Справа № 201/16163/23
Провадження № 1-кп/201/542/2023
23 травня 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськакримінальне провадження №12023041650001900 від 20.12.2023 року за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, має повну середньо-технічну освіту, неодружений, не працевлаштований, неповнолітніх дітей на утриманні не має, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
- 02.11.2020 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року обмеження волі, на підставі ст.75 КК України від призначеного покарання звільнений, з іспитовим строком 1 рік;
- 21.01.2021 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до 1 року 1 місяця обмеження волі; 15.04.2022 звільнився по відбуттю покарання;
- 20.09.2022 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 369 КК України до штрафу в розмірі 17 000 грн;
- 28.03.2023 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 358 КК України у виді арешту на строк 2 місяці; за ч. 4 ст. 358 КК України у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання, призначене за вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.09.2022 року у виді штрафу у розмірі 17 000 грн, виконувати самостійно; 20.02.2024 вироком Дніпровського апеляційного суду вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2023 скасований в частині призначеного покарання: призначено покарання за ч. 1 ст. 358 КК України у виді арешту на строк 2 місяці; за ч. 4 ст. 358 КК України у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків з урахуванням вимог ч. 3 ст. 72 КК України до призначеного покарання повністю приєднано невідбуте покарання, призначене вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.09.2022 року, та визначено остаточне покарання у виді арешту на строк 3 місяці та штрафу у розмірі 17 000 грн, які виконувати самостійно;
- 01.08.2023 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 4 ст. 358 КК України із застосуванням ч. 1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2023 і остаточно визначено покарання у виді 4 місяців арешту,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_3
1.Обставини, які встановлені судом
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість за умисний корисливий злочин, на шлях виправлення не став та знову вчинив новий умисний корисливий злочин.
Епізод 1
Так, ОСОБА_3 , 19.12.2023 приблизно о 15 годині 00 хвилин, перебуваючи поблизу магазину «АТБ », що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , побачив раніше знайомого йому ОСОБА_5 , який тримав у руках мобільний телефон «Lenovo A6000», чорного кольору, imei: НОМЕР_1 , imei: НОМЕР_2 і в нього виник умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене повторно.
Реалізуючи злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиняючи злочин повторно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення, ОСОБА_3 , перебуваючи в тому ж самому місці та в той же час, попрохав у потерпілого ОСОБА_5 мобільний телефон, під приводом здійснення телефонного виклику, не маючи наміру в подальшому повертати потерпілому вказаний мобільний телефон.
В свою чергу, ОСОБА_5 будучи введеним в оману, помилково впевненим у правдивості та добросовісності дій ОСОБА_3 , та не здогадуючись про його злочинні наміри, добровільно на прохання передав ОСОБА_3 мобільний телефон «Lenovo A6000», чорного кольору, imei: НОМЕР_1 , imei: НОМЕР_2 , вартістю 920 гривень 00 копійок, для здійснення ним телефонного дзвінка.
Після чого, ОСОБА_3 , доводячи свій злочинний умисел до кінця, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення, удаваючи здійснення телефонного виклику, дочекавшись поки потерпілий відволік свою увагу та не буде спостерігати за його діями, покинув місце вчинення кримінального правопорушення, утримуючи при собі мобільний телефон «Lenovo A6000», чорного кольору, imei: НОМЕР_1 , imei: НОМЕР_2 , яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду в розмірі 920 гривень 00 копійок.
Умисні дії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Епізод 2
Крім того, ОСОБА_3 , 20.12.2023 приблизно о 11 годині 30 хвилин, перебуваючи поблизу ТК «Нагорка », що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , побачив раніше знайомого йому ОСОБА_6 , який тримав у руках мобільний телефон Samsung SM-J120H|DS, Gold кольору, imei 1: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 і в нього виник умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене повторно.
Реалізуючи злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиняючи злочин повторно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення, ОСОБА_3 , перебуваючи в тому ж самому місці та в той же час, попрохав у потерпілого ОСОБА_6 мобільний телефон, під приводом здійснення телефонного виклику, не маючи наміру в подальшому повертати потерпілому вказаний мобільний телефон.
В свою чергу, ОСОБА_6 будучи введеним в оману, помилково впевненим у правдивості та добросовісності дій ОСОБА_3 , та не здогадуючись про його злочинні наміри, добровільно на прохання передав ОСОБА_3 мобільний телефон Samsung SM-J120H|DS, Gold кольору, imei 1: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 , вартістю 1333 гривні 33 копійки, для здійснення ним телефонного дзвінка.
Після чого ОСОБА_3 , доводячи свій злочинний умисел до кінця, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення, удаваючи здійснення телефонного виклику, дочекавшись поки потерпілий відволік свою увагу та не буде спостерігати за його діями, покинув місце вчинення кримінального правопорушення, утримуючи при собі мобільний телефон Samsung SM-J120H|DS, Gold кольору, imei 1: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 , яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_7 майнову шкоду в розмірі 1333 гривні 33 копійки.
Умисні дії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
2.Позиція обвинуваченого
Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні злочину по двом епізодам повністю та підтвердив його вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаявся у вчиненому, просив суд його суворо не карати.
3.Позиція потерпілих
Потерпілі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 подали заяви про розгляд кримінального провадження без їх участі, висловилися про призначення покарання на розсуд суду.
4. Докази, які досліджені судом
Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого обвинувачений не заперечував.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позицій немає.
Сторонам судового провадження роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченого і дослідив документи, які характеризують його особу.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
5.Висновок суду про винуватість
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, повністю та об'єктивно доведена.
Суд вважає, що по двом інкримінованим епізодам умисні дії ОСОБА_3 , які виразились у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчиненого повторно, кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.190 КК України, вірно.
6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
Загальні положення
Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудним у розумінні ст. 19 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз'ясненнями, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Обставини, які пом'якшують покарання
Суд не може прийняти щире каяття за обставину, яка, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшує покарання обвинуваченому, виходячи з наступного.
За усталеною практикою Верховного Суду щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Каяття винного визначається певним психологічним станом особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Проте, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 хоча і висловив критичне ставлення до вчиненого ним діяння, втім свою вину у вчиненому визнав формально, що не свідчить про щирість його каяття, оскільки він не прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, не відшкодував та навіть не намагався відшкодувати завдану шкоду потерпілим.
При цьому суд зауважує, що повернення потерпілим співробітниками поліції телефонів внаслідок їх вилучення у третіх осіб не є добровільним відшкодуванням заподіяної шкоди та не може враховуватися судом під час призначення покарання як обставина, що його пом'якшує (постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 15.06.2023 у справі № 613/527/22, ІНФОРМАЦІЯ_2
Тому обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченому, не встановлено.
Обставини, які обтяжують покарання
Суд не може віднести зазначений прокурором в обвинувальному акті рецидив злочинів по відношенню до ч. 1 і ч. 4 ст. 358 КК України до обставини, яка обтяжує покарання, оскільки ч. 1 і ч. 4 ст. 358 КК України відносяться до проступків і не утворюють рецидив відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, який передбачає рецидив лише до злочинів, а не до проступків. При цьому дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК України з кваліфікуючою ознакою - повторність по відношенню до ч. 2 ст. 185 КК України, яка не може одночасно створювати і рецидив злочинів.
Одночасно з цим, на думку суду, рецидив утворений по відношенню до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, за який 20.09.2022 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ОСОБА_3 засуджено до штрафу в розмірі 17 000 грн, який на теперішній час не сплачений.
Отже обставиною, яка, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжує покарання суд відносить рецидив злочинів по відношенню до ч. 1 ст. 369 КК України.
Призначення покарання
При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати до обвинуваченого, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, який є нетяжким злочином відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, його соціальне та матеріальне становище, стать та вік, стан здоров'я, неперебування на обліку у лікарів нарколога і психіатра, рівень культури та освіти, соціально - психологічні риси.
Санкцією ч. 2 ст. 190 КК України передбачено покарання у вигляді штрафу від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину (який є нетяжким), конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого, даних про особу обвинуваченого, який багаторазово судимий за вчинення корисливих злочинів, відсутність пом'якшуючих і наявність обтяжуючої покарання обставин, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_3 неможливе без його ізоляції від суспільства, а тому вважає, що необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі, наближеному до мінімального, оскільки з врахуванням даних про особу обвинуваченого та фактичних обставин кримінального провадження саме таке покарання буде необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженого таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Призначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Призначаючи обвинуваченому зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.
Підстави для застосування ст. 69 КК України та ст. 75 КК України відсутні.
Застосування положень ст. 71 КК України
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили. При застосуванні правил ст. 71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
При цьому, відповідно до п. 26 вказаної Постанови, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.
Суд враховує, що ОСОБА_3 після проголошення вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2023 на шлях виправлення не став і 19.12.2023 та 20.12.2023 знов вчинив корисливі злочини за вищевказаних обставин, що свідчить про те, що звільнення 15.04.2022 по відбуттю покарання за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.01.2021 не призвело до позитивних змін в його особистості і не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Згідно ч. 4 цієї статті остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий вирок, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Таким чином, при призначенні ОСОБА_3 покарання, суд, визначивши йому вид та розмір покарання за ч. 2 ст. 190 КК України, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України та відповідно до положень ст. 72 КК України, призначає покарання за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутого покарання, призначеного вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2023.
Застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України
Судом встановлено, що кримінальні правопорушення у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_3 вчинив до ухвалення вироку Дніпровського апеляційного суду від 20.02.2024.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще в іншому злочині, вчиненому ним до ухвалення попереднього вироку.
Виходячи з приписів кримінального закону, правила призначення покарання, передбачені ч. 4 ст. 70 КК України, застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку. У такому випадку суд може при призначенні покарання за другим вироком як поглинути покарання за першим вироком, так і приєднати його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею (частиною статті), за якою особу засуджено, і водночас не був меншим строку покарання, визначеного за перший злочин. При цьому суд зобов'язаний в остаточне, призначене за сукупністю злочинів, покарання зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 72 КК України, суд остаточно призначає покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, з урахуванням вимог ч.ч. 1, 3 ст. 72 КК України, шляхом поглинання менш суворого основного покарання, призначеного вироком Дніпровського апеляційного суду від 20.02.2024, більш суворим покаранням, призначеного даним вироком, при цьому штраф, призначений вироком Дніпровського апеляційного суду від 20.02.2024, і остаточне основне покарання у виді позбавлення волі слід виконувати самостійно.
7.Вирішення цивільного позову
Цивільні позови не заявлені.
8.Вирішення питання про долю речових доказів
Судом вирішується питання про речові докази у справі в силу ч. 9 ст. 100 КПК України, яка відповідно передбачає, що питання про долю речових доказів і документів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження в тому випадку, якщо такі речові докази або документи були надані суду.
9.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувався.
Згідно із п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема «рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження», у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили».
Суд враховує, що різниця між пунктами а) та с) статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує, що ці пункти визначають різний правовий характер, різні підстави, різні вимоги до рішення про тримання під вартою.
Пункт а) вимагає лише законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання. Пункт с) вимагає розумної підозри, наявності ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи. Крім того, для затримання за пунктом с) передбачаються спеціальні гарантії частини 3 статті 5 Конвенції. Також гарантії частини 4 статті 5 Конвенції мають дуже обмежене застосування до пункту а).
За правом багатьох країн затримання у очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. Однак відмінності між підходами до процедури призначення покарання є відмінності за формою, а не за суттю, якщо розглядати наслідки для зацікавленої особи. Слід вважати, що стаття 5 §1 а), в якій не зазначається про припустимі форми правового механізму, за яким особа може законно триматися під вартою «після засудження», залишає державам-учасницям свободу вибору в цьому питанні (правова позиція, викладена у рішенні «Monnel and Morris v. the United Kingdom», заяви № 9562/81 та 9818/82, від 02 березня 1987 року).
Обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Ruslan Yakovenko v. Ukraine», заява № 5425/11, від 04 червня 2015 року).
Термін «після засудження» не можна тлумачити так, ніби він стосується лише остаточного засудження. Не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного або наглядового провадження, вже встановлена в ході судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6 (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Wemhoff v. Germany», заява 2122/64, від 27 червня 1968 року).
Отже, незважаючи на те, що за законодавством України таке тримання під вартою термінологічно відрізняється від відбування покарання за вироком, що набрав законної сили, з погляду статті 5 Конвенції воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт а): законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом.
Відповідно немає необхідності у будь-якому клопотанні при вирішення питання запобіжного заходу на цій стадії, оскільки суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання, а не вирішує спір між сторонами; немає потреби аналізувати питання, необхідні для тримання під вартою до вироку: розумна підозра стає неактуальною, оскільки вже є висновок про винуватість, ризики не мають значення, оскільки відбувається де факто відбування покарання, обґрунтованість вироку не потребує періодичного перегляду; обмеження строку дії запобіжного заходу має на меті забезпечити можливість періодичного перегляду тримання під вартою до вироку, у разі винесення обвинувального вироку міркування, які зумовлюють необхідність періодичного перегляду, не мають значення, тому тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання, в той час, як ст. 197 КПК України передбачає не строк тримання під вартою, а строк дії відповідної ухвали, після якого вона втрачає силу, а тому вирок діє протягом строку покарання, якщо не скасований. Обґрунтованість вироку не стосується законності тримання під вартою, навіть у разі його скасування, тримання під вартою на його підставі буде законним, у тому числі з погляду статті 5 Конвенції.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, отже, з метою виконання вироку та запобіганню спробам засудженого ухилитися від відбуття покарання, ризик чого значно підвищується в умовах введеного в Україні воєнного стану, до набрання вироком законної сили його слід взяти під вартою в залі суду.
Судові витрати.
Під час досудового розслідування проведено:
- судову товарознавчу експертизу №5524 від 25.12.2023, витрати на проведення якої становлять 200 гривень 00 копійок;
- судову товарознавчу експертизу №5525 від 25.12.2023, витрати на проведення якої становлять 200 гривень 00 копійок.
Загальні витрати на проведення експертних досліджень склали - 400 гривень 00 копійок, які слід стягнути з обвинуваченого.
Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 72 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання, призначене вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2023, і призначити до відбування покарання у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, з урахуванням вимог ч.ч. 1, 3 ст. 72 КК України, шляхом поглинання менш суворого основного покарання, призначеного вироком Дніпровського апеляційного суду від 20.02.2024,більш суворим покаранням, призначеного даним вироком, остаточно визначити ОСОБА_3 до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 1 (один) місяць та штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, які слід виконувати самостійно.
До набрання вироком законної сили з метою його виконання ОСОБА_3 взяти під варту в залі суду негайно та з цього часу обчислювати початок строку відбуття покарання.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь судового експерта ОСОБА_8 витрати на проведення судової експертизи в сумі 400,00 грн.
Цивільний позов не пред'явлений.
Речові докази:
- мобільний телефон «Lenovo A6000», чорного кольору, imei 1: НОМЕР_5 , imei 2: НОМЕР_6 , який переданий на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_5 , та мобільний телефон Samsung SM-J120H|DS, Gold кольору, imei 1: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 , який переданий на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_6 , - залишити їм за належністю;
- оптичний диск із відеозаписом з камери відеоспостереження (а.п. 98) - залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження.
Роз'яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 349 КПК України.
Суддя ОСОБА_1