24 травня 2024 р. № 420/4317/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Одеського окружного адміністративного суду за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державної казначейської служби - про визнання дій протиправними та стягнення 141 075 грн,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду (далі - ОААС або відповідач 1) щодо нарахування та виплати судді ОААС Корой С.М. суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 листопада 2023 року до 31 січня 2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2 102 грн;
стягнути з Державної судової адміністрації України (далі - ДСА або відповідач 2) на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 1 листопада 2023 року до 31 січня 2024 року у розмірі 141 075 грн (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА, в порядку, передбаченому Законом України 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2021 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Третьою особою у позові вказана Державна казначейська служба України (далі - ДКС або третя особа).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 (суддя ОААС) зазначила, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у вказаний у позові період відповідач 1 використав величину «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» (2 102 грн), а не величину «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року» (2 684 грн у 2023 році та 3 028 грн у 2024 році), що не відповідає частині третій статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402). За розрахунком позивача, відповідна різниця становить 141 075 грн, і ця сума підлягає стягненню з відповідача 2.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 справу було передано на розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 11.03.2024 позов ОСОБА_1 було залишено без руху.
Ухвалою від 25.03.2024 суд поновив позивачу строк звернення до адміністративного суду, відкрив провадження в адміністративній справі, постановив розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначив дату та час підготовчого засідання, встановив учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач 1 позов не визнав з підстав, що викладені у відзиві (арк. 80-84). Так, ОААС вказав, що при проведенні відповідних нарахувань та виплат він керувався нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Відповідач 1 заперечив здійснений позивачем розрахунок суми, що підлягає стягненню, з посиланням на те, що регіональний коефіцієнт становить 1,2 а не 1,25, а також на те, що з 09.09.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної надбавки на роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, призупинено.
Правом подати відповідь на відзив ОСОБА_1 не скористалася.
Відповідач 2 відзив не подав; третя особа пояснень не подала.
Ухвалою від 23.04.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Про дату, час і місце розгляду справи учасники були повідомлені належним чином.
На підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.
Як встановлено судом на підставі розрахункових листів (арк. 19), у листопаді і грудні 2023 року, а також у січні 2024 року ОСОБА_1 за повні місяці роботи було нараховано та виплачено по 141 885 грн: посадовий оклад - 78 825 грн; щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (частина восьма статті 135 Закону № 1402), - 10 відсотків посадового окладу судді, або 7 882,50 грн; щомісячна доплата за вислугу років (частина п'ята статті 135 Закону № 1402) - 70 відсотків посадового окладу судді, або 55 177,50 грн. Таке нарахування заперечує доводи ОААС про «призупинення» нарахування та виплати позивачу з вересня 2021 року щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2272 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;
працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Посадовий оклад позивача, як вказано вище, складає 78 825 грн, що свідчить про застосування відповідачем 1 величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», - 2 102 грн (30 х 2 102 грн = 63 060 грн) та регіонального коефіцієнту 1,25 а не 1,2, про що зазначено у відзиві (78 825 грн : 63 060 грн = 1,25).
Інформації про нарахування та виплату позивачу в період з 01.11.2023 до 31.01.2024 допомоги на оздоровлення розрахункові листі не містять.
Спір щодо розміру суддівської винагороди позивача виник виключно в частині базового розміру посадового окладу, а саме того, яка мала бути врахована сума прожиткового мінімуму, - 2 102 грн (прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) чи 2 684 грн та 3 028 грн (прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2023 року та з 1 січня 2024 року) відповідно.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частин першої - другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - шостої статті 148 Закону № 1402, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
11) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Згідно зі статтею 149 Закону № 1402, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
У частині першій статті 151 Закону № 1402 вказано, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частиною першою статті 135 Закону № 1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суд зауважив, що законодавець у цій нормі зазначив саме про «регулювання суддівської винагороди».
У статті 135 Закону № 1402 наведений порядок розрахунку суми суддівської винагороди (визначення базового розміру посадового окладу судді, застосування коефіцієнтів, встановлення щомісячних доплат тощо) та зазначено, що базою для відповідних обчислень є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
У частині третій статті 46 Конституції України вказано, що прожитковий мінімум встановлюється законом.
Як зазначено у частині третій статті 4 Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Отже, сума суддівської винагороди позивача у 2023 та у 2024 роках мала обчислюватися з урахуванням норм Закону № 2710 та Закону № 3460 відповідно.
Як вказано вище, статтями 7 Закону № 2710 та Закону № 3460 чітко встановлено, що прожитковий мінімум з 1 січня 2023 року та з 1 січня 2024 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2 102 грн.
Саме з урахуванням цих норм була визначена сума суддівської винагороди позивача.
Статтею 147 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України законів України віднесено до компетенції Конституційного Суду України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням того, що відповідні положення статей 7 Закону № 2710 та Закону № 3460 не були визнані такими, що не відповідають Конституції України, суд дійшов висновку, що застосування цих положень було обов'язковим для відповідача 1.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У частині четвертій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У даному випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
У суду немає підстав для висновку, що відповідні положення статей Закону № 2710 та 7 Закону № 3460 (щодо встановлення прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) суперечать статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справі відсутні докази того, що відповідач 1 діяв з порушенням вимог, що встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, з дотриманням принципу рівності перед законом тощо).
Штатні розписи ОААС на 2023 та на 2024 роки (із зазначенням розміру посадового окладу для усіх суддів - 78 825 грн) були затверджені начальником територіального управління ДСА в Одеській області (арк. 93, 96).
ОААС не наділений дискреційними повноваженнями у питанні того, який показник прожиткового мінімуму (з перелічених у статтях 7 Закону № 2710 та Закону № 3460) мав застосовуватися при визначенні суми суддівської винагороди ОСОБА_1 , тому суд відхилив як безпідставні твердження про те, що відповідач 1 був зобов'язаний нараховувати та виплачувати позивачу суддівську винагороду за іншими нормами, ніж ті, що застосовуються при визначенні сум суддівської винагороди іншим суддям ОААС.
Суд зазначив, що обчислення розміру винагороди судді місцевого суду здійснюється в порядку, встановленому Верховною Радою України у відповідних законах, цей порядок є єдиним для всіх суддів і не може змінюватися в індивідуальному порядку судовим рішенням.
Як вказано у частині п'ятій статті 48 Закону № 1402, незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
На переконання суду, виплачені позивачу суми суддівської винагороди не можуть бути визнані неналежним матеріальним забезпеченням судді, тому доводи ОСОБА_1 про те, що нарахування відповідачем 1 відповідних сум із застосуванням того показника прожиткового мінімуму, який законом встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді, є посяганням на гарантії незалежності судді, суд відхилив.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна