконавчої влади (Міністерства культури України) для затвердження не скерований.
Згідно з інформацією Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації №704/10/01-13/2-24/218 від 04.03.2024 року, на розгляд до Департаменту надходив лист Великомихайлівської селищної ради зі зверненням щодо попереднього розгляду проекту містобудівної документації - науково-дослідної та проектної документації «Історико-архітектурний опорний план історичної частини смт. Велика Михайлівка (Історико-архітектурний опорний план смт. Велика Михайлівка з визначенням меж історичних ареалів. Проект зон охорони пам'яток історичної частини селища Велика Михайлівка)», розробленої ФОП ОСОБА_1 у 2019 році.
Фахівцями Департаменту попередньо розглянута вищезазначена містобудівна документація та надані зауваження, а також було зазначено про необхідність врахування рекомендації і зауважень, що підтверджується листом Департаменту № 01-13/4549 від 07.10.2020 року.
Відповідно до листа Міністерства культури та інформаційної політики України № 06/15/1249-24 від 09.02.2024 року, МКІП зверталося до голови Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області з листом від 21.09.2020 року, в якому наголошувало на необхідності неухильного дотримання вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства та обов'язковості розроблення Історико-архітектурного опорного плану, однак відповіді до Міністерства не надходило, проект Історико архітектурного опорного плану або науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання історичних ареалів смт. Велика Михайлівка на розгляд центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, подано не було.
Станом на дату розгляду справи історико-архітектурний опорний план смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області відсутній.
Прокурор вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області, у зв'язку з чим, звернувся до суду в інтересах держави з даним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Щодо підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у межах спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За змістом статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У Законі України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі- Закон №1697-VII) визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у не кримінальних провадженнях.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У справі, що розглядається, прокурор у позовній заяві зазначив, що порушення інтересів держави у спірному випадку полягає в тому, що у зв'язку з незатвердженням історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця, об'єкти, що знаходяться на його території, фактично позбавлені належного правового захисту й перебувають під загрозою руйнування або спотворення.
Оскільки органи, уповноважені державою на захист інтересів держави, не здійснюють надані їм повноваження, до цього часу до суду з відповідним позовом не звернулися, то такий позов подано прокурором у межах своєї компетенції, передбаченої статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність. В силу вимог ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», однією із основних вимог до містобудівної діяльності є охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів. Закон України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-ІІІ) регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Визначає, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-ІІІ).
Згідно з визначеннями, які наведені у статті 1 Закону № 1805-ІІІ:
- охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Статтею 6 Закону № 1805-ІІІ визначені повноваження інших органів охорони культурної спадщини.
Так, згідно з частиною 2 указаної статті до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, серед іншого, належить: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини; надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини; підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об'єктів культурної спадщини, відповідного використання пам'яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади; ) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.
Відповідно до частини 4 статті 32 Закону № 1805-ІІІ з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, затверджується Кабінетом Міністрів України.
У кожному історичному населеному місці визначається один або більше історичний ареал.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Частинами 4, 5 статті 17 Закону № 3038-VI передбачено, що для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об'єкти культурної спадщини та зони їх охорони.
Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.
Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані: об'єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам'ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, встановленому відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» як обмеження у використанні земель у сфері забудови.
Відповідно до частини 7 статті 17 Закону № 3038-VI виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.
Підпунктом 6 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.
Окрім цього, серед делегованих повноважень згідно з підпунктом 5 пункту «б» вказаної статті Закону № 280/97-ВР визначені повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради щодо організації охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.
Відповідно до підпункту 7 пункту «а» частини першої статті 32 Закону № 280/97-ВР серед власних (самоврядних) повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради також передбачені повноваження щодо створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел.
Підпунктом 10 пункту «б» вказаної статті Закону № 280/97-ВР передбачено, що до делегованих повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, віднесено забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.
Відповідно до статті 32 Закону № 3038-VI Кабінет Міністрів України постановою від 13 березня 2002 року №318 затвердив Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок № 318).
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 10, 12 Порядку № 318 історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови.
Режими використання історичних ареалів визначаються їх історико-культурним потенціалом (кількістю, видами, типами і категоріями об'єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою, наявністю чи відсутністю заповідників, а також установленими зонами охорони пам'яток).
Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
Історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об'єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця.
Межі історичних ареалів слід проводити вздовж розпланувальних і природних рубежів, що відокремлюють історичний ареал від решти міських територій, і визначати історико-архітектурним опорним планом населеного місця. Історико-архітектурні опорні плани розробляються на основі комплексних досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення.
У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.
Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування.
У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів.
Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2021року № 926 затверджено Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації (далі - Порядок № 926).
Згідно з пунктом 1.1 Порядку № 926 цей нормативно-правовий акт визначає склад, зміст, механізм розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні: комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, а також склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту.
Відповідно до підпункту 12 пункту 2 Порядку № 926 історико-архітектурний опорний план - науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України, згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», містить відомості про об'єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам'ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території.
Відповідно до підпункту 4 пункту 43 Порядку № 926 під час розроблення генеральних планів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, здійснюється розроблення історико-архітектурного опорного плану відповідно до завдання, цього Порядку, державних будівельних норм та інших норм законодавства.
Зазначені в історико-архітектурному опорному плані відомості є підставою для встановлення обмежень у використанні земель та враховуються під час розроблення планувальних рішень.
Згідно з пунктами 34, 35 Порядку № 926 рішення про розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів території) щодо території територіальної громади, а також оновлення і внесення змін до неї приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Виконавчий орган сільської, селищної і міської ради, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовником розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій) (далі - замовник), який організовує розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради, незалежно від визначених відповідно до закону джерел фінансування.
Відповідно до пунктів 54 - 56 Порядку № 926 рішення про розроблення (внесення змін) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін, погодження та подання історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної місцевої ради.
Історико-архітектурний опорний план розробляється для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у складі генерального плану населеного пункту.
Під час розроблення історико-архітектурного опорного плану визначаються межі історичних ареалів та наносяться на його основне графічне креслення.
У межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови.
Пунктами 57, 58 Порядку № 926 передбачено, що одночасно з історико-архітектурним опорним планом населеного пункту до генерального плану населеного пункту під час затвердження в межах території територіальної громади можуть включатися відомості про правові режими використання історичних ареалів населених місць та межі та режими використання зон охорони пам'яток, які затверджені в установленому порядку відповідною науково-проектною документацією.
Науково-проектну документацію щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану, визначення режимів використання історичних ареалів, а також зон охорони пам'яток як взаємодоповнюючі документи доцільно замовляти, розробляти та затверджувати одночасно.
Відповідно до пункту 60 Порядку № 926 історико-архітектурні опорні плани та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними місцевими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що історико-архітектурний опорний план - це науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України та містить, зокрема відомості про межі використання історичних ареалів населених місць. Тобто, межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Таким чином, межі і режими використання зон охорони пам'яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, яким у цьому випадку є Мінкультури.
Історико-архітектурний опорний план розробляється для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у складі генерального плану населеного пункту. Під час розроблення історико-архітектурного опорного плану визначаються межі історичних ареалів та наносяться на його основне графічне креслення. У межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови. Згідно п. 57 Порядку одночасно з історико-архітектурним опорним планом населеного пункту до генерального плану населеного пункту під час затвердження в межах території територіальної громади можуть включатися відомості про правові режими використання історичних ареалів населених місць та межі та режими використання зон охорони пам'яток, які затверджені в установленому порядку відповідною науково-проектною документацією. Науково-проектну документацію щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану, визначення режимів використання історичних ареалів, а також зон охорони пам'яток як взаємодоповнюючі документи доцільно замовляти, розробляти та затверджувати одночасно.
Згідно п. 60 Порядку розроблення історико-архітектурні опорні плани та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними місцевими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.
Відповідно до п.п. 62-63 Порядку в історико-архітектурному опорному плані зазначаються відомості про об'єкти всесвітньої спадщини, їх території та за наявності буферні зони; пам'ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та за наявності зони охорони пам'ятки; пов'язану з об'єктами культурної спадщини історичну забудову (значні і рядові історичні будівлі); землі історико- культурного призначення; місця втрачених будинків, споруд, оборонних укріплень, що мали важливе історичне або містобудівне значення; дисгармонійні будівлі та споруди; природоохоронні території та об'єкти, охоронювані археологічні території; за наявності режими використання історичних ареалів населених місць; історикокультурні заповідники, історико-культурні заповідні території та за наявності їх зони охорони. Вибір організації-розробника (суб'єкта господарювання, який має право здійснювати розроблення) історико-архітектурного опорного плану, що здійснюється із залученням бюджетних коштів, кредитів, наданих під державні гарантії, проводиться відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до п. 76 Порядку розроблення історико-архітектурний опорний план - розробляється у складі генерального плану населеного пункту, що входить до Списку історичних населених місць України; розробляється відповідно до пунктів 52- 68, 90 цього Порядку, вимог державних будівельних норм та інших норм законодавства.
Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26.07.2001 року затверджено Список історичних населених місць України, до якого включено як історично населене місце смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області.
В силу вимог частини 4 статті 17 Закону № 3038-VI для вказаного населеного пункту у складі генерального плану повинен бути розроблений історико-архітектурний опорний план, обов'язок розроблення, погодження та подання якого на розгляд відповідної місцевої ради відповідно до пункту 55 Порядку № 926 покладений на виконавчий орган Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області.
Судом встановлено, що відповідно до листа Міністерства культури та інформаційної політики України (далі (МКІП) № 06/15/1249-24 від 09.02.2024 року, міністерство зверталося до голови Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області з листом від 21.09.2020 року, в якому наголошувало на необхідності неухильного дотримання вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства та обов'язковості розроблення Історико архітектурного опорного плану, однак відповіді не отримано, проект Історико-архітектурного опорного плану або науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання історичних ареалів смт. Велика Михайлівка на розгляд центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, подано не було.
Наведені докази підтверджують відсутність історико-архітектурного плану смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог пункту 60 Порядку № 926 обов'язок затвердження історико-архітектурного опорного плану покладений на відповідну місцеву раду, натомість на Мінкультури згідно з вимогами пункту 12 Порядку № 318 покладений обов'язок щодо затвердження визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів.
Судом встановлено, що у встановленому порядку для затвердження до центрального органу виконавчої влади (Міністерства культури України) через Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації історико-архітектурний опорний план смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області не скеровувався.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що не вживши дій щодо скерування у встановленому порядку для затвердження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Мінкультури) історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, вчинив протиправну бездіяльність, наслідком якої, із урахуванням п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, є необхідність зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку основним доводам сторін з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Оскільки позов задоволено на користь суб'єкта владних повноважень (прокурора), то за відсутності документально підтверджених доказів щодо понесених суб'єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, у силу статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов Роздільнянської оружної прокуратури (вул. Ярослава Мудрого, буд. 8, м. Роздільна, Одеська обл., 67400, Код ЄДРПОУ 0352855233) в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (вул.Івана Франка, 19, м. Київ, 01601, Код ЄДРОПОУ 43220275), Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (вул. Канатна, 83, 6 поверх, м. Одеса, 65107, Код ЄДРОПУ 40055626) до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (вул. Центральна, 123, смт. Велика Михайлівка, Роздільнянський р-н., Одеська обл., 67100, Код ЄДРПОУ 04379367) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області;.
Зобов'язати Великомихайлівську селищну раду Роздільнянського району Одеської області вжити заходів щодо замовлення, розроблення та скерування для затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт. Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області (з урахуванням попередньо наданих зауважень та рекомендацій) до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.