23 травня 2024 року № 320/30532/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплати пенсії по інвалідності з моменту звільнення з військової служби;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області провести перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену пенсію за минулий час з 25.07.2022 по 25.12.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 25.07.2022 по день фактичної виплати пенсії.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що з 26.12.2023 йому було призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач зауважив, що 04.11.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області пакет документів про призначення пенсії позивачу як особі з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Проте, відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії за результатами розгляду вказаних документів і тим самим позбавив позивача права на отримання пенсії за період з 25.07.2022 по 25.12.2022, оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачу з 26.12.2023 було призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідач зауважив, що оскільки позивач звернувся із заявою про призначення пенсії по інвалідності після трьохмісячного терміну з дня встановлення групи інвалідності, то пенсія призначена саме з дати звернення з відповідною заявою.
Крім того, відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Кагарлицьким РС УДМС України в Київській області 10.11.2015.
Відповідно до довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1067627 від 08.09.2022 позивачу з 08.09.2022 довічно встановлено ІІІ групу інвалідності.
09.09.2022 Управлінням соціального захисту населення Ржищівської міської ради було видано позивачу посвідчення ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_2 .
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що позивачу з 26.12.2022 було призначено пенсію по інвалідності.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, у який просив: витребувати з відділу обслуговування та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України матеріали поданих документів для призначення ОСОБА_1 пенсії як особі з інвалідністю ІІІ групи; призначити позивачу пенсію з дня виникнення права на пенсію, але не більше як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 26.01.2023 №1000-0203-8/12686 повідомило позивачу, що з 26.12.2022 йому призначена пенсія по ІІІ групі інвалідності (каліцтво, поранення отримані під час захисту Батьківщини відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідач зазначив, що оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії по інвалідності після тримісячного терміну з дня встановлення групи інвалідності, то пенсія призначена з дня звернення - 26.12.2022.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (далі-Закон №2262, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Статтею 20 Закону №2262 передбачено, що залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом поділяються на такі категорії: а) особи з інвалідністю внаслідок війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; б) інші особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби.
Згідно з статтею 26 Закону №2262 пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються на весь час інвалідності, встановленої медико-соціальною експертною комісією, а особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться лише за їх заявою.
В разі визнання пенсіонера, який не досяг пенсійного віку, працездатним пенсія виплачується йому до кінця місяця, в якому його визнано працездатним, але не довше ніж до дня, по який встановлено інвалідність.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону №2262 заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
Згідно з статтею 49 Закону №2262 пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України.
Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.
Документом, який підтверджує призначення пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.
Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові не пізніше ніж протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
Пунктом 1.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника, який працював на (в) підприємстві, установі, організації, може бути подана через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи, організації.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач протиправно не здійснив призначення та виплату йому пенсії з моменту його звільнення з військової служби та набуття ним статуту особи з інвалідністю за результатом розгляду поданих 2 відділом ІНФОРМАЦІЯ_3 документів про призначення пенсії, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.11.2022 №2/2775 ОСОБА_1 24.07.2022 був звільнений з військової служби у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я з виключенням з військового обліку) відповідно до пункту 2 ч.3 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 було підготовлено подання від 28.11.2022 №512 про призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 14.12.2022 №2/3/1/4511 повідомив ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що Відділ з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовляє у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Відповідно до пакету документів, наданого ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин ОСОБА_1 має 3 групу інвалідності.
Керуючись відомостями, зазначеними в п.1 витягу з наказу Міністерства оборони України командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_3 ОСОБА_1 був солдатом строкової військової служби.
Згідно ст. 1 Закону №2262 на пенсію за вказаним Законом мають право «Особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби).
На підставі вищезазначеного, призначити пенсію по інвалідності на умовах Закону №2262 згідно наданого пакету документів не має законних підстав.
У вказаному листі зазначено, що пакет документів на призначення пенсії ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 не повертався.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 23.02.2023 №2/637 повідомив позивачу, що 09.11.2022 ОСОБА_1 подав заяву до Головного управління Пенсійного фонду України через ІНФОРМАЦІЯ_3 до відділу з питань призначення та перерахунку пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян.
Другий відділ опрацював пакет документів наданий заявником до заяви, сформував особисту справу солдату ОСОБА_1 , та направив до ІНФОРМАЦІЯ_4 супровідним листом №2/2931 від 22.11.2022 року, для подальшої передачі особової справи на Головне управління Пенсійного фонду України.
У листі вказано, що так, як заявник солдат ОСОБА_1 , військовослужбовець строкової військової служби, а згідно ст. 1 Закону №2262 мають право «Особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовці строкової служби), був особисто ознайомлений попередньо про ймовірну відмову у призначенні йому військової пенсії згідно Закону №2262-XII., на що погодився подавати документи через ІНФОРМАЦІЯ_5 так, як з його слів «по місцю проживання йому відмовили в усній формі працівники відділу управління обслуговування громадян відділу ГУ Пенсійного фонду України у призначенні пенсії по інвалідності».
16.12.2022 в телефонному режимі заявник ОСОБА_1 , був повідомлений про відмову у призначенні йому військової пенсії згідно ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, як військовослужбовця строкової військової служби, згідно вихідного листа з ІНФОРМАЦІЯ_4 , який офіційно надійшов до ІНФОРМАЦІЯ_5 вхідним №2/23 від 03.01.2023 року.
Отже, зі змісту вказаних листів вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві пакет документів про призначення позивачу пенсії відповідно до Закону №2262.
При цьому, у листах вказано про відмову позивачу у призначенні пенсії.
З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи ухвалою суду від 28.12.2023 було витребувано від відповідача: письмові пояснення про те, чи надходили від ІНФОРМАЦІЯ_3 документи про призначення пенсії позивача.
Проте, відповідач всупереч вимогам ухвали суду не надав відповідних пояснень щодо обставин надходження документів про призначення пенсії позивача.
Як встановлено судом вище, матеріали пенсійної справи позивача містять подання ІНФОРМАЦІЯ_6 було підготовлено подання від 28.11.2022 №512 про призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Разом з тим, матеріали пенсійної справи не містять рішення про призначення пенсії або відмову у призначенні пенсії, прийнятого за результатами розгляду таких документів, що суперечить вимогам ст.46 Закону №2262.
Вказані обставини свідчить про те, що відповідач фактично не здійснив розгляд по суті поданих ІНФОРМАЦІЯ_1 та не прийняв відповідне рішення.
У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплати пенсії по інвалідності з моменту звільнення з військової служби.
Проте, як встановлено судом вище, матеріали справи не місять доказів того, що відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії за результатами розгляду поданих ІНФОРМАЦІЯ_1 документів про призначення ОСОБА_1 пенсії.
Відповідно до частин першої-другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У зв'язку з цим, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не прийняття рішення за результатами розгляду документів про призначення пенсії ОСОБА_1 , поданих ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області провести перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену пенсію за минулий час з 25.07.2022 по 25.12.2022, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки матеріали справи не містять доказів розгляду відповідачем поданих ІНФОРМАЦІЯ_1 документів про призначення пенсії позивачу та доказів прийняття відповідного рішення, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути документи про призначення пенсії ОСОБА_1 , подані ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняти рішення за результатами їх розгляду.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 25.07.2022 по день фактичної виплати пенсії, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 55 Закону №2262 нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050 та Порядком №159.
Відповідно до статей 1-4 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно зі статтею 6 Закону №2050 компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів Пенсійного фонду України.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ст. 7 Закону №2050).
Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пунктом 3 Порядку №159 визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050 та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №522/2370/17, від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17 тощо.
Враховуючи, що судом під час розгляду справи було встановлено факт неприйняття відповідачем рішення за результатами розгляду документів про призначення пенсії позивачу, а не факт не виплати позивачу нарахованої пенсії, суд вважає, що підстави для зобов'язання позивача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів відсутні.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі N 240/12017/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95946021) зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі N 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 N 340/1019/19).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується з принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Також Судова палата, з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.12.2020 у справі N 510/1286/16-а, зазначила, що норми, зокрема, статі 87 Закону України від 05.11.91 N 1788-XII Про пенсійне забезпечення та статті 46 Закону України від 09.07.2003 N 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
На підставі викладеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав визнала за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі N 816/197/18 (касаційне провадження N К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі N 640/14865/16-а (касаційне провадження N К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі N 822/1928/18 (касаційне провадження N К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі N 816/197/18 (касаційне провадження N К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі N 640/14865/16-а (касаційне провадження N К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі N 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/ несвоєчасність її перерахунку тощо.
Позивач, звернувшись до суду з даним позовом оскаржує діїї Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплати пенсії по інвалідності з моменту звільнення з військової служби.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять відмови відповідача у призначенні пенсії.
Так, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач не прийняв жодного рішення за результатами розгляду поданих ІНФОРМАЦІЯ_1 документі впри призначення пенсії позивачу.
З матерів справи вбачається, що позивач фактично дізнався про обставини нерозгляду відповідачем вищевказаних документів лише з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.01.2023 №1000-0203-8/12386.
Таким чином, звернувши до суду з позовною заявою 27.03.2023, позивач не пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не прийняття рішення за результатами розгляду документів про призначення пенсії ОСОБА_1 , поданих ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути документи про призначення пенсії ОСОБА_1 , подані ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняти рішення за результатами їх розгляду.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.