22 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/26817/23 пров. № А/857/5297/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Крутько О.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
15 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якому просила: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати їй до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII стаж роботи в органах податкової служби за період з 11.08.1993 по 18.12.2014; визнати протиправним та скасувати Рішення № 913090187719 від 23.10.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, яким їй відмовлено у переведенні з пенсії за віком на загальних підставах на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-УШ та ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести її з пенсії за віком на загальних підставах на пенсію державного службовця відповідно до п. 12 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-УІІІ та ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723 з 20.10.2023 та з цього часу здійснювати виплату пенсії державного службовця з урахуванням Довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії від 20.10.2023 № 92-13-01-10-21 та № 91-13-01-10-21.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV. Вказує, що 20.10.2023 звернулась із заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положеннями Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, з огляду на те, що на дату звернення за призначенням пенсії її стаж державної служби складає понад 20 років. Проте, ГУ ПФУ у Донецькій області прийняло рішення № 913090187719 від 23.10.2023, яким відмовило їй у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу, у зв'язку із тим, що посадовим особам державної податкової служби присвоюються спеціальні звання, а не ранги державного службовця, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ. Зазначає, що не погоджується із цим рішенням, вважає його безпідставним та необґрунтованим, оскільки посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби має бути зарахований до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення № 913090187719 від 23.10.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 20 жовтня 2023 року на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби стаж роботи ОСОБА_1 в органах державної податкової служби за період з 11.08.1993 по 18.12.2014, та здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням Довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 20.10.2023 р. № 92-13-01-10-21 та від 20.10.2023 № 91-13-01-10-21, виданих Головним управлінням ДПС у Львівській області, з врахуванням виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 3220,80 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію. Отже, до стажу державної служби позивача належить зарахувати періоди роботи з 11.08.1993 по 18.12.2014 на посадах в органах податкової служби. Враховуючи, що вказані періоди підлягають зарахуванню до спеціального стажу позивача, що загалом складає понад 21 рік і 4 місяці, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». У зв'язку з цим рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню. Відтак, з метою належного способу захисту прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 20.10.2023 на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби стаж її роботи в органах податкової служби за період з 11.08.1993 по 18.12.2014; здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням Довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 20.10.2023 № 92-13-01-10-21 та від 20.10.2023 № 91-13-01-10-21, виданих Головним управлінням ДПС у Львівській області, з врахуванням виплачених сум. Позивач здійснила витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи, отже, такі витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, яким прийнято протиправне рішення щодо ОСОБА_1 .
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно з матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 за час роботи в органах державної податкової служби їй присвоювались спеціальні звання, а не ранги державного службовця, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорії посад державної служби. Вказує, що станом на дату набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» позивач не займала посади державної служби та не працювала на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Заперечує щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір таких витрат є необгрунтованим та неспівмірним.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
20.10.2023 позивач у встановленому порядку звернулась із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший (з пенсії за віком за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно з Законом України «Про державну службу»).
Автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви позивач здійснюється відділом пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
23.10.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший № 913090187719 у зв'язку із тим, що посадовим особам державної податкової служби присвоюються спеціальні звання, а не ранги державного службовця, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII ) пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Закон № 889-VIII набрав чинності 01.05.2016, одночасно втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ), що передбачав особливості пенсійного забезпечення державних службовців.
Разом з тим, пп. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено переживаючу дію статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, тобто законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у особи є право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII визначають, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 (день набрання чинності Законом № 889-VIII) певного стажу державної служби (10 років для осіб, що станом на цю дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 46 Закону № 889-VIII визначені особливості стажу державної служби, а саме у частині 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.
Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, в такому випадку слід керуватись Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - П Порядок № 283).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби.
Крім цього, згідно з пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу України (далі - ПК України) посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Відповідно до статті 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Згідно з статтею 343 ПК України посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються, зокрема, такі спеціальні звання: інспектор податкової служби I рангу; інспектор податкової служби II рангу; інспектор податкової служби III рангу; радник податкової служби I рангу; радник податкової служби II рангу; радник податкової служби III рангу.
Приписами пункту 57 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України установлено, що спеціальні звання податкової служби, встановлені цим Кодексом, присвоюються посадовим особам контролюючих органів, яким раніше було присвоєно спеціальні звання податкової та митної служби, за таким співвідношенням незалежно від займаних посад, зокрема, спеціальне звання органів доходів і зборів - радник податкової та митної справи III рангу, спеціальне звання органів державної податкової служби - радник податкової служби III рангу. Період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоювалися спеціальні та/або персональні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Отже, Законом №889-VIII та нормами діючих до нього Закону № 3723-XII та Порядку № 283 передбачалось зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Наведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто, з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Верховний Суд України сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах такої категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08.10.2013 у справі № 21-275а13 вказав, що аналіз положень ст. 37 Закону № 3723, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ (чинного на час роботи позивача в податковому органі) дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723.
Аналогічний підхід застосування зазначених норм права висловлений і Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а).
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обгурнтованого висновку про те, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію.
Отже, до стажу державної служби позивача слід зарахувати періоди роботи з 11.08.1993 по 18.12.2014 на посадах в органах податкової служби.
Враховуючи те, що вказані періоди підлягають зарахуванню до спеціального стажу позивача, що загалом складає понад 21 рік і 4 місяці, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
У зв'язку з цим рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Враховуючи вищенаведене, з метою належного способу захисту прав позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 20.10.2023 на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби стаж її роботи в органах податкової служби за період з 11.08.1993 по 18.12.2014; здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням Довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 20.10.2023 № 92-13-01-10-21 та від 20.10.2023 № 91-13-01-10-21, виданих Головним управлінням ДПС у Львівській області, з врахуванням виплачених сум.
Стосовно доводів скаржника про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазнаає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Нормами статті 30 цього Закону визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави для висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Із доданих письмових доказів слідує, що професійна правнича допомога ОСОБА_1 надавалася адвокатом адвокатським об'єднанням «Правовий центр «Професіонал» в особі голови об'єднання Гордієнко О.Ю. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 16 березня 1994 року № 259) на підставі договору про правове обслуговування № _10_23 від 03 листопада 2023 року та ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 08 листопада 2023 року (серія ВС №1240450) ).
Згідно з п. 3.1, 3.2. Договору про правове обслуговування від 03 листопада 2023 року за надання правових послуг встановлюється оплата в розмірі 3000 грн. Оплата здійснюється шляхом перерахунку суми визначеної п. 3.1. даного Договору на розрахунковий рахунок Виконавця або готівкою у касу у сумі 2000,00 грн в якості попередньої оплати та 3000,00 грн по завершенні спору (а.с.32).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 10/23 від 08 листопада 2023 року Адвокатським об'єднанням «Правовий центр Професіонал» прийнято від ОСОБА_1 за правничі послуги за договором № _10_23 від 03 листопада 2023 року 2000,00 грн.
Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання Адвокатським об'єднанням «Правовий центр Професіонал» професійної правової допомоги Комаровській Г.Є. на підставі договору та ордеру про надання правової допомоги, а квитанція до прибуткового касового ордера підтверджує понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що понесені ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу пов'язані із юридичним супроводом цієї справи, підтверджені належними та допустимими доказами та є співмірними з предметом позову.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Таким чином, суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2000,00 грн.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання такого висновку помилковим чи неправильним, оскільки скаржником в апеляційній скарзі не спростовано неспівмірності витрат на правову допомогу із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Проаналізувавши вищевикладені норми та обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі № 380/26817/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич
Повне судове рішення складено 22 травня 2024 року.