24 травня 2024 рокусправа № 380/30195/23
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить :
- визнати протиправним та скасувати п. 15 в частині, яка стосується ОСОБА_1 , та п. 16 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 року № 1976-ОД “Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 1372 ОКП”;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 судові витрати, понесені на надання правничої допомоги адвоката у даній справі в розмірі 8000 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним наказом позивача визнано таким, що не виконав бойовий наказ та позбавлено додаткової винагороди. Позивач вважає винесення такого наказу протиправним з огляду на те, що службове розслідування всупереч вимог абз. 3 п. 85 Статуту тривало більш ніж 8 (вісім) місяців. Крім того, зазначає, що дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення, утім, відповідачем порушено строк накладення дисциплінарного стягнення. Ба більше, згідно пункту 83 Статуту: «На військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення». Позивач стверджує, що за час служби у ВЧ НОМЕР_1 не вчиняв жодних дисциплінарних правопорушень та жодне з вищевказаних дисциплінарних стягнень до нього застосовано не було. Не містить відомостей про застосування до позивача дисциплінарного стягнення, передбаченого п. 48 Статуту, і оскаржуваний наказ №1976-ОД. Також, позивач зазначає, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК Серії 12 ААБ № 361592 від 27.10.2020 року, позивачу встановлена 3 група інвалідності. Водночас, згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: «Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання». За таких умов, позивач міг нести військову службу лише за місцем проживання, а відтак не мав обов'язку виконувати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 1372 від 30.09.2022 року. З урахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 14016) в якому проти позову заперечив. Зазначив, що комісією яка проводила розслідування підтверджено факт невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 про вибуття в ООС. Отже, військовою частиною всебічно та належно проведено розслідування, згідно якого наказом командира військової частини НОМЕР_1 факти відмови виконання бойового наказу (відмови вибувати в район та виконувати бойові розпорядження) підтверджено, тому усі стягнення накладено відповідно до чинного законодавства. Просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 26.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Старший сержант ОСОБА_1 , військовослужбовець військової служби по мобілізації, 13.05.2022 призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 13.05.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , призначений на посаду командира відділення кулеметного взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до бойового розпорядження №1372 ОКА військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , в тому числі позивач мали вибути в район зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань за призначеннями військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 № 1440 АД призначено службове розслідування з метою встановлення причин і умов невиконання вимог бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП щодо вибуття в район зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань за призначеннями військовослужбовцями військової часини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2022 №1661-АД внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1440-АД від 06.10.2022, серед іншого, провести службове розслідування до 10.12.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2022 № 1907АД продовжено термін проведення службового розслідування призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2022 №1441-АД до 10.01.2023.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1976 від 23.06.2023 про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП встановлено, що: Бойовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП щодо вибуття в район зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань за призначеннями військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 було доведено на вечірньому шикуванні до визначеного особового складу.
За результатами службового розслідування складено Акт службового розслідування від 23.06.2023.
Службовим розслідуванням встановлено, що позивач відмовився виконувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП щодо вибуття в район зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань за призначеннями військовослужбовцями військової часини НОМЕР_1 , без поважної на це причини.
Відповідно до пояснень старшого сержанта ОСОБА_1 наданих під час проведення службового розслідування, він не зміг виконати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1372 ОКП від 30.09.2022 про вибуття з пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 05.10.2022 в зону виконання завдань, який був доведений на шикуванні особового складу 01.10.2022 року тимчасово виконуючим обов'язки командира 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 старшим лейтенантом ОСОБА_2 , за станом здоров'я, оскільки на підставі довідки ВЛК №34 від 15.07.2022 є обмежено придатним , а також на підставі довідки МСЕК є особою з інвалідністю 3-ої групи.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 №1976-ОД «Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП, постановлено службове розслідування по встановленню причин та умов відмови виконання військовослужбовцями бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП вважати завершеним.
Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово - економічної роботи - начальнику фінансово - економічної служби за невиконання вимог бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП утримати додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану” старшому сержанту ОСОБА_1 за вересень 2022 року в повному обсязі та провести коригування раніше виплаченого грошового забезпечення. Суму переплати грошового забезпечення в розмірі 30000 грн старшому сержанту ОСОБА_1 занести в книгу обліку грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 , а також в книгу обліку нестач військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки до Акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №361592 ОСОБА_1 27.10.2020 встановлено ІІІ групу інвалідності.
22.09.2022 ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби, оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2022 повідомлено позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби.
Вважаючи протиправним винесення наказу ТВО командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 за №1976-ОД від 23.06.2023 року про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року №1372 ОКП, позивач звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» № 551-XIV від 24.03.1999 затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил визначено, що Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно зі статтею 7 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, Міністр оборони України, начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, керівники державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, Голова Служби безпеки України, Голова Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, командувач Національної гвардії України, Голова Державної прикордонної служби України, Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, начальник Управління державної охорони України, керівники інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями користуються дисциплінарною владою в повному обсязі цього Статуту, крім відповідних повноважень, визначених цим Статутом для кожного з них особисто.
Відповідно до вимог статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
На підставі статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Згідно із статтею 83 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних Сил України статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 №1976-ОД «Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП за невиконання вимог бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП утримано додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану” старшому сержанту ОСОБА_1 за вересень 2022 року в повному обсязі та проведено коригування раніше виплаченого грошового забезпечення. Суму переплати грошового забезпечення в розмірі 30000 грн старшому сержанту ОСОБА_1 занесено в книгу обліку грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 , а також в книгу обліку нестач військової частини НОМЕР_1 .
Утім, суд зазначає, що жодних дисциплінарних стягнень, які передбачені ст. 48 Дисциплінарного статуту до позивача не застосовувалось. Не містить відомостей про застосування до позивача дисциплінарного стягнення, передбаченого п. 48 Статуту, і оскаржуваний наказ №1976-ОД.
Також, суд зазначає, що саме лише посилання в наказі на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при обранні виду дисциплінарного стягнення, а також не наведення обставин вчинення дисциплінарного проступку, не є належним обґрунтуванням оскаржуваного наказу.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 1340/4847/18.
Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 380/3045/21 від 01.11.2022.
Отже, у відповідача були відсутні підстави для утримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану” з грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 84 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до вимог ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Отже, службове розслідування у будь-якому випадку не може тривати більш ніж 2 місяці.
Судом з матеріалів справи встановлено, що службове розслідування призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 року № 1440 АД «Про призначення службового розслідування для з'ясування причин і умов невиконання вимог бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30 вересня 2022 року № 1372 ОКП».
Згідно з абз. 2 п. 3 розд. ІІІ Порядку № 608 днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акту службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування
З матеріалів справи судом встановлено, що акт службового розслідування поданий командиру військової частини 23.06.2023 та зареєстрований за вх. №40787.
Отже, службове розслідування всупереч вимог абз. 3 п. 85 Статуту тривало більш ніж 8 (вісім) місяців.
Також, абзацом 7 п. 85 Статуту визначено, що порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України». Таким є наказ Міноборони від 21 листопада 2017 року № 608 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України», зареєстрований у Мінюсті 13.12.2017 року за № 1503/31371 (далі - Порядок).
Згідно з абз. 4 п. 2 Розділу І Порядку: «службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення».
Відповідно п. 1 Розділу II Порядку:
«Службове розслідування може призначатися у разі:
невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або І загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чиї заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних! документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності,! бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання! покладених на Збройні Сили завдань;
неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї,! спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чиї цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або! смерті;
дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні НИМ І кримінального правопорушення;
скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри».
Натомість, жодних посилань на даний пункт Порядку або окремий з його абзаців наказ № 1976-ОД не містить, тобто зі змісту наказу № 1976-ОД незрозуміло підставу проведення щодо позивача службового розслідування.
Ба більше, порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно з вимогами статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтею 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Як вже зазначалось судом службове розслідування призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 року № 1440 АД «Про призначення службового розслідування для з'ясування причин і умов невиконання вимог бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30 вересня 2022 року № 1372 ОКП».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 року № 1976-ОД «Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 1372 ОКП» утримано додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану” старшому сержанту ОСОБА_1 за вересень 2022 року в повному обсязі та проведено коригування раніше виплаченого грошового забезпечення.
Отже, суд висновує, що відповідачем порушено строк накладення дисциплінарного стягнення.
Крім того, в оскаржуваному наказі № 1976-ОД вказано, таке: «Стосовно військовослужбовців 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , які не виконали бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 1372 від 30 вересня 2022 року:... - згідно наданих копій медичних документів та пояснення старшого сержанта ОСОБА_1 , стало відомо, що він не вибув в район зосередження підрозділів, у зв'язку із незадовільним станом свого здоров'я та схиляється на рішення військово- лікарської комісії щодо обмеженої придатності до військової служби».
Утім, судом з матеріалів справи, зокрема з письмових пояснень ОСОБА_1 , що містяться у матеріалах службового розслідування встановлено, що з-поміж інших медичних документів, позивач надавав копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 361592 від 27.10.2020 року, згідно з якою позивачу встановлена 3 група інвалідності.
Водночас, частиною 2 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
З урахуванням наведеного, позивач міг нести військову службу лише за місцем проживання, а відтак не мав обов'язку виконувати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 1372 від 30.09.2022 року.
З огляду на вказане, суд дійшов переконання, що п. 15 в частині, яка стосується ОСОБА_1 , та п. 16 оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 року № 1976-ОД “Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 1372 ОКП”, не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
У свою чергу, суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Так, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З урахуванням зазначеного, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, доходить висновку, що позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем (клієнт) та адвокатом Півнем Геннадієм Валерійовичем укладено договір про надання правничої допомоги від 24.11.2023, згідно з умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання здійснювати від імені Клієнта наступні юридичні дії: Здійснити необхідний збір доказів для підготовки від імені та в інтересах Клієнта адміністративного позову до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1976-ОД від 23 червня 2023 року «Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 1372 ОКП», в частині, що стосується інтересів Клієнта, вивчити судову практику в аналогічних справах та підготувати позовну заяву. Підготувати від імені та в інтересах Клієнта заяви, клопотання та інші документи процесуального характеру за вищевказаним позовом Клієнта до Львівського окружного адміністративного суду.
Гонорар Адвоката з приводу здійснення необхідного збору доказів для підготовки від імені та в інтересах Клієнта позовної заяви, вивчення судової практики в аналогічних справах, підготовки позовної заяви, заяв та клопотань в даній судовій справі становить 8000 (вісім тисяч) грн. Передбачену суму Клієнт вносить на банківський рахунок Адвоката, вказаний у даному договорі в наступному порядку: до 30.11.2023 року - 4000 (чотири тисячі) грн; до 15.12.2023 року - 4000 (чотири тисячі) грн (п. 3.1 Договору).
Згідно з розрахунком наданої правничої допомоги (юридичних послуг) від 20.02.2024 гонорар адвоката за 1 (одну) годину наданих послуг (правничої допомоги) становить 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.
Клієнт прийняв, погодив та здійснив оплату наданої Адвокатом правничої допомоги, відповідно до укладеного між сторонами договору від 24.11.2023, а саме: збір доказів для підготовки адміністративного позову 1 год. - 1600,00 грн; вивчення судової практики в аналогічних справах 0,5 год - 800 грн; підготовка адміністративного позову 3,5 год - 5600 грн.
Згідно з Актом наданої правничої допомоги (юридичних послуг) від 20.02.2024 оплата за надану правничу допомогу (юридичні послуги) в сумі 8000 грн повністю внесена на поточний рахунок Адвоката до підписання Сторонами даного Акта.
Позивачем сплачено 8000,00 грн за надання правової допомоги згідно з договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копією квитанції №333160459690 від 27.11.2023 із призначенням платежу: «Оплата юридичних послуг від ОСОБА_1 » на суму 4000,00 грн та копією платіжної інструкції №0.0.3352306027.1 від 11.12.2023 із призначенням платежу: «Оплата за юридичні послуги від ОСОБА_1 » на суму 4000,00 грн.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив щодо клопотання позивача про стягнення на його користь 8000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати пов'язані з вивченням судової практики включаються до витрат, пов'язаних з підготовкою позовної заяви.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 8000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Враховуючи те, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
Відтак, з огляду на незначну складність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у даній справі повинен становити 4000,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень статті 139 КАС України судовий збір з відповідача стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати п. 15 в частині, яка стосується ОСОБА_1 , та п. 16 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 року № 1976-ОД “Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 1372 ОКП”.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 4000,00 (чотири тисячі) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна