Справа № 560/14406/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
23 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2022 року по день фактичного розрахунку - 29.07.2023 року включно.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.11.2022 року по день фактичного розрахунку - 29.07.2023 року включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, з урахуванням раніше виплаченої суми середнього заробітку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на дату звільнення зі служби повний розрахунок проведено не було. Фактичний розрахунок по грошовому забезпеченню проведено лише 29.07.2023. Позивач вважає, що його права порушені і мають бути відновлені шляхом виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, серед іншого, зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги позовні вимоги ОСОБА_1 та їх правове обґрунтування, обґрунтовуючи оскаржуване рішення практикою щодо права на грошову компенсацію, щодо недоотриманого грошового майна, що не стосується суті спору.
Також апелянт вказує, що з огляду на те, що бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 є протиправною, а тому з відповідача слід стягнути середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 10.11.2022 року по 29.07.2023 року.
22 квітня 2024 року на адресу Сьомго апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Військової частини НОМЕР_1 . У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що всі дії необхідні дії передбачені Порядком №178 відповідачем було виконано. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року - без змін.
06 травня 2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 . У поданій відповіді позивач вказує, що фактичний розрахунок, з ним проведено лише 29.03.2023 року, а тому вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.11.2022 №3732-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону та усіх видів забезпечення з 11.11.2022.
27.06.2023 року позивач звернувся із зверненням на урядову «гарячу лінію» з приводу невиплати військовою частиною НОМЕР_1 компенсації вартості за неотримане речове майно, що підтверджується реєстраційною карткою звернення.
То ж дня вказане звернення було зареєстроване військовою частиною НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу начальника загону від 27.07.2023 №461-ОС «Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно», позивачу нарахована та виплачена компенсація згідно довідки-розрахунку №24 від 13.07.2023.
Згідно розрахункового листа за липень 2023 позивачу нараховано компенсації за недоотримане речове майно в сумі 48778,92 грн.; утримано військового збору - 731,68 грн.; на картковий рахунок - 48047,24 грн.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з того, що у зв'язку з неподанням позивачем до військової частини рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача. Як наслідок, з огляду на відсутність у військової частини правових підстав щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу під час звільнення через відсутність відповідного рапорту позивача, поданого під час проходження служби, відповідальність для відповідача, передбачена приписами статті 117 КЗпП, не настає.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України.
В той же час колегія суддів звертає увагу, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Положеннями частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ регламентовано, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Відповідно до положень пункту 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з нормами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Враховуючи вищезазначене сілдує, що чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Водночас умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Аналогічні висновки були викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду 27 січня 2021 року у справі № 340/680/20, від 29 липня 2021 року по справі № 807/761/15.
Системний аналіз положень приписів пунктів 3-4 Порядку № 178 дозволяє зробити висновок про те, що у особи виникає право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно: перед звільненням - у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби; після звільнення - у разі подання відповідної заяви.
У постановах від 27 січня 2021 року у справі №340/680/20 та від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а Верховний Суд звернув увагу на те, що відсутність відповідного рапорту військовослужбовця, поданого під час проходження служби, виключає правові підстави для виплати військовою частиною грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення й не тягне настання для неї відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП.
Так, з матеріалів справи встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу загону та усіх видів грошового забезпечення 11.11.2022 року, а звернувся він із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби, лише 27.06.2023 року.
Водночас, доказів того, що така заява подавалася відповідачеві до вищезазначеної дати, позивачем не надано, як і доказів звернення позивача в період проходження служби з відповідним рапортом.
Таким чином, у зв'язку з неподанням позивачем до військової частини рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, у відповідача, на час звільнення позивача, не виникло правових підстав для виплати такої компенсації. При цьому, наявність заборгованості з речевого майна на час звільнення, без відповідного волевиявлення військовослужбовця щодо отримання за нього (майно) певної грошової компенсації, не тягне відповідальності відповідача, передбаченої приписами статті 117 КЗпП, через нарахування і виплату середнього грошового забезпечення, як за час затримки розрахунку за період з часу звільнення до часу фактичного розрахунку (отримання за заявою компенсації).
Дії відповідача в період, з дати подання заяви - 27.06.2023 по 29.07.2023, як дати отримання компенсації, виходячи зі змісту звернення позивача та необхідного часу для визначення відповідачем заборгованості з прийняттям відповідного наказу за таким зверненням, не свідчать про його бездіяльність та не вимагають відповідного нарахування.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.