Справа № 420/8613/24
23 травня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384), про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 02.10.2023 року № 367934 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 22.06.2022 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що в рішенні від 02.10.2023 року № 367934 зазначається, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачці було скасовано на підставі того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Проте, позивачка заперечує існування підстави, яка зазначена в пункті 3 частині 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», так як, жодних процесуальних документів, які б підтвердили дійсно факт вчинення позивачкою дій, що становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні не має в наявності.
Як стверджується у позовній заяві, що орган ДМС при прийнятті оскаржуваного рішення мав запросити її для надання пояснень, однак цього не зробив.
Таким чином, позивачка вважає, що ГУ ДМС України в Одеській області прийняло оскаржуване рішення формально і без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто не пропорційно, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 25.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
15.04.2024 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов.
Згідно наявного в матеріалах справи відзиву відповідач заперечує щодо задоволення позову у повному обсязі.
Так, відповідач зазначив, що 13.09.2023 до Головного управління ДМС в Одеській області надійшов лист ДСЮБГ ДМС України за вих. № 8.1/358-23, яким надіслано для розгляду подання Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 11.09.2023 №30/3/1-10175 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянці Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», у зв'язку з тим, що дії вказаної особи становлять загрозу національній безпеці України. Зазначене подання обґрунтовано тим, що за наявними даними позивач причетна до організації та функціонування каналу нелегальної міграції вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України.
Наявні дані свідчать, що діяльність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян.
Так, у відзиві повідомлено, що за інформацією, отриманою з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, громадянка Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , багаторазово (з 2018 року по теперішній час перебувала у нетривалих зареєстрованих шлюбах з сімома іноземними громадянами) реєструвала шлюб з іноземними громадянами, які у подальшому звертались до територіальних органів ДМС із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну, після отримання якого були документовані посвідками на постійне проживання. Ураховуючи нетривалі строки перебування громадянки Республіки Молдова та іноземців у шлюбах, відсутність доказів наявність у них стосунків до шлюбу, спільного проживання як чоловіка та дружини ( ОСОБА_3 переважно у період, що розглядається, а саме: з серпня 2018 року по 2023 рік, перебувала за межами України, та за даними, отриманими з Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», щоразу в'їжджала на територію України незадовго до реєстрації кожного наступного із шлюбів, жодного разу її в'їзд на територію України не співпадав з в'їздом нареченого, тобто не був спільним) створення сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, у сукупності з тривалістю шлюбних відносин підтверджує, що шлюби між громадянкою Молдови ОСОБА_1 та іноземцями були укладений без наміру створити сім'ю, а виключно для легалізації останніх на території України. Крім того, іноземці наперед були поінформовані про перелік документів, необхідних для подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію, та були впевнені у тому, що реєстрація шлюбу з іммігранткою в Україні обов'язково відбудеться та стане підставою для отримання права на постійне проживання в Україні.
Отже, як стверджує відповідач, за умови встановленої загрози національній безпеці, громадському порядку з боку громадянки Республіки Молдова про що зазначено в поданні Департаменту контррозвідувальпого захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 11.09.2023 №30/3/1-10175, а також з урахуванням відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, у ГУ ДМС України в Одеській області були наявні підстави до прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні. Беручи до уваги вищенаведене, з метою унеможливлення та припинення зловживань правовим статусом іноземцями, які прибули на постійне проживання а також враховуючи, що діяльність позивача є однією з потенційних загроз національним інтересам і державній безпеці, відповідно до вимог Закону України «Про імміграцію», Порядку №1983, Постанови № 321, ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення від 02.10.2023 № 367934 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З підстав викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
До відзиву на адміністративний позов додано копію матеріалів особової справи позивача.
Відповідь на відзив, інші заяви та клопотання, додаткові докази до суду не надходили.
З огляду на зазначене, суд вирішує спір за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Республіки Молдова, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_3 , виданий 29.10.2015 року, терміном дії до 29.10.2022 року (а.с. 56).
18.10.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, де підставою його надання визначено: набуття громадянства України за територіальним походженням (батько уродженець України). Пункт 3 частина 3 стаття 4 Закону України “Про імміграцію”.(а.с. 54).
16.07.2018 року ГУ ДМС в Одеській області надано дозвіл на імміграцію в Україну № НОМЕР_4 ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» (а.с. 102).
19.07.2018 року позивач документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5 (а.с. 120).
16.06.2022 року позивач звернулась до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 25-річного віку (а.с. 115) та 22.06.2022 року була документована посвідкою № НОМЕР_2 (а.с. 9).
13.09.2023 року за вхід. №8.1/3580-23 до Головного управління ДМС України в Одеській області надійшло подання Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаціної безпеки Служби безпеки України від 11.09.2023 №30/3/1-10175 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республики Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для розгляду та прийняття відповідного рішення (а.с.121 - 123).
Подання обґрунтовано тим, що Департаментом, у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальної цілісності України та виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано оперативну інформацію щодо громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованої 22.06.2022 ГУДМС в Одеській області посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 на підставі дозволу на імміграцію, яка за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України.
Враховуючи дані, які свідчать, що діяльність ОСОБА_4 становить загрозу національній безпеці України, захисту громадського порядку та законних інтересів громадян, керуючись пунктом 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», підпунктом 1 пункту 64 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, Департамент просив розглянути питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянці Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02.10.2023 року начальником Головного управління ДМС України в Одеській області затверджений Висновок за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Молдова ОСОБА_1 (а.с. 190-197).
Згідно Висновку за результатами розгляду подання рекомендовано скасувати рішення ГУДМС України в Одеській області від 16.07.2018 №367934 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; видану на підставі цього дозволу в порядку обміну посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 22.06.2022 вилучити, визнати недійсною та знищити у встановленому законом порядку.
Проєкт висновку також було підтримано Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України та рекомендовано його затвердження (а.с. 189).
02.10.2023 року Головним управлінням ДМС в Одеській області прийнято рішення №367934 про скасування дозволу на імміграцію в Україну видане громадянці Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (а.с. 198).
02.10.2023 року Головним управлінням ДМС в Одеській області прийнято рішення №51012500082821 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилученім, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (а.с. 199).
Супровідним листом від 02.10.2023 року вих. №5100.5.3-11543/51.1-23 Головним управлінням ДМС в Одеській області надіслано позивачці рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та роз'яснено, що відповідно до вимог частини другої статті 13 Закону України Про імміграцію особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення (а.с. 200).
Також інформація щодо скасування посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 була направлена листами від 02.10.2023 року на адреси Департамента у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України та Департаменту надання адміністративних послуг (а.с. 201-203).
19.01.2024 року при перевірці документів громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 в пункті пропуску «Маяки-Удобне-Паланка» службовою особою Держприкордонслужби України майстер сержантом ОСОБА_5 було складено Протокол про вилучення (тимчасове затримання) посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_2 , видана 22.06.2022 року по 20.06.2032 року на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 13).
Листом від 26.01.2024 року №02.3/1418-24-Вих вказану посвідку було скеровано на адресу Головного управління ДМС в Одеській області (а.с. 212).
Як зазначила позивачка, про існування рішення №367934 про скасування дозволу на імміграцію в Україну вона дізналась 19.01.2024 року, коли, у спробі виїхати з України, було вилучено посвідку на постійне проживання та направлено до відділу прикордонного контролю штабу НОМЕР_6 прикордонного загону.
Позивачка не погоджується з прийнятими відповідачем рішеннями щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон України «Про імміграцію») та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положенням частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Відповідно статті 2 Закону України «Про імміграцію» питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.
Відповідно статті 1 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Згідно з ч. 4 статті 11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
За приписами чч. 1-4 статті 13 Закону України “Про імміграцію” центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
Згідно з пунктом 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Пунктом 64 Порядку № 321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»;
2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2-1) у разі прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства або скасування рішення про визнання особою без громадянства;
3) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/ територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 65 Порядку № 321).
Отже, з системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів вбачається, що, дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).
Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Згідно пункт 23 Положення № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Пунктом 24 Положення № 1983 визначено, що рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію прийняте на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про імміграцію”, та на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку №321 прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання.
Судом з'ясовано, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано відповідним поданням Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 11.09.2023 №30/3/1-10175 для розгляду та прийняття відповідного рішення.
Так, у вказаному поданні зазначено, що у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальної цілісності України та виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано оперативну інформацію щодо громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованої 22.06.2022 ГУДМС в Одеській області посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 на підставі дозволу на імміграцію, яка за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України. Указом Президента України від 14.09.2020 №329/2020 введено в дію Стратегію національної безпеки України, якою визначено, що однією із загроз національній безпеці є поширення міжнародного тероризму та міжнародної злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальної міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (п. 10 Стратегії).
У підсумку подання встановлено, що діяльність ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 3 частини 1 ст. 12 Закону України “Про імміграцію” Департамент просив розглянути питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянці Республіки Молдова ОСОБА_1 .
Пунктами 3, 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469-VIII встановлено, що національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.
Згідно ст. 12 Закону України «Про національну безпеку України» сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов'язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об'єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Функції та повноваження складових сектору безпеки і оборони визначаються законодавством України. До складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.
Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України» загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.
Указом Президента України від 14.09.2020 року №392/2020 введено в дію Стратегію національної безпеки України, якою визначено, що однією із загроз національній безпеці є нелегальна міграція, яка включена до поточних та прогнозованих загроз національної безпеки та національних інтересів України з урахуванням зовнішніх та внутрішніх умов (п. 10 Стратегії).
Також, боротьба з нелегальною міграцією включена до пріоритетних завдань державних органів в контексті зміцнення заснованого на демократичних нормах і принципах міжнародного порядку (п. 33 Стратегії).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально - підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
За приписами п.п. 4-6, 8, 13 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки зобов'язана:
- здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;
- забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань;
- здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу. Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства;
- здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки;
- брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст .25 Закону України «Про Службу безпеки України» Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у юму числі із забезпечення охорони державної таємниці.
Отже, саме СБУ наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану. Таким чином, подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача в Україні, підготовлене службою в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Службу безпеки України».
Верховний Суд у постанові від 27 травня 2021 року по справі №826/9102/18 зазначив, що Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Згідно висновків Верховного Суду наведених у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.
Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві.
Згідно Висновку про скасування дозволу на імміграцію від 02.10.2023 року (а.с. 190-197) у ході розгляду подання Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 11.09.2023 №30/3/1-10175 відповідачем встановлено наступне:
«За інформацією, отриманою з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, громадянка Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , багаторазово (з 2018 року по теперішній час перебувала у нетривалих зареєстрованих шлюбах з сімома іноземними громадянами) реєструвала шлюб з іноземними громадянами, які у подальшому звертались до територіальних органів ДМС із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну, після отримання якого були документовані посвідками на постійне проживання, так:
1. 16.08.2018 громадянка ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 1859 від 16.08.2018.
На підставі зазначеного шлюбу у відповідності до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину ОСОБА_6 було надано дозвіл на імміграцію та 16.10.2018 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_7 .
Відповідно актового запису про розірвання шлюбу № 395 громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , 26.12.2018 розірвали шлюб. Після цього громадянин Сирії ОСОБА_6 залишив територію України.
2. 23.04.2019 громадянка ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином Йорданського Хашимітського Королівства ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 466.
17.07.2019 громадянину ОСОБА_7 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_8 строком дії до 25.07.2029.
18.12.2019 шлюб між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_7 розірвано, актовий запис №411.
3. 19.12.2019 громадянка Республіки Молдова ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином Республіки Ірак ОСОБА_8 , актовий запис № 2622.
03.12.2020 громадянину ОСОБА_8 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_9 строком дії 11.05.2031.
06.05.2021 шлюб між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_8 розірвано, актовий запис № 149.
4. 03.06.2021 ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 1033.
02.09.2021 громадянину ОСОБА_9 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_10 .
01.12.2021 шлюб розірвано, актовий запис № 149.
5. 03.12.2021 громадянкою ОСОБА_1 укладено шлюб з громадянином Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 3323.
08.02.2023 громадянину ОСОБА_10 надано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 6 Закону України «Про імміграцію».
Із заявою про оформлення посвідки на постійне проживання ОСОБА_10 не звертався.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23.12.2022 шлюб між громадянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_10 розірвано.
6. 01.02.2023 громадянкою ОСОБА_1 та громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , укладено шлюб, актовий запис № 135.
Громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , із заявою про надання дозволу на імміграцію не звертався.
25.05.2023 шлюб між громадянкою ОСОБА_1 та громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_11 розірвано, актовий запис № 114.
7. 15.06.2023 укладено шлюб між громадянкою ОСОБА_1 та громадянином Республіки Таджикистан ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис № 941.
28.06.2023 громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_13 звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07.09.2023 громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_11 на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Ураховуючи нетривалі строки перебування громадянки Республіки Молдова та іноземців у шлюбах, відсутність доказів наявність у них стосунків до шлюбу, спільного проживання як чоловіка та дружини ( ОСОБА_3 переважно у період, що розглядається, а саме: з серпня 2018 року по 2023 рік, перебувала за межами України, та за даними, отриманими з Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», щоразу в'їжджала на територію України незадовго до реєстрації кожного наступного із перелічених вище шлюбів, жодного разу її в'їзд на територію України не співпадав і в'їздом нареченого, тобто не був спільним) створення сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, у сукупності з тривалістю шлюбних відносин підтверджує, що шлюби між громадянкою Молдови ОСОБА_1 та зазначеними вище іноземцями були укладений без наміру створити сім'ю, а виключно для легалізації останніх на території України.
Крім того, наявність каналу нелегальної міграції вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України, причетність до його організації та функціонування громадянки Молдови ОСОБА_1 підтверджується наступними фактами. Щоразу потенційний наречений ОСОБА_15 не маючи жодних підстав для подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію в'їжджав на території України із наперед оформленими у країні громадянської належності обов'язковими для подачі відповідно до вимог частин п'ятої та восьмої статті 9 Закону України для вказаної категорії мігрантів документи, а саме: довідки про місце проживання за кордоном та довідки про відсутність судимості у країні постійного проживання. Зокрема, у шлюбі № 2, іноземець прибув в Україну 20.04.2019. ОСОБА_16 в'їхала в Україну 22.04.2019, шлюб зареєстровано 23.04.2019, довідка з країни громадянської належності про адресу проживання та несудимість від 06.03.2019; у шлюбі № 3 іноземець прибув в Україну 17.12.2019. ОСОБА_16 в'їхала в Україну 06.12.2019, шлюб зареєстровано 19.12.2019, довідка з країни громадянської належності про несудимість МВС Іраку від 11.12.2019, посвідку на постійне проживання № НОМЕР_9 строком дії до 11.05.2031 оформив після розірвання шлюбу (розірвано 06.05.2021); у шлюбі № 5 іноземець тимчасово проживав на території України на підставі посвідки на тимчасове проживанням, отриманою у зв'язку з навчанням, ОСОБА_16 в'їхала в Україну 29.11.2021, шлюб зареєстровано 03.12.2021, довідки посольства країни громадянської належності про місце проживання та несудимість від 13.09.2021; у шлюбі № 7 іноземець прибув в Україну 27.05.2023, ОСОБА_16 в'їхала в Україну 07.06.2023, шлюб зареєстровано 15.06.2023, довідка з країни громадянської належності про несудимість від 24.05.2023.
Тобто, іноземець наперед був поінформований про перелік документів, необхідних для подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію, та був упевнений у тому, що реєстрація шлюбу з іммігранткою в Україні обов'язково відбудеться та стане підставою для отримання права на постійне проживання в Україні.»
Суд зазначає, що вказані висновки міграційного органу підтверджується матеріалами особової справи позивачки, що наявна в матеріалах справи, зокрема актовими записами про шлюб та розірвання шлюбу (щодо кожного з перелічених шлюбів), відомостями про перетинання державного контролю, дозволами на імміграцію України, заявами про надання таких дозволів, посвідками на постійне проживання, довідками про відсутність судимості тощо (а.с. 133-187).
Позивачка не заперечує фактів укладення нею семи шлюбів у період з 16.08.2018 по 15.06.2023 з іноземними громадянами, які у подальшому звертались до територіальних органів ДМС із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну. Доказів на підтвердження наявності стосунків до шлюбу, спільного проживання як чоловіка та дружини щодо кожного з наречених позивачка не надає. Адміністративний позов взагалі не містить пояснень щодо фактичних обставин скасування її дозволу на імміграцію в Україну.
З аналізу висновку про скасування дозволу на імміграцію слідує, що орган ДМС при прийнятті рішення використавував дані Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру судових рішень, запитував інформацію у Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції Молдови щодо позивачки, виходив із конкретних обставин, провів аналіз наявних у нього документів, тобто дотримався положень п. 23 Положення №1983.
Доводи позивача щодо незапрошення її для надання особистих пояснень при прийнятті рішення про скасування дозволу на імміграцію як підставу скасування такого рішення суд не приймає, оскільки норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запрошення іммігранта для надання ним пояснень.
Крім того, суд погоджується з позицією відповідача щодо відсутності необхідності запрошувати іммігрантку для надання пояснень, адже обставини, які потребували встановлення у процесі розгляду подання, підтверджується письмовими доказами.
Отже, наявними в матеріалах особової справи позивачки документами та встановленими відповідачем обставинами підтверджено причетність ОСОБА_1 до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції вихідців з країн так званого «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України, про що зазначено у Поданні Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 11.09.2023 №30/3/1-10175.
При цьому, як було зазначено, нелегальна міграція є однією з загроз національній безпеці України згідно зі Стратегією національної безпеки України, введеною в дію Указом Президента України від 14.09.2020 року №392/2020.
Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який слідує з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
На думку суду, приймаючи оскаржуване рішення від 02.10.2023 року № 367934, відповідачем було враховано принцип пропорційності.
У контексті зазначеного суд враховує позицію Верховного Суду у постанові від 29 травня 2023 року по справі № 522/5683/22, де Суд зазначив, що з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У подальшому, правовий режим воєнного стану неоднарозово було продовжено Указами президента України.
Станом на час виникнення спірних правовідносин, а також станом на час вирішення справи по суті, в Україні дія воєнного стану продовжується.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області приймаючи рішення від 02.10.2023 року № 367934 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за поданням Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України від 11.09.2023 №30/3/1-10175, діяло правомірно, у відповідності до Закону України «Про імміграцію» та Порядку № 1983, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.
При цьому, оскільки підставою для прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 22.06.2022 року слугувало скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №51012500082821 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
З огляду на зазначене підстави для задоволення позову відсутні.
Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384), про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.