Справа № 487/4435/23
Провадження № 2/487/404/24
14 травня 2024 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участі секретаря Радченко К.В., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа Перша миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину
24.07.2023 ОСОБА_4 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Перша Миколаївська нотаріальна контора, у якій просила 1. Визначити ОСОБА_4 додатковий строк терміном три місяці для подання заяви в нотаріальну контору для прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_5 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . 2. Витребувати у державного нотаріуса Першої Миколавїської державної нотаріальної контори №1 Міщенко Н. матеріали спадкової справи за об'єктом квартири АДРЕСА_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на ім'я ОСОБА_2 на спадкове майно 5/16 квартири АДРЕСА_2 , що залишилась після смерті ОСОБА_5 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначає, щона протязі більш 10 років вона підтримувала дружні стосунки з ОСОБА_5 . Позивач та ОСОБА_5 були прихожани однієї церкви. ОСОБА_5 мав інвалідність. Позивач будучи медичним працівником надавала посильну допомогу. ОСОБА_5 мешкав в однієї квартирі зі своїм братом ОСОБА_6 . Останній зловживав спиртними напоями та його часто навідували антісоціальні особи. Враховуючи стан свого здоров'я та образ життя брата ОСОБА_5 віддав на зберігання позивачу папку зі своїми документами та банківськими картками. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач була відсутня так як вивозила свою сестру в більш спокійний регіон.
На момент смерті ОСОБА_5 мав у власності 5/16 квартири розташованої АДРЕСА_3 .
07.07.2023р. позивачем було отримано листа з Першої миколаївської державної нотаріальної контори. З листа стало відомо що ОСОБА_5 07.12.2019 р. склав заповіт на свою частину квартири АДРЕСА_4 на її користь.
Переглянувши документи ОСОБА_5 , які були в неї на зберіганні, вона дійсно серед папірців знайшла оригінал заповіту про який вона навіть не знала.
08.07.2023 позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 .
17.07.2023 ОСОБА_7 державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори у прийнятті заяви відмовлено та повідомлено позивача, що відповідно до ст. 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців який починається з часу відкриття спадщини.
Позивач не була обізнана про наявність заповіту до липня 2023 року, тобто до отримання листа нотаріуса з питання отримання спадщини. Після цього звернулася до нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини, але отримала відмову через пропуск строку. Позивач пропустила строк для прийняття спадщини, оскільки не знала про її існування.Враховуючи викладене а також невжиття нотаріусом заходів щодо своєчасного повідомлення позивача про відкриття спадщини, позивач вважає можливим визначити причину пропуску позивачем строку подання заяви про прийняття спадщини поважною.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.08.2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Витребувано з Першої Миколаївської державної нотаріальної контори спадкову справу, яка заведена після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12.09.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 , який не погоджуючись із позовною заявою зазначив наступне. Вважає, що позивач вводить суд в оману, зазначаючи в позовній заяві, що не була обізнана про наявність заповіту до липня 2023 року, тобто до отримання листа нотаріуса з питання отримання спадщини. Оскільки позивач зазначає, що ОСОБА_5 відав на зберігання позивачу папку зі своїми документами та банківськими картками, тобто позивачу було відомо про заповіт від 07 грудня 2019 року. Зазначив, що постає питання як позивач отримала взагалі папку від брата та не знала, які там перебувають документи. Вказав, що позивач в позовній заяві не зазначає жодних дат коли саме вона отримала документи на зберігання від брата та коли саме вона вивозила сестру в більш спокійний регіон, задля не встановлення істини по справі. Окремо зазначив, що позивач не надавала жодної допомоги його брату ОСОБА_5 , усі витрати на його лікування, харчування, одяг, а також сплата комунальних платежів за квартиру сплачувались ним. Акцентував увагу, що його брат ОСОБА_5 з дитинства мав порушення інтелектуального розвитку, зловживав алкогольними напоями, переніс декілька інсультів та інфарктів. Тому ОСОБА_5 не міг самостійно прийняти рішення щодо посвідчення заповіту 07 грудня 2019 року на користь ОСОБА_4 , а також організувати та сплатити грошові кошти за посвідчення вказаного заповіту, оскільки його брат не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На підставі викладеного можливо дійти висновку, що посвідчення заповіту відбулось за організацією позивача, а отже позивач була обізнана про наявність заповіту з 07.12.2019 року. Додатково повідомляв, що Першою миколаївською державною нотаріальною конторою після виявлення заповіту від 07.12.2019 були вжиті всі необхідні заходи щодо розшуку спадкоємця, зазначеного в заповіті у встановлений законом строк. З урахуванням викладеного вважає, що відсутні підстави для визначення позивачу додаткового строку для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивачем не було надано суду жодних доказів, що причини пропуску шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини є поважними, пов'язані з об'єктивними, не переробними, істотними труднощами.
11.10.2023 року до суду надійшла копія спадкової справи №298/2022, заведена після смерті ОСОБА_5
10.11.2023 року від представника позивача адвоката Білова І.В. до суду надійшли заперечення на відзив, у яких представник зазначив, що які саме документи знаходились у папці переданій позивачу на зберігання ОСОБА_5 їй не було відомо. Після смерті ОСОБА_5 вона не повернула документи його родичам, але в зв'язку агресією росії позивач забула про папку з документами, а ніхто із родичем померлого до неї не звертався. Тільки після листа нотаріуса позивач згадала про папку та знайшла заповіт, щодня неї було несподіванкою, тому повідомити дату коли вона отримала документи на зберігання позивач не має змоги. Взимку 2020 року ОСОБА_5 інколи просив повернути йому папку на деякий час потім знову віддавав її. Вказав, що позивач вивозила сестру до Італії та була відсутня в Україні з 15.03.2022 року по 30.06.2022 року. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 тому позивач була відсутня на момент його смерті. Зазначив, що ОСОБА_5 не було позбавлено дієздатності. Також зазначав, що позивач пропустила строк звернення до нотаріальної контори в зв'язку з тим, що не знала про наявність заповіту. Окрім того, державним нотаріусом в порушення вимог ст.63 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України після отримання заяви на прийняття спадщини від відповідача занадто пізно встановлено наявність інших спадкоємців та сповіщено їх про це.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.02.2024 року підготовче судове засідання закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав просив їх задовольнити, посилаючись на те, що позивач не була обізнана про наявність заповіту.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що він опікувався братом ОСОБА_5 разом із дружиною. Брат пенсію витрачав на себе та ліки, а вони із дружиною його утримували. Про заповіт складений на ім'я позивач йому не було відомо, дізнався про нього вже у нотаріуса, яка пояснила, що потрібно шукати особу на яку складено заповіт. Паспорт та ідентифікаційний код були у брата. Йому було відомо, що брат ходить у церкву. Утримував брата разом із дружиною, платив за квартиру, послуги з поховання також сплачували вони, позивач на похорон брата не приходила. Після смерті батьків ОСОБА_8 зробив заповіт на нього, але потім зникли документи з квартири та зв'язався заповіт на ОСОБА_4 .
Представник відповідача адвокат Коваль В.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні у зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.
Представник третьої особи Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області до судового засідання не з'явився, надав до суду заяву, у якій просив розглядати справу без представника нотаріальної контори на підставі наявних матеріалів і прийняти рішення на розсуд суду.
Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволені позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Миколаєві Миколаївської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 27.06.2022 року, актовий запис № 1759.
Відповідно до копії заповіту складеного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та посвідченого державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Желєзняковою О.В. 07.12.2019 року, ОСОБА_5 заповів ОСОБА_4 належну йому частку квартири АДРЕСА_2 .
08.07.2023 позивач звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
17.07.2023 державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Міщенко Н. у прийнятті заяви відмовлено як особі яка не прийняла спадщину у встановленому законом порядку та повідомлено позивача, що у встановленому законом порядку спадщину вона не прийняла, за матеріалами спадкової справи №298/2022 спадщину прийняв спадкоємець за законом, другої черги. Рекомендовано звернутись до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
За нормою ст. 63 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.
Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Отже, закон покладає на нотаріуса обов'язок перевіряти наявність заповіту та повідомляти спадкоємців про відкриття спадщини у разі коли відоме місце їх проживання або місце роботи.
При вирішенні спору суд також враховує наступні обставини.
Спадкове законодавство засновується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця (заповіту) над положеннями закону, спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним, нерозподілення заповідачем усієї спадщини або неприйняття (відмови від прийняття) спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті (частина друга статті 1223 ЦК України).
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для вирішення питання про те, чи є позивач таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, визначальним є встановлення факту постійного проживання позивача на момент відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що в разі коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Тобто дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.
За загальними нормами про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Норми частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
При цьому суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, з указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18), також аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 року у справі № 179/822/20 (провадження № 61-7106св23).
Згідно із ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків(спадщини) від фізичної особи, яка померла(спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (далі по тексту Постанова Пленуму) іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто спадщина відкрилась в день смерті, але позивач вказує в позовній заяві, що вона не зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини оскільки їй не було відомо про складання заповіту на її ім'я ОСОБА_5 .
На підставі досліджених доказів судом встановлено, що позивач постійно не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не подала державній нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , тому дійшов висновку, що спадщину після смерті ОСОБА_5 не прийняла.
Суд критично оцінює посилання позивача у позовній заяві та представника позивача у судовому засіданні щодо необізнаності позивача про існування заповіту, та їх до уваги не приймає, адже самі лише пояснення позивача та її представника, які є зацікавленими в результатах вирішення спору, не є достатнім доказом необізнаності позивача про існування заповіту на її користь. Показання позивача та її представника іншими доказами не підтверджені.
Крім того, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснив, щопісля смерті батьків його брат ОСОБА_9 зробив заповіт на нього, але потім зникли документи з квартири та з'явився заповіт складений на ім'я ОСОБА_4 . Також у позовній заяві позивач вказує, що ОСОБА_5 віддав на зберігання їй папку зі своїми документами та банківськими картками. Таким чином, доводи позивача, про те що вона не була обізнана про існування заповіту, що є однією з причин пропуску строку для прийняття спадщини, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.
На суд покладається обов'язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строк у для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо, в тому числі і за відсутності будь-яких доказів з приводу зазначеного.
На підтвердження поважності причин пропуску строку, позивач надала суду копію закордонного паспорту № НОМЕР_2 , згідно відміток в якому 14.03.2022 ОСОБА_10 переткнула кордон України та повернулась на територію України 29.06.2022 року, тобто через чотири дні після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Інших доказів, які б вказували на поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини суду не надано.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Постанові від 28 жовтня 2019 року, справа №761/42165/17-ц зазначив, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Відповідно до ч. 3 ст.89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини. При цьому, обставини, на які посилалася позивач як на підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, на переконання суду, не є поважними причинами пропуску вказаного строку, тобто такими, що унеможливили чи в інший спосіб перешкодили їй вчасно реалізувати своє право на подання заяви про прийняття спадщини, а відтак не можуть бути визнаними об'єктивними перешкодами для здійснення такої дії.
Проаналізувавши встановлені обставини по справі, суд дійшов висновку, що строк подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини ОСОБА_4 пропущений не з поважних причин, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.1216, 1218, 1220, 1222, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, та ст.ст. 12, 81, 258, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа Перша миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Третя особа: Перша миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 14/6, ЄДРПОУ 02892729.
Повний текст рішення виготовлений 24.05.2024 року.
Суддя : Гаврасієнко В.О.