Справа № 560/19020/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
23 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.07.2023,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 липня 2023 року № 0433922-2409-2209-UА68020130000052994.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 липня 2023 року № 0433922-2409-2209-UА68020130000052994.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Головним управління ДПС у Хмельницькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 06.07.2023 № 0433922-2409-2209-UА68020130000052994, відповідно до якого позивачеві визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (садовий будинок, АДРЕСА_1 ) на суму 937,20 грн.
Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Тобто, законодавство встановлює сукупність ознак, які є підставою для обчислення податкових зобов'язань з податку на нерухомість, а саме: 1) платниками податку на нерухоме майно, є власники об'єктів нерухомості; 2) база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Матеріалами справи підтверджується, що у Державному реєстрі речових прав відсутні відомості про об'єкт нерухомості-садовий будинок по АДРЕСА_1 .
Оригінали відповідних документів платника податків, зокрема, документи на право власності, у податкового органу також були відсутні.
Таким чином, у відповідача не було будь-яких законодавчо визначених даних, які б стверджували про наявність у позивача права власності на об'єкти нерухомості, а тому відповідно відсутні підстави для нарахування податку на нерухомість.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем не спростовано наявність у нього права власності на об'єкт нерухомості, на який нараховано податок, колегія суддів звертає увагу, що як уже зазначалося вище, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
В апеляційній скарзі відповідачем не спростовано висновку суду першої інстанції, що у нього не було законодавчо визначених даних, які б підтверджували наявність у позивача права власності на об'єкти нерухомості, а тому відповідно не було підстав для нарахування податку на нерухомість.
При цьому, лист сільської ради не є підставою для обчислення бази оподаткування податку на нерухомість. Відповідач жодним чином не перевірив та не встановив наявності законодавчо визначених підстав для оподаткування об'єктів нерухомості, які на його думку належать позивачу.
Слід зазначити, що якщо відповідач не виключає протиправності діяльності позивача, то існують законодавчо встановлені способи реагування на таку діяльність, а не безпідставне нарахування податкових зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.