22 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/6826/23 пров. № А/857/1498/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року (суддя - Подлісна І.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Тернопіль, дата складання повного тексту - 21.12.2023),
в адміністративній справі №500/6826/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області,
про скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
У жовтні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте ГУ ДПС у Тернопільській області від 17.05.2023 року №05749984-2411-1904, винесене за податковий період 2022 рік на суму 10490,57 гривень.
Відповідач позовних вимог не визнав та в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте ГУ ДПС у Тернопільській області від 17.05.2023 року №05749984-2411-1904, винесене за податковий період 2022 рік на суму 10490,57 гривень.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що судом при винесенні рішення не надано належної оцінки представленим податковим органом доказам. Судом не враховано, що позивач має у власності нежитлове приміщення загальною площею 4841,8 кв. м, у зв'язку з чим контролюючим органом проведено розрахунок податку на зазначений об'єкт нерухомого майна за 2022 рік та винесено податкове повідомлення-рішення. Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену підпунктом «ж» пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України, необхідно врахувати, що платник у позові жодним чином не доказав, що у 2022 році він використовував нежитлові приміщення з метою ведення особистого селянського господарства для виготовлення сільськогосподарської продукції. Вважає скаржник, що спірне податкове зобов'язання є обґрунтованим, а позов не підлягав задоволенню.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та винести постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив непогодження із доводами апеляційної скарги. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивачу ОСОБА_1 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (РНОКПП НОМЕР_1 ) належить на праві власності нежитлове приміщення, зазначене в генплані під літ. “А”, загальною площею 4841,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 в, частка власності 1/6, дата реєстрації права власності: 20.10.2021 (а.с. 20, 21).
ГУ ДПС у Тернопільській області проведено розрахунок податку на зазначений об'єкт нерухомого майна за 2022 рік та винесено податкове повідомлення-рішення від 17.05.2023 №0574984-2411-1904 на суму 10490,57 гривень (а.с. 11).
ОСОБА_1 подав до ДПС України скаргу від 06.07.2023 на вказане ППР від 17.05.2023 №0574984-2411-1904, на яку отримав відповідь у формі рішення ДПС України “Про результати розгляду скарги” від 31.08.2023 №25441/6/99-00-06-01-03-06. Вказаним рішенням податковий орган відмовив позивачу у задоволенні скарги, посилаючись на те, що у 2022 році скаржник не здійснював діяльність як сільськогосподарський товаровиробник (а.с. 16, 12).
Також Головним управлінням ДПС у Тернопільські області 27.09.2023 винесено податкову вимогу №0007454-1306-1900 щодо сплати ОСОБА_1 податкового боргу у сумі 10490,57 грн. податкового боргу (а.с. 15).
Не погоджуючись з прийнятим відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням від 17.05.2023, позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 року (далі - ПК України).
Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 67 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.157 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до вимог пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
У відповідності з вимогами пункту 8.3 статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписами пункту 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Також повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплені і у статті 143 Конституції України та п.24 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп.14.1.129 п.14.1 ст.14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Судом встановлено, що Хоростківська міська рада Чортківського району Тернопільської області прийняла рішення від 09.07.2021 №725, яким встановила ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік (а.с. 36).
Відповідно до статті 8 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», установлено у 2022 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 6500,00 грн..
Таким чином, для позивача сума податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 рік склала 10490,57 грн..
У пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
За приписами пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Тернопільській області від 17.05.2023 №0574984-2411-1904, позивач у адміністративному позові свої доводи аргументує тим, що він є власником нежитлової будівлі сільськогосподарського призначення, яка відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі №820/3707/17 зазначав, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Провівши правовий аналіз зазначеної вище норми права, суд дійшов висновку, що застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов'язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Отже, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об'єктами оподаткування згідно з абз.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 26 листопада 2020 року у справі №560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі №500/2782/18).
Пільга, встановлена абз.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Тому, оцінюючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа- підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Визначення «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-ІІІ, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575^1 виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 24 лютого 2020 року у справі №500/2407/18.
Сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1 - 24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання (пп. 14.1.234 п.14.1 ст.14 ПК України).
Враховуючи вище зазначене, сільськогосподарський товаровиробник це особа (юридична чи фізична), яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснює операції з її постачання.
Суб'єкти господарської діяльності підлягають обов'язковій реєстрації із зазначенням основного виду економічної діяльності.
Згідно з Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №45, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Основний вид економічної діяльності - це вид діяльності суб'єкта, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість (або інший визначений критерій).
Таким чином, за умови, що результат господарської діяльності відповідає критеріям сільськогосподарського товаровиробника, визначеного чинним законодавством і відповідатиме основному виду економічної діяльності, то саме тоді Позивач матиме підстави для застосування норм п. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України до приналежних йому об'єктів нерухомості, які класифікуються у класі 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» Класифікатора.
Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену підпунктом «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, підлягає встановленню чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права у 2022 році.
Апеляційний суд враховує, що матеріали справи не містять і позивачем не надано суду доказав доказів того, що у 2022 році він використовував нежитлові приміщення (розглядувані у цій справі) з метою ведення особистого селянського господарства для виготовлення сільськогосподарської продукції.
При цьому, згідно інформаційних баз ДПС України ОСОБА_1 не є суб'єктом підприємницької діяльності, зокрема, у 2022 році (податковий період, за який нараховане податкове зобов'язання), у позивача не був зареєстрований необхідний вид діяльності (КВЕД) сільськогосподарського товаровиробника.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХГУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Однак, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 не надав суду жодних первинних документів, які б могли підтвердити його сільськогосподарську діяльність.
Таким чином, позивачем не підтверджено одну з умов для звільнення об'єктів нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а тому дані об'єкти нерухомого майна не відносяться до об'єктів, визначених пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Кодексу як об'єкти нерухомості, що не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржуване податкове зобов'язання є обґрунтованим, а позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо суті спору спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, а тому можуть бути підставою для його скасування.
Водночас, колегія суддів зазначає, що позивачем в адміністративному позові не оспорюється правильність розрахунку суми грошового зобов'язання визначеного спірним ППР від 17.05.2023.
У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області - задоволити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року в адміністративній справі №500/6826/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати і прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль