23 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/20719/23 пров. № А/857/3122/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Желік О.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати йому у період з 01.02.2020 по 07.05.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язати відповідача здійснити йому перерахунок та виплату за вказаний період грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, визначених з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що згідно витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 “По стройовій частині” №184 від 07.05.2022 майора ОСОБА_1 , начальника відділення - начальника зв'язку і радіотехнічного забезпечення відділення зв'язку та радіотехнічного забезпечення штабу, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, починаючи з 07.05.2022.
З копії довідки щодо нарахованого грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 07.05.2022 у період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 з 01.02.2020 по 07.05.2022 вбачається, що ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових визначених з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислені з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.02.2020 по 07.05.2022, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, визначених з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п.4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011).
Частиною першою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною другою статті 9 Закону №2011 передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч.3 ст.9 Закону №2011, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
Відповідно до абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою №704 було встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 від 21.02.2018 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої були внесені зміни до Постанови №704, п.4 якої викладено в наступній редакції : “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704, що відбулось 01.03.2018, п.4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103.
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, станом на 01.03.2018 п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103; у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 (дня набрання законної сили рішенням по справі №826/6453/18) п.6 Постанови №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 Постанови №704 у первинній редакції.
При цьому, слід зазначити, що згідно ч.2 ст.92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” №2017-III від 05.10.2000 (далі - Закон №2017) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
В той же час, згідно ст.6 Закону №2017, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Верховний Суд у постановах від 12.09.2022 по справі №500/1813/21, від 02.08.2020 по справі №440/6017/21 дійшов висновку, що зазначення у п.4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, п.8 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.
У свою чергу, Закони України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, “Про Державний бюджет України на 2023 рік” таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Отже, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з цією постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 (набрання чинності Законом №294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Аналізуючи наведене нормативне регулювання, колегія суддів зазначає, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №294-IX та пізніше Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21, від 31.08.2022 по справі №120/8603/21-а, від 19.10.2022 упо справі №400/6214/21, від 28.02.2023 по справі №380/18850/21, від 11.12.2023 по справі №560/1291/21, від 06.02.2023 по справі №160/2775/22, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21, від 15.11.2023 по справі №120/965/22-а.
Колегія суддів також зазначає, що у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Колегією суддів встановлено, що позивачу з 01.02.2020 і до дня звільнення зі служби відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням неправильної розрахункової величини.
У вказаний період грошове забезпечення позивака повинно розраховуватися з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у спірний період відповідач розраховував розмір грошового забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності та має вищу юридичну силу за положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу з урахуванням збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2020, 2021, 2022 рік.
Обчислення грошового забезпечення у спірний період з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 не відповідає жодному діючому на теперішній час нормативно-правовому акту
Відповідно до п.1 Розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
У пункті 1 Розділу XXIV Порядку №260 зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Пунктом 5 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Відповідно до п.6 розділу XXXI Порядку №260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, виплата грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та компенсації за дні невикористаної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в заниженому розмірі грошового забезпечення в період за 2020-2022 роки, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, є протиправними.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року по справі №380/20719/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук