24 травня 2024 рокусправа № 380/6093/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплатити середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.06.2021 по 26.12.2021 (включно);
стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.06.2021 по 26.12.2021 (включно) в розмірі 193 361,46 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при виключенні зі списків особового складу з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні. Стверджує, що остаточний розрахунок з ним було проведено лише 21.02.2024 року. Стверджує, що нараховуючи та виплачуючи заборгованість безспірних виплат належних йому при звільненні, відповідач в порушення ч.1 ст.117 КЗпП не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Вказує, що середній заробіток, який підлягає виплаті з 27.06.2021 року по 26.12.2021 року становить 193361 грн. 46 коп. Зазначає, що підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні не підлягає застосуванню, оскільки з 19.07.2022 року діє редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями без застосування принципу співмірності суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідач у відзиві зазначає, що звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Вказує, що загальний розмір виплаченої заборгованості на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року складає 180188 грн. 12 коп. Останнім днем розрахунку розміру середнього заробітку є 26.12.2021 року. Сукупний індекс інфляції за період з 06.2021 року по 12.2021 року становить 103,442%. Інфляційні нарахування на суму виплаченої заборгованості становитимуть 6201 грн. 17 коп. (180188 грн. 12 коп. (сума виплаченої заборгованості) * 103,442% (сукупний індекс інфляції / 100%). З урахуванням того, що фінансування видатків здійснюється із Державного бюджету України, триваючу збройну агресію проти України, розмір середнього заробітку розрахований позивачем буде невиправдано обтяжливим.
26.03.2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.
Відповіднодо витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №322-ОС від 25.06.2021 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Останнім днем проходження військової служби є 26.06.2021 року.
Відповідно до витягу із банківського карткового рахунку позивача, який наявний в матеріалах справи, йому відповідачем 20.02.2024 року було виплачено 150430 грн. 93 коп., 21.02.2024 року - 29757 грн. 19 коп. (заробітна плата).
21.02.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому, серед іншого, просив надати інформацію, документи та вчинити дії відносно позивача: інформацію щодо добровільного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року у справі №380/13874/23; нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Листом від 02.03.2024 року відповідач повідомив його, що ним виконано згадане рішення та проведено перерахунок та виплату позивачу із серпня 2020 року по червень 2021 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року та 01.01.2021 року. У зв'язку із відсутністю коштів для повного розрахунку згідно рішення суду, виплату проведено двома частинами: 20.02.2024 року - 150430 грн. 93 коп.; 21.02.2024 року - 29757 грн. 19 коп.
Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із не проведенням станом на день виключення зі списків особового складу частини розрахунку у повному обсязі позивач звернувся до суду із даним позовом.
Змістом спірних правовідносин є невиплата відповідачем середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.06.2021 року по 26.12.2021 року у розмірі 193361 грн. 46 коп.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 сформовано наступні висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців, у тому числі поліцейських, норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
В практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц сформована позиція щодо застосування принципу співмірності.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
При цьому, слід зазначити, що норми Кодексу законів про працю України застосовуються у редакції чинній на час звернення позивача до суду.
Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення у повному обсязі у день виключення його зі списків особового складу частини, проте виконав свій обов'язок у повній мірі лише 21.02.2024 року.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 27.06.2021 року по 21.02.2024 року (кінцева дата виплати грошового забезпечення на підставі рішення суду) є обґрунтованими.
Однак, з урахуванням ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців (період з 27.06.2021 року по 27.12.2021 року).
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Порядок №100).
Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 27.06.2021 року по 27.12.2021 року строк затримки розрахунку з позивачем складає 183 календарних днів.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення за 2021 рік розмір грошового забезпечення позивача у квітні 2021 року склав 25110 грн. 66 коп., у травні 2021 року - 26601 грн. 66 коп.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 847 грн. 74 коп. (51712 грн. 32 коп. - розмір грошового забезпечення у квітні та травні 2021 року / 61 (кількість календарних днів у квітні та травні 2021 року).
Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку за цей період становить 155136 грн. 42 коп. (847 грн. 74 коп. * 183 календарних днів).
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплатити середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.06.2021 року по 27.12.2021 року та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.06.2021 року по 27.12.2021 року в розмірі 155136 грн. 42 коп.
В іншій частині у задоволенні позову належить відмовити.
Щодо посилань представника позивача на незастосування принципу співмірності суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив позивачу.
У даному випадку судом не застосовувався принцип співмірності при обрахунку позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Відтак, такі посилання не беруться до уваги.
Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий не належить стягувати зі сторін.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.06.2021 року по 27.12.2021 року (включно).
Стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.06.2021 року по 27.12.2021 року (включно) в розмірі 155136 (сто п'ятдесят п'ять тисяч сто тридцять шість) грн. 42 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мартинюк Віталій Ярославович