Головуючий суддя у першій інстанції: Комшелюк Т.О.
14 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/5726/22 пров. № А/857/7637/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Запотічного І.І., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.
апелянта: ОСОБА_1
розглянувши в у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 460/5726/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, -
09.03.2022р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області, у якому просив суд:
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0109922-2405-1716 від 11.03.2021р., яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 19268,07 грн.
30.05.2022р. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду, яке залишене без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2022р., в задоволенні позову відмовлено.
12.02.2024р. ОСОБА_1 подав заяву про перегляд Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.05.2022р. в адміністративній справі № 460/5726/22 за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.02.2024р. в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.05.2022р. у справі №460/5726/22 за нововиявленими обставинами відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28.02.2024р. скасувати, а заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задовольнити.
В судовому засіданні апелянт, ОСОБА_1 подану апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 22.10.1999р. - 17.08.2020р., що сторонами не заперечується.
Із змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.12.2014р., видно, що ОСОБА_1 на праві власності належить наступний об'єкт нерухомого майна: будівля, виробничо-сервісний центр літ. «А-2», загальною площею 890,1кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
11.03.2021р. суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС у Рівненській області прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 11.03.2021р. № 0109922-2405-1716 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18100300» за 2020 рік в сумі 19268,07грн.
Не погоджуючись із правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з позовом до суду.
Тобто, предметом спору у цій справі є правомірність податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 11.03.2021р. № 0109922-2405-1716, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.05.2022р., яке залишене без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2022р., в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного суду від 22.02.2023р. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 460/5726/22.
ч.4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Із змісту заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами видно, що апелянт покликається на те, що після ухвалення рішення у даній справі № 460/5726/22., Верховний Суд ухвалив постанову від 10.01.2024р. у справі № 817/942/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 618-50 від 05.12.2017р.
ОСОБА_1 вважає, що у справі № 817/942/18 стали відомі обставини, які є істотними для справи, і які не були і не могли бути відомі під час розгляду цієї справи.
В адміністративній справі № 817/942/18 предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення від 05.12.2017р. № 618-50, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.05.2018р., яке залишене без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018р. та Постановою Верховного суду від 10.01.2024р. у справі № 817/942/18 позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2017 року № 618-50. Зокрема, суди встановили, що використання споруди «Виробничо-сервісний центр» в АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності та використання об'єкта за функціональним призначенням (для промислового виробництва) необхідно відносити до будівель промисловості, на які розповсюджуються дія п.п. «є» п.266.2 ст.266 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Тому, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на таке майно не повинен нараховуватись та сплачуватись.
ОСОБА_1 вважає, що у справі № 817/942/18 стали відомі обставини, які є істотними для справи, і які не були і не могли бути відомі під час розгляду цієї справи.
п.1 ч.2 ст.361 КАС України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, серед іншого, є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Так, нововиявленими слід вважати обставини, які зокрема: 1) об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були встановлені судом; 2) не були відомі і не могли бути відомі на час прийняття рішення суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі. Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов'язковою.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що істотними обставинами справи вважаються такі, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це передусім ті, що взагалі не були предметом розгляду по даній адміністративній справі в адміністративному суді, у зв'язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у розгляді адміністративної справи, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.
Отже, умовами для перегляду рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, є істотність нововиявлених обставин для вирішення спору, існування їх на момент вирішення адміністративної справи та виявлення таких після прийняття рішення зі спору, станом на час звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору, не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами глави 3 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення, суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто, перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.
Колегія суддів зазначає та звертає увагу апелянта, що новий розгляд справи, що використовується для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, не повинен використовуватись як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначені у заяві підстави про перегляд рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.05.2022р. у справі № 460/5726/22, а саме: обставини, встановлені у Постанові Верховного Суду від 10.01.2024р. у справі № 817/942/18, не є нововиявленими обставинами в розумінні п. 1 ч.2 ст.361 КАС України.
ч.2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
За нормами ст.1, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, як убачається з рішень ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Pravednaya v. Russia» (Праведна проти Росії), та рішення від 06 грудня 2005 року у справі «Popov v. Moldova» № 2 (Попов проти Молдови № 2), процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким, у разі остаточного вирішення спору судами, їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russia» (Рябих проти Росії) та від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України»).
Водночас, колегія суддів звертає увагу апелянта і на те, що ст.14 КАС України чітко визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997р. Європейський суд вказав, що для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Таким чином, позивач обрав спосіб захисту, спрямований на виконання рішень суду, які набрали законної сили, проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судових рішень.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 460/5726/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді І. І. Запотічний
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 23.05.2024р.