Справа № 211/157/24
Провадження № 2-о/211/26/24
24 травня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Сарат Н.О.,
при секретарі - Зоріній С.М.,
без участі сторін,
розглянувши цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту,
встановив:
заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною заявою та просить суд встановити факт одноосібного виконання нею батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування заяви зазначила, що вона та її колишній чоловік - ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини ОСОБА_2 вже протягом кількох років ухиляється від виховання неповнолітнього сина, не спілкується з ним, не піклується про його фізичний, духовний та моральний розвиток, не готує його до самостійного життя та не цікавиться питанням здобуття ним освіти.
Де саме знаходиться на даний момент ОСОБА_2 їй невідомо. За наявними у неї відомостями він постійно проживає в Російській Федерації, куди виїхав кілька років тому, що взагалі унеможливлює його участь у вихованні неповнолітнього сина.
Ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків призводить до порушення прав неповнолітнього ОСОБА_3 на освіту.
Так, неповнолітній ОСОБА_3 виявив бажання, після отримання у 2024 році повної середньої освіти, продовжити навчання в Польщі, для чого в Генеральному консульстві Республіки Польща у Львові має оформити студентську візу.
При оформленні студентської візи неповнолітнім абітурієнтам необхідно надати копії українських паспортів 2-х батьків та нотаріально завірений дозвіл на виїзд дитини за кордон від 2-х батьків.
Оскільки, батько з дитиною не спілкується вже протягом кількох років, участі в його вихованні не приймає, місце знаходження його не відоме, очевидно, що отримати у нього копію його паспорта та нотаріально завірений дозвіл на виїзд неповнолітнього сина на навчання до Польщі неможливо.
У відповідь на її запит керівник Відділу Особового Руху Генерального Консульства Республіки Польща у Львові Кшиштоф Тулея повідомив про те, що «у випадку іноземця, який є неповнолітній - заява на національну візу подається батьками або опікунами, призначеними судом чи іншим компетентним органом, або одним із батьків, якщо батьківські повноваження покладаються виключно на цього батька ...».
Отже, у неї виникла необхідність встановити факт одноосібного виконання нею батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку неповнолітнього ОСОБА_3 .
Встановлення вказаного факту потрібне їй для захисту права неповнолітнього ОСОБА_3 на освіту, а саме - для оформлення студентської візи до Республіки Польща.
Ухвалою суду від 11 січня 2024 року прийнято до розгляду заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами окремого провадження за участю заявника та заінтересованих осіб.
Ухвалою суду від 26 березня 2024 року витребувано від Адміністрації Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону України в період з 01.01.2021 року по теперішній час громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У судове засідання заявник та заінтересовані особи не з'явилися.
Заявник ОСОБА_1 та її представник адвокат Голівер П.В. кожен окремо, до суду надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, на заявлених вимогах наполягають.
Заінтересована особа ОСОБА_3 заяву підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Як встановлено в судовому засіданні, що батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( а.с. 6).
На виконання ухвали суду від 26.03.2024 року щодо перетину державного кордону України в період з 01.01.2021 року по теперішній час громадянином України ОСОБА_2 , Адміністрацією Державної прикордонної служби України надало інформацію, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перетнув пункт пропуску Краківець 05.01.2022 року, назад не повертався.
Неповнолітній ОСОБА_3 виявив бажання, після отримання у 2024 році повної середньої освіти, продовжити навчання в Польщі, для чого в Генеральному консульстві Республіки Польща у Львові має оформити студентську візу.
У відповідь на запит ОСОБА_1 керівник Відділу Особового Руху Генерального Консульства Республіки Польща у Львові Кшиштоф Тулея повідомив про те, що «у випадку іноземця, який є неповнолітній - заява на національну візу подається батьками або опікунами, призначеними судом чи іншим компетентним органом, або одним із батьків, якщо батьківські повноваження покладаються виключно на цього батька ...» ( а.с. 8).
Таке тривале проживання за різними адресами батьків неповнолітнього ОСОБА_3 , свідчить про те, що батько дитини - ОСОБА_2 , довгий час не займається утриманням, вихованням та доглядом неповнолітнього сина, фактично самоусунувся від його виховання та утримання, життям дитини не цікавиться, зв'язків з дитиною не підтримує.
Заявник являється єдиним піклувальником сина, здійснює за ним постійний догляд, якого він потребує, самостійно здійснює його утримання та виховання. Фактично заявник є матір'ю, що самостійно виховує сина.
Згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частинами 1, 2, 4 статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом Верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства") та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).
До правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Цивільного процесуального кодексу України та Сімейного кодексу України.
Згідно частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно вимог частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із статтею 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
З вищенаведеного вбачається, що факт, який просить встановити заявник, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав.
Встановлення факту перебування її дитини на особистому вихованні і утриманні заявника потрібно з метою захисту прав та інтересів її сина та прав заявника як матері, у тому числі, переміщення заявника та її сина без документального оформлення згоди від батька, який не проживає разом із дитиною.
Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов'язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено та не заперечувалось заінтересованими особами те, що неповнолітній ОСОБА_3 на даний час проживає з матір'ю ОСОБА_1 , вона здійснює піклування над дитиною, займається його утриманням, навчанням та вихованням.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що належними та допустимими доказами в судовому засіданні встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає та перебуває на теперішній час на утриманні матері, яка самостійно виховує сина та здійснює за таким постійний догляд. Докази, які б спростовували дану обставину, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Спору про право не має, встановлення даного факту не суперечить закону і ніяким чином не порушує прав і законних інтересів інших осіб.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення справи не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
Відповідно до ст.294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведено норму Закону, судовий збір необхідно залишити за заявником.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 293, 294, 315, 316, 319 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту, - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: одноосібного виконання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Н. О. Сарат