Справа № 158/1597/24
Провадження № 1-кс/0158/703/24
23 травня 2024 року м. Ківерці
Слідчий суддя Ківерцівського районного суду Волинської області - ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці клопотання слідчої СВ ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 , погоджене із прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024030590000500 від 19.05.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -
21 травня 2024 року на адресу Ківерцівського районного суду Волинської області надійшло клопотання слідчої СВ ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 , погоджене із прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна, а саме: автомобіля марки "МАЗ", д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , належного ОСОБА_5 та велосипеда дитячого типу «дамка» марки «МС Kenzie» біло-помаранчевого кольору, котрий перебував у користуванні ОСОБА_6 , які було виявлено та вилучено 18.05.2024 року в ході проведення огляду місця події в АДРЕСА_1 ) та в подальшому було поміщено на територію спецмайданчика ЦЗ ГУНП у Волинській області, що в АДРЕСА_2 , шляхом заборони відчужувати, розпоряджатися та користуватися вказаним майном.
Клопотання мотивує необхідністю збереження речових доказів, яким є вилучене майно та проведенням експертиз.
Старший слідчий СВ ВП № 1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився. До суду подав заяву про розгляд справи у його відсутності.
Представник володільця майна ОСОБА_8 та власник майна ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду клопотання, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали клопотання та матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Слідчим суддею встановлено, що СВ ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024030590000500, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.05.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
В ході досудового розслідування, 18.05.2024 року в ході проведення огляду місця події в с. Тростянець, вул. Волі, (навпроти будинку №1А), було виявлено та вилучено автомобіль марки "МАЗ", д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , належний ОСОБА_5 та велосипед дитячий типу «дамка» марки «МС Kenzie» біло-помаранчевого кольору, котрий перебував у користуванні ОСОБА_6 , які в подальшому було поміщено на територію спецмайданчика ЦЗ ГУНП у Волинській області, що в АДРЕСА_2 .
Згідно постанови про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 19.05.2024 року, вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Слідчим суддею встановлено, що вилучене майно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в межах вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України.
Окрім того, слідчою у достатній мірі наведено наявність підстав, які можуть свідчити про те, що вказані речі можуть містити на собі ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене майно може бути предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, а отже воно відповідає критеріям зазначеним уст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою збереження.
Разом з тим, слідчий суддя зазначає наступне. Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
В силу ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
Відповідно до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що обмеження права будь-якої особи (фізичної або юридичної) розпорядження належним їй майном без достатніх підстав є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Слідчий суддя вважає, що позбавлення власника права користування автомобілем марки "МАЗ", д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , на які слідча просить накласти арешт, є не співмірним із завданнями кримінального провадження та призводить до порушення розумного балансу між приватно-правовим та публічно-правовим інтересом, тому слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про арешт майна необхідно задовольнити, однак частково.
Відповідно до ст.175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором, на яких і покладено обов'язок визначення місця зберігання тимчасово вилученого майна.
Керуючись ст. ст. 170-173 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання задовольнити частково.
Накласти арешт на автомобіль марки "МАЗ", д.н.з. НОМЕР_1 , номер НОМЕР_3 НОМЕР_2 , належний ОСОБА_5 , жит. АДРЕСА_3 , та який перебував у користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жит. АДРЕСА_2 , в частині заборони розпорядження та відчуження вказаним майном, надавши можливість користування.
Накласти арешт на велосипед дитячий типу «дамка» марки «МС Kenzie» біло-помаранчевого кольору, котрий перебував у користуванні ОСОБА_6 , тимчасово позбавивши можливості власника відчужувати, користуватись, розпоряджатись будь-яким чином ним до прийняття кінцевого рішення у вказаному кримінальному провадженні.
В задоволенні решти клопотання відмовити..
Негайне виконання даної ухвали покласти на слідчого, прокурора.
Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1