22 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/2655/19
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.,
без виклику учасників справи,
розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх. №6542) про здійснення розподілу судових витрат та ухвалення додаткового рішення (постанови) у справі №922/2566/19,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м. Харків (вх. №166 Х/1),
на окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 (повний текст від 29.12.2023) у справі № 922/2655/19 (суддя Яризько В.О.),
за заявою боржника Фізичної особи-підприємця Телитченка Андрія Олександровича, м. Харків,
про визнання банкрутом,
У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №922/2655/19 про банкрутство Фізичної особи-підприємця Телитченка Андрія Олександровича (надалі - ФОП Телитченко А.О.), порушена за заявою боржника в порядку ст.ст. 10, 11, 90 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Постановою Господарського суду Харківської області від 17.10.2019 ФОП Телитченка А.О. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута.
29.12.2023 Господарським судом Харківської області в межах справи №922/2655/19 про банкрутство ФОП Телитченка А.О. постановлено окрему ухвалу, яку направлено Керівнику Харківської обласної прокуратури для перевірки наведених в цій ухвалі обставин та вжиття заходів, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Не погодившись з постановленою окремою ухвалою, боржник - ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19 задоволено; окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19 скасовано.
10.05.2024 до Східного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про винесення додаткового рішення (постанови) у справі №922/2655/19, в якій заявник просить вирішити питання щодо судових витрат, а саме судового збору в розмірі 2684,00грн, сплаченого ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19.
При розгляді поданої заяви ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з положеннями ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами ч. 4 ст. 129 ГПК України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Наведені вище норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Аналіз ч. 4 ст. 129 ГПК України дає підстави зробити висновок, що питання про стягнення / визначення / розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони, на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
У поданій заяві ОСОБА_1 просить ухвалити додаткову постанову на підставі ч. 3 ст. 44 ГПК України та вирішити питання про судові витрати, а саме щодо судового збору в розмірі 2684,00грн, сплаченого ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Аналіз положень ч.ч. 3 - 4 ст. 244 ГПК України дає підстави дійти висновку, що у разі якщо при ухваленні судового рішення за результатами розгляду справи (вирішення спору по суті) не було вирішено питання про судові витрати, суд, що ухвалив рішення, може за заявою сторони в тому самому складі ухвалити додаткове судове рішення. Заява сторони про ухвалення додаткового рішення має бути розглянута протягом десяти днів із дня надходження.
У разі якщо така заява підлягає задоволенню, суд ухвалює додаткове рішення (постанову). У випадку якщо суд розглядає заяву про ухвалення додаткового рішення та вона не підлягає задоволенню, то суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.
Так, предметом апеляційного оскарження у постанові Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 була окрема ухвала Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 (як засіб реагування суду на дії боржника, постановлена в межах провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 в ліквідаційній процедурі) у справі №922/2655/19.
Обґрунтовуючи подану заяву про ухвалення додаткового рішення (постанови), боржник ОСОБА_1 просить вирішити питання про судові витрати, а саме щодо судового збору, сплаченого за подання до Східного апеляційного господарського суду апеляційної скарги на окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що норми ст. 244 ГПК України вказують на те, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Тобто є актом правосуддя, яким вирішуються окремі процесуальні питання, що не були вирішені судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору по суті. Таке рішення не вирішує / змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті (наведена правова позиція узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №922/2665/17, від 12.01.2021 у справі №1540/4122/18, від 17.02.2021 у справі №522/17366/13-ц, від 25.03.2021 у справі №640/15192/19).
Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, яка згідно з ч. 1 ст. 244 ГПК України полягає у такому: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
У свою чергу, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи та вирішенням по суті, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (висновок, викладений у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Як вже зазначалося, положення ст. 129 ГПК України визначають порядок розподілу судових витрат за результатами вирішення спору по суті.
Загальні положення щодо розгляду справи по суті наведено у параграфі 1 глави 6 розділу ІІІ ГПК України. Зокрема, у ст. 194 ГПК України передбачено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Разом з тим, положення ч. 3 ст. 233 ГПК України визначають, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Отже, положеннями ст. 233 ГПК України обмежено можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому судовому рішенні ухваленням рішення за результатами розгляду справи по суті (подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №914/201/19, від 27.03.2023 у справі №910/25118/15 та в ухвалі Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №903/834/20).
Крім того, зміст ст.ст. 221 і 244 ГПК України також свідчить про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення у справі, зокрема, про судові витрати саме після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог (після розгляду по суті), якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (ч. 1 ст. 244 ГПК України).
У свою чергу, ОСОБА_1 у своїй заяві просить суд апеляційної інстанції задовольнити заяву та вирішити питання про судові витрати, а саме щодо судового збору в розмірі 2684,00грн, сплаченого ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19.
Оскаржувана в апеляційному порядку окрема ухвала не є судовим рішенням, ухваленим за результатами розгляду справи по суті (в ліквідаційній процедурі в межах провадження у справі про банкрутство №922/2655/19), оскільки остання не вирішує / не змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, недосліджених у судовому засіданні щодо спору по суті, що є підставою для розподілу судових витрат у справі на підставі положень ст. 129 ГПК України.
Отже, колегія суддів у спірному питанні зазначає, що оскарження окремої ухвали не є окремим судовим розглядом спору по суті та прямо залежить від розгляду основної справи (у даному випадку завершення ліквідаційної процедури). Відповідно судові витрати мають бути вирішенні судом першої інстанції при винесенні остаточного рішення за результатом завершення ліквідаційної процедури в межах провадження у справі про банкрутство №922/2655/19.
З матеріалів справи вбачається, що Східний апеляційний господарський суд постановою від 05.02.2024 у справі №922/2655/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19 скасував.
Тобто Східний апеляційний господарський суд у справі №922/2655/19 не ухвалював рішення по суті спору, а лише вирішив окреме процесуальне питання щодо правильності постановлення окремої ухвали.
Відтак, оскільки у цьому апеляційному провадженні спір по суті не вирішувався, у Східного апеляційного господарського суду відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення в порядку ст. 244 ГПК України про розподіл судових витрат, а саме судового збору в розмірі 2684,00грн, сплаченого ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на окрему ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.12.2023 у справі №922/2655/19.
При цьому ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до Господарського суду Харківської області з відповідною заявою про розподіл витрат в межах провадження у справі про банкрутство №922/2655/19 в ліквідаційній процедурі.
Крім того, колегія суддів зазначає, що оскаржувана окрема ухвала винесена судом не у зв'язку будь-якими діями кредиторів чи інших учасників справи, а саме за ініціативою суду першої інстанції.
У свою чергу, системний аналіз норм ст. 123 ГПК України, ст. 64 КУзПБ свідчить, що витрати боржника, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство, у розумінні ст. 1 КУзПБ не вважаються зобов'язанням кредиторів перед боржником, а є витратами, здійсненими в процесі ліквідаційної процедури в межах провадження у справі про банкрутство, і такі витрати мають спеціальний порядок відшкодування (задоволення), передбачений нормами ГПК України та КУзПБ, та не можуть бути стягнуті окремо від цього провадження (основного провадження у справі про банкрутство).
Колегія суддів також зазначає, що в силу положень ст.ст. 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку, що витрати, пов'язаних з розглядом справи, за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору.
Водночас ГПК України не містить окремого врегулювання питання розподілу судових витрат у справах про банкрутство.
Склад учасників справи визначено в ст. 41 ГПК України, а саме, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Стаття 45 цього Кодексу визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Разом з тим, при з'ясуванні суб'єктного складу учасників справи та змісту поданої заяви, Східний апеляційний господарський суд, керуючись принципом диспозитивності у господарському процесі, виходить з того, який процесуальний статус мають заявник та інші особи при зверненні з відповідною заявою про розподіл судових витрат, та не вправі самостійно, з власної ініціативи змінювати суть заявленої вимоги, якщо її вимоги пред'явлено особою або до особи, яка не є стороною у справі про банкрутство.
Зважаючи на відсутність у процесуальному законі положень щодо покладення витрат, пов'язаних із розглядом справи про банкрутство, на іншу ніж сторони у справі особу, відсутні правові підстав вважати, що суд може покласти витрати, пов'язані з розглядом справи учасників у справі про банкрутство на одну із сторін у справі про банкрутство, оскільки відповідно до положень КУзПБ, такі заявники не можуть бути визначені як сторона у справі про банкрутство.
Системний аналіз п. 6 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 15 ГПК України дає підстави для висновку, що господарське судочинство здійснюється з урахуванням принципу пропорційності, який суд застосовує: враховуючи завдання господарського судочинства; забезпечуючи розумний баланс між приватними й публічними інтересами; враховуючи особливості предмета спору, ціну позову, складність справи, значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Разом з тим, стягнення на користь боржника витрат, які боржник поніс у зв'язку із розглядом окремих процедурних чи процесуальних питань у провадженні у справі про банкрутство сприятиме непропорційному навантаженню на учасників у справі про банкрутство, зокрема на кредиторів, та не відповідатиме меті процедури неплатоспроможності, а також може сприяти необґрунтованому збагаченню сторін у справ про банкрутство, оскільки законом прямо не передбачено стягнення судових витрат у процедурах банкрутства за результатами розгляду заяв, пов'язаних із окремими процедурами банкрутства (у даному випадку сплата судового збору за апеляційне оскарження окремої ухвали).
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2023 у справі №922/1048/22.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про здійснення розподілу судових витрат та ухвалення додаткового рішення (постанови) у справі №922/2655/19 у порядку ст. 244 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 221, 234, 244 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про здійснення розподілу судових витрат та ухвалення додаткового рішення (постанови) у справі №922/2566/19 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286 - 291 ГПК України.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін