ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
14 травня 2024 року Справа № 903/1011/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Захарова М.О.
за участю представників сторін:
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Контракт" - адв. Дубчак Л.С.
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтул" - адв. Антонюк Р.В.
розглянувши апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтул"
на рішення Господарського суду Волинської області від 21.02.2024 р.
постановлене у м. Луцьк, повний текст складено 27.02.2024 р.
у справі № 903/1011/23 (суддя Кравчук А.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Контракт"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтул"
про стягнення 500000,00 грн. безпідставно набутих коштів
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтул"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Контракт"
про визнання укладеним договору купівлі-продажу
Відповідно до рішення від 21.02.2024 р. Господарський суд Волинської області задоволив первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Контракт" у справі № 903/1011/23. Згідно з рішенням підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтул" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Контракт" 500000,00 грн. безпідставно набутих коштів та 1500,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтул" про визнання укладеним договору купівлі-продажу № 1від 20.02.2023 р..
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінтул" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені первісного позову відмовити, а зустрічний позов задоволити в повному обсязі.
Скаржник вважає, що в основу оскаржуваного рішення було покладено хибні висновки суду про відсутність між ТОВ «Вінтул» та ТОВ «Віп Контракт» правовідносин щодо поставки товару згідно договору купівлі-продажу № 1 від 20.02.2023 р.
Звертає увагу, що заява свідка, яка подана ТОВ «Віп Контракт», не відповідає вимогам до такого доказу, що встановлені ст. 88 та ст. 90 ГПК України. Суд першої інстанції з порушенням норм ст. 80 ГПК України долучив до матеріалів справи заяву свідка та проігнорував те, що в такій заяві свідка абсолютно не розкрито суть поставлених питань для свідка. Також суд першої інстанції, не зважаючи на зауваження представника ТОВ «Вінтул» та всупереч нормам ст. 89 ГПК України, не викликав та не допитав в судовому засіданні директора ТОВ «Віп Контракт» Прокопчука І.І.
Посилається на норми п. 9-21 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України від 09.11.2022 р. № 1260 та доводить, що у ТОВ «Вінтул» не виникало жодного обов'язку щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, а також реєстрації податкової накладної для ТОВ «Віп Контракт» внаслідок здійснення передоплати за товар, оскільки поставка такого товару була звільнена від нарахування податкових зобов'язань з ПДВ.
Також вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо не підтвердження наявності у ТОВ «Вінтул» товару, який є предметом договору купівлі-продажу № 1 від 20.02.2023 р. - дизельного генератора DAEWOO модель DDAE10500DSE-3G, 2022 року виготовлення, оскільки до відзиву на первісну позовну заяву було долучено копію вантажно-митної декларації, якою підтверджено імпорт товару, і представник ТОВ «Вінтул» у судовому засіданні 21.02.2024 р. підтвердив наявність такого товару на складі ТОВ «Вінтул».
Доводить, що матеріалами справи підтверджується факт укладання договору такими доказами та обставинами:
- при перерахунку коштів в сумі 500000, 00 грн в призначенні платежу вказаний спірний договір;
- сума сплачених коштів від ТОВ «Віп Контракт» на користь ТОВ «Вінтул» відповідає сумі, визначеної сторонами в договорі;
- в момент укладення договору у ТОВ «Вінтул» був наявний товар, що є предметом даного договору.
Вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення скарги.
Зауважує, що в апеляційній скарзі не зазначено, в чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті заяви свідка, підпис якого на заяві посвідчений нотаріально.
Доводить, що порядок укладення договору передбачає собою пропозицію однією зі сторін щодо його укладення (оферта) та безумовне прийняття іншою стороною такої пропозиції у письмовому виразі, шляхом викладення тексту договору у форматі документу, або шляхом вчинення конклюдентних дій (акцепт).
Стверджує, що ТОВ “Вінтул” не надає жодних доказів здійснення оферти чи акцепту та погодження істотних умов договору в будь-який спосіб.
Наголошує, що ТОВ “Віп Контракт” не мало будь-яких перемовин з ТОВ “Вінтул”, а тим більше - щодо укладення договору купівлі-продажу товару № 1 від 20.03.2023 р. та звертає увагу, що твердження ТОВ “Вінтул” про ведення таких перемовин не ґрунтуються на жодних доказах.
Пояснює, що 20.02.2023 р. ТОВ “Віп Контракт” та ТОВ “Столб” уклали договір № 1 на поставку електротехнічного обладнання, вартість якого становить 500000,00 грн., в тому числі ПДВ 83333,33 грн.
Пояснює, що ТОВ “Віп Контракт” при введенні даних у внутрішню систему обліку внесло помилкові дані щодо ідентифікаційного коду ТОВ “Столб”, які в подальшому було скопійовано при формуванні платіжного доручення. За ідентифікаційним кодом юридичної особи дані про реквізити банківського рахунку заповнились автоматично системою онлайн-банкінгу. При формуванні платіжного доручення № 3948 від 09.03.2023 р. рядок призначення платежу було сформовано з посиланням на реквізити договору № 1 від 20.02.2023 р., за яким мала бути здійснена оплата вартості обладнання в розмірі 500000,00 грн. на рахунок ТОВ “Столб”.
Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінтул”, а рішення Господарського суду Волинської області від 21.02.2024 р. у справі № 903/1011/23 - без змін.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом заперечила проти доводів апеляційної скарги з наведених у відзиві підстав, просить рішення суду першої інстанції залишити його без змін.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
09.03.2023 р. платіжною інструкцією № 3948 ТОВ «Віп Контракт» перерахувало на рахунок ТОВ «Вінтул» кошти в сумі 500000 грн.; у графі 'призначенні платежу' зазначено «оплата згідно договору №1 від 20.02.2023 в т.ч. ПДВ» /а.с 8 у т.1/.
У позові ТОВ «Віп Контракт» пояснює, що кошти перераховані ТОВ «Вінтул» помилково, і договір № 1 від 20.02.2023 сторонами не укладався.
20.07.2023 р. ТОВ «Віп Контракт» надіслало ТОВ «Вінтул» претензію про повернення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 500000,00 грн. /а.с. 9-11 у т.1/. Претензія залишена відповідачем без реагування.
У зв'язку з неповерненням цих коштів у добровільному порядку 25.09.2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Віп Контракт” звернулося до Господарського суду Волинської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінтул” 500000 грн. безпідставно набутих коштів.
20.11.2023 р. ТОВ «Вінтул» подало до суду зустрічну позовну заяву про визнання договору укладеним /а.с. 73-76 у т.1/, у якій доводить, що спірна сума одержана на підставі договору купівлі-продажу генератора № 1 від 20.02.2023 р. /а.с. 78 у т. 1/.
До зустрічної позовної заяви ТОВ «Вінтул» долучило договір купівлі-продажу № 1 від 20.02.2023 р., за умовами якого продавець ТОВ «Вінтул» зобов'язується передати у власність покупця ТОВ «Віп Контракт» товар - генератор дизельний марки DAEWOO модель DDAE10500DSE-3G, 2022 року виготовлення, максимальна потужність 8.1 кВа, напруга 230/400В, частота - 50 Гц, а покупець зобов'язується провести оплату за товар та прийняти його на умовах договору (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 3.1 договору поставка товару здійснюється покупцем за його рахунок в попередньо узгоджений термін з продавцем, строк поставки - до 31.12.2023 р.
Загальна ціна договору становить 500000,00 грн. з урахуванням ПДВ 83333,33 грн. Вартість без ПДВ - 416666,67 грн. (п. 4.1 договору).
У п.5.1 зазначено, що розрахунки за товар за цим договором проводяться шляхом перерахування покупцем грошових коштів в розмірі 100% вартості товару на розрахунковий рахунок продавця протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку продавцем та (або) приймання-передачі товару.
Договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 договору).
Договір зі сторони продавця ТОВ «Вінтул» підписаний директором Удот В.А., натомість ТОВ «Віп Контракт» договір не підписало.
В судовому засіданні представник скаржника пояснив, що примірник договору був переданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Віп Контракт» для підписання наручно, але докази такого (розписка тощо) відсутні. Докази надіслання товариством «Вінтул» примірника договору купівлі-продажу № 1 від 20.02.2023 р. чи рахунку на оплату на адресу ТОВ «Віп Контракт» також відсутні.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов висновку про утримання ТОВ «Вінтул» помилково перерахованих позивачем грошових коштів без будь яких правових підстав.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно ст. 11 ЦК України та ст..179 ГК України підставами виникнення прав та обов'язків суб'єктів господарювання, зокрема, є господарські договори та інші правочини.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України із урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до норм ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 184 ГК України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 181 ГК України Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Нормами ст.. 208 ЦК України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно зі ст.. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст.642). Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. 3).
Отже, нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами.
Так само якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною (особами, уповноваженими на це їх установчими документами).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 р. у справі № 922/1246/21 та такий висновок враховується колегією суддів відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять доказів про те, що в порядку, визначеному ст..638, 640-642 ЦК України, відбувалась процедура укладання договору між позивачем і відповідачем - направлення пропозиції та одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Примірник договору купівлі-продажу, наданий відповідачем, позивачем ТОВ «Віп Контракт» як покупцем не підписаний /а.с.62 у т.1/.
Належними і допустимими доказами в порядку ст..74, 76, 77 ГПК України не підтверджені пояснення відповідача/скаржника, що процедура погодження умов купівлі-продажу відбулась вже на час наявності у нього на складі товару - конкретного генератора, про який зазначено у п.1.1, а також пояснення про те, що оформлені письмово примірники договору були надані позивачеві ТОВ «Віп Контракт» наручно, оскільки у такому разі підтвердженням отримання примірника договору могла б бути розписка про його отримання. Матеріали справи будь яких доказів на підтвердження таких пояснень не містять.
За умовами договору купівлі-продажу, наданого суду ТОВ «Вінтул» разом із відзивом та про укладення якого стверджує скаржник, виконання платежів мало відбутись після виставлення рахунку продавцем або приймання-передачі товару. За відсутності доказів виставлення рахунку чи приймання-передачі товару/генератора не вбачається, що платіж був виконаний ТОВ «Віп Контракт» на виконання умов цього договору.
Крім того, судом звертається увага, що після отримання коштів від ТОВ «Віп Контракт» скаржник не вчиняв жодних дій щодо виконання договору та передачі наявного у нього (за його поясненнями) товару на умовах купівлі-продажу ні у строк, визначений у договорі - до 30.12.2023 р., ні в процесі врегулювання спору; при цьому на претензію ТОВ «Віп Контракт» про повернення коштів ТОВ «Вінтул» не відреагував жодним чином.
Колегія суддів вважає таку поведінку скаржника/позивача непослідовною, оскільки не встановлено дій продавця, які б були вчинені відповідно до умов договору, вказаних у пропозиції/проекті договору.
Натомість позивач ТОВ «Віп Контракт» доводить, що кошти сплачені помилково, волевиявлення до купівлі-продажу генератора не було і такий договір з ТОВ «Вінтул» відсутній, а договір № 1 від 20.02.2023 р. був укладений з іншою особою - ТОВ «Столб» /а.с.167 у т.1/.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Отже, колегія суддів з урахуванням пояснень сторін та наданих суду доказів в їх сукупності дійшла висновку, що доводи скаржника про виникнення договірних правовідносин з купівлі-продажу генератора на умовах договору, примірник якого залучений на а.с.62, спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів бере до уваги, що справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Зазначена правова позиція міститься в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2019 р. у справі № 390/34/17, від 25.05.2021 р. у справі № 461/9578/15-ц, від 20.10.2021 р. у справі № 910/4089/20, від 16.11.2021 р. у справі № 904/2104/19, від 18.11.2021 р. у справі № 907/12/19 та враховується колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Доводи скаржника про те, що одержані кошти є платою за генератор, який є предметом договору купівлі-продажу із умовою про його передачу покупцю до 30.12.2023 р. та є наявним на складі продавця, - не узгоджуються із засадами добросовісності та розумності поведінки у господарюванні, тоді як ТОВ «Вінтул» мав би вживати усіх заходів для належного виконання зобов'язання як продавець за укладеним договором, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність договірних відносин між ТОВ «Віп Контракт» та ТОВ «Вінтул», у зв'язку з чим зустрічні позовні вимоги про визнання укладеним договору купівлі-продажу №1 від 20.02.2023 р. не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 р. у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 р. у справі № 904/4046/20).
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Така правова позиція Верховного суду викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 р. у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 р. у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 р. у справі № 904/2444/18, від 16.09.2022 р. у справі № 913/703/20.
У даній справі колегія суддів встановила, що ТОВ «Віп Контракт» помилково, без відповідних підстав перерахувало ТОВ «Вінтул» 500000,00 грн., натомість ТОВ «Вінтул» після одержання коштів не вчинив будь яких дій до їх повернення. Доводи скаржника про те, що одержані кошти є платою за генератор, не підтверджені доказами у справі відповідно до норм 74, 76, 77, 79 ГПК України, про що зазначено вище. Тому колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення первісних позовних вимог та стягнення з ТОВ «Вінтул» 500000,00 грн. безпідставно набутих коштів.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи були почуті, враховані судами першої та апеляційної інстанції, натомість оскаржуване рішення є вмотивованим, і судом першої інстанції зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає нормам ст..236 ГПК України та практиці Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України", "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
За результатом перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.2024 р. у справі № 903/1011/23 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і немає підстав для його скасування чи зміни. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтул" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 21.02.2024 р. у справі № 903/1011/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Справу 903/1011/23 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови складений 23.05.2024 р.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.