Справа № 240/3333/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Мойсюк М.І
23 травня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мойсюка М.І
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги.
Посилався на те, що 4 січня 2024 року відповідач виніс вимогу у виконавчому провадженні №69680077, яка не відповідає вимогам закону, оскільки при прийнятті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року по справі №240/15679/21 не було закріплено розмір мінімальної заробітної плати, який повинен застосовуватися як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду. Державний виконавець не врахував також висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 викладені в ухвалі від 24 червня 2020 року, у якій вказано, що у разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Вважаючи це порушенням своїх прав ОСОБА_1 просив про задоволення позову.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов.
У відзиві відповідач посилаючись на встановлення судом першої інстанції дійсних обставин справи та правильного застосування норм матеріального і процесуального права просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення-без змін.
У відзиві Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області посилаючись на встановлення судом першої інстанції дійсних обставин справи та правильного застосування норм матеріального і процесуального права просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення-без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції встановив і правильно виходив з того, що рішення відповідача у виконавчому провадженні відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі №240/2855/19 зобов'язано ГУ ПФУ в Житомирській області з 1 березня 2021 року здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Постановою від 18 серпня 2022 року відкрито виконавче провадження ВП №9680077 з виконання виконавчого листа №240/15679/21, виданого 18 липня 2022 року.
4 січня 2024 року державний виконавець звернувся до боржника ГУ ПФУ в Житомирській області з вимогою про виконання судового рішення у цій справі.
Судом встановлено, що з 1 січня 2024 року здійснений перерахунок пенсії ОСОБА_1 , застосовано розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду-1600,00 грн. відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік». Розмір пенсії станом на 1 лютого 2024 року становить 9977,74 грн, у тому числі 3200,00 грн-підвищення за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному на виконання рішення суду (1600,00 грн.х2).
За період з 1 березня 2021 року по 31 січня 2024 року позивачу нарахована доплата пенсії в розмірі 210520,00 грн, яка включена до підсистеми «Реєстр судових рішень», що підтверджується витягом з реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі-Закон України №1404-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом 1 пункту 9 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 визначено, що вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України №1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частинами першою і п'ятою статті 26 Закону України №1404-VIII, за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до статті 76 Закону, за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 74 Закону №1404, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема, складати вимоги, які є обов'язковими до виконання, невиконання яких тягне за собою певні наслідки.
Суд першої інстанції встановив і це вбачається з матеріалів справи, що державний виконавець 18 серпня 2022 року прийняв постанову, якою відкрив виконавче провадження №69680077 з виконання судового рішення.
На реалізацію наданих Законом України №1404-VIII повноважень, державний виконавець у межах виконавчого провадження, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виніс вимогу від 4 січня 2024 року і така не суперечить змісту резолютивної частини судового рішення.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов правильного висновку, що оскаржувана вимога відповідача відповідає наведеним критеріям, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою і другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, визначений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок відповідача-суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень у ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Суд правильно не взяв до уваги посилання позивача на рішення Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, оскільки у ній наведена правова позиція щодо законодавства, яким повинен керуватися пенсійний орган на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Разом з тим позивач, в розумінні статей 9, 72, 77 КАС України, не надав доказів того, що відповідач порушив встановлений порядок виконання судового рішення, що слугувало б для задоволення позовної заяви.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, такі не грунтуються на законі.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.
Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно з п. 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мойсюк М.І
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.