23 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/13383/23 пров. № А/857/3392/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
суддя у І інстанції Дудар О.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 09 січня 2024 року,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) від 24 травня 2023 року №172350004153 про відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області) призначити позивачу з 12 травня 2023 року пенсію за віком із зменшенням пенсійного відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі № 460/13383/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено частково.
Визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 24 травня 2023 року №172350004153 та зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі заяви від 16травня 2023 року, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до посвідчення ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджує той факт, що позивач станом на 01 січня 1993 року проживав не менше 3 років. Окрім того, факт його проживання у період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року підтверджено погосподарськими книгами. Тому суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення пенсійного органу є протиправним і таке слід скасувати.
Разом із тим, обрахунок страхового стажу належить до компетенції Пенсійного фонду, а тому, оскільки такий ще не здійснювався, то вимога про призначення пенсії є передчасною.
Відтак, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача слід зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії за віком із врахуванням висновків суду та прийняти відповідне рішення.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ в Рівненській області, яке у своїй скарзі просило скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом не досліджено того, що позивач не має права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить 2 роки 7 місяців 17 днів.
При цьому звертає увагу, що позивач у період з 01 вересня 1984 року по 16 липня 1987 року навчався у Лунінецькому середньому ПТУ №146, республіка білорусь, територія якої не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Окрім того, відповідно до військового квитка НОМЕР_1 ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах радянської армії з 17 листопада 1987 року по 26 жовтня 1990 року. Доказів того, що позивач проходив військову службу саме на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, не надано.
Таким чином, станом на 01 січня 1993 року позивач постійно проживав з 11 травня 1969 року по 31 серпня 1984 року, з 05 червня 1987 року по 16 листопада 1987 року, з 27 жовтня 1990 року по 30 вересня 1993 року в с. Лютинськ Дубровицького району Рівненської області, та з 20 грудня 1993 року по даний час в с. Селець Дубровицького району Рівненської області, що в сукупності становить 2 роки 7 місяців 17 днів.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням.
16 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зазначену заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 24 травня 2023 року №172050004153 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з непідтвердженням факту проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Згідно із зазначеним рішенням період проживання в зоні відчуження 2 роки 7 місяців 17 днів.
Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Згідно із статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону №796-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій;
Пунктом 2 частини 2 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково проживали у зоні радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Як слідує з матеріалів справи, пенсійний орган відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з тих підстав, що станом на 01 січня 1993 року він не проживав (відпрацював) в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Лютинськ Дубровицького району Рівненської області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” територію села Лютинськ Дубровицького району Рівненської області було віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.
Згідно із довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 18 квітня 2023 року №188, ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно проживав в селі Лютинськ (Дубровицького) Сарненського району у період з 11 травня 1969 року по 30 вересня 1993 року.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 16 травня 2023 року №513, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в селі Селець (Дубровицького) Сарненського району Рівненської області у період з 20 грудня 1993 року по 16 травня 2023 року (дата видачі довідки №513).
Як слідує з рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії від 24 травня 2023 року №172350004153, позивачу враховано періоди проживання (роботи) в зоні посиленого радіоекологічного контролю: з 11 травня 1969 року по 31 серпня 1984 року, з 05 червня 1987 року по 16 листопада 1987 року, з 27 жовтня 1990 року по 30 вересня 1993 року в с. Лютинськ Дубровицького району Рівненської області, та з 20 грудня 1993 року по даний час в с. Селець Дубровицького району Рівненської області, що в сукупності становить 2 роки 7 місяців 17 днів.
Також відповідно до матеріалів справи позивач у період з 01 вересня 1984 року по 16 липня 1987 року навчався у Лунінецькому середньому ПТУ №146, республіка білорусь, що підтверджується копією диплома НОМЕР_2 .
Окрім того, відповідно до військового квитка НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 17 листопада 1987 року по 26 жовтня 1990 року проходив військову службу в лавах радянської армії. При цьому, матеріали справи не містять відомостей, де саме позивач проходи військову службу у цей період.
З урахуванням встановлених фактичних обставин апеляційний суд вважає, що позивачем не підтверджено період проживання його в зоні гарантованого добровільного відселення у період у період з 01 вересня 1984 року по 16 липня 1987 року та з 17 листопада 1987 року по 26 жовтня 1990 року. Тому апеляційний суд погоджується з доводами скаржника про те, що станом на 01 січня 1993 року період проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення становив менше трьох років.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять належних доказів факту постійного проживання та (або) роботи ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Рівненській слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовити повністю.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі № 460/13383/23 скасувати та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк