Справа № 759/3625/22 Суддя (судді) першої інстанції: Пятничук І.В.
22 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя - Голяшкін О.В.,
судді - Заїка М.М., Ганечко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2024 року у справі № 759/3625/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови інспектора патрульної поліції,-
ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив скасувати постанову серії ДПО 18 № 718678 від 03.02.2022 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126, ст. 125 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за порушення п. 30.2 та 2.1-Г Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та на підставі ст. 33, ч. 2 ст. 36, ст. 284 КУпАП цією ж постановою ОСОБА_1 було звільнено від адміністративної відповідальності у зв'язку зі спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що винесена постанова інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції у Рівненській області лейтенантом поліції Кондратюком В.А. від 03.02.2022 року є незаконною та протиправною і підлягає скасуванню. Позивач вказав, що 11.11.2021 року інспектором патрульної поліції УПП в Рівненській області ДПП НПУ Кондратюк В.А. близько 05 год. ранку в районі м. Дубно на а/д Київ-Чоп було зупинено автомобіль марки «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_1 під його керуванням. Підставою для зупинки автомобіля інспекторами патрульної поліції було названо недостатність освітлення заднього номерного знаку автомобіля. Після зупинки автомобіля інспектори патрульної поліції безпідставно почали вимагати у нього страховий поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на автомобіль «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_1 , який вони чомусь не знайшли в своїй базі даних. Позивач вказує, що порушення ПДР він не вчиняв, притягнення його до відповідальності вважає протиправним.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2024 року позов залишено без задоволення.
При винесенні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено позов до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб'єкт владних повноважень від імені якого винесена оскаржувана постанова, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваної постанови.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. При цьому, скаржник просить замінити первісного відповідача належним - Департаментом патрульної поліції Національної поліції України, а також просить стягнути з відповідача судові витрати.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2024 року та призначено справу до апеляційного розгляду на 22.05.2024 року о 11:45 год.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2024 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання 22.05.2024 року о 11:45 год в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
22.05.2024 року під час проведення судового засідання у режимі відеоконференції не відображалось відео організатора, був відсутній звук, циклічне перезавантаження відео запрошених, циклічна зміна стану «в мережі» на протилежний, у зв'язку з чим колегія суддів прийняла рішення про перехід слухання справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції у Рівненській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Кондратюком В.А. було винесено постанову серія ДПО 18 № 718678 від 03.02.2022 року, якою провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126, ст. 125 КУпАП закрито у зв'язку зі спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності, встановленого ст. 38 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови позивач 11.11.2021 року о 04 год. 42 хв. на 378 км а/д М-06 Київ-Чоп керував автомобілем «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_1 з недостатньо освітленим номерним знаком в темну пору доби та не мав при собі діючого полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чим порушив п. п. 30.2 та 2.1-Г Правил дорожнього руху, тобто скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126, 125 КУпАП.
Вважаючи, що оскаржувана постанова винесена протиправно, позивач звернувся до суду з даним позовом щодо її оскарження.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
За змістом ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (у тому числі передбачених ч. 1 ст. 126, ст. 125 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 125, ч. 1 ст. 126 КУпАП, належить до компетенції органів Національної поліції. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції, мають накладати адміністративні стягнення та розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів.
Частиною 1 ст. 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 125 КУпАП передбачено відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених ст. ст. 121-128, ч. ч. 1, 2 ст. 129, ст. ст. 139 і 140 цього Кодексу, які тягнуть за собою попередження.
Згідно з п. 1.1 Правил дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.1 ПДР визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до п. 2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Аналогічні положення закріплені і в ст. 16 Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов'язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов'язаний надати, зокрема посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність документів, зазначених в п. 2.1 ПДР, в тому числі страхового полісу, кореспондується із обов'язком водія механічного транспортного засобу мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. Сама по собі його наявність не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Вирішуючи дану справу, колегія суддів враховує, що згідно з приписами ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі про порушення ПДР, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, зокрема ст. 125, ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно п. п. 1 - 4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31.10.2016 року № 1114 Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку. Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції). Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штамп (п. 9 Положення про Департамент патрульної поліції від 06.11.2015 року № 73).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, яким передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених с. 125, ч. 1 ст.126 КУпАП, інспектори патрульної поліції та управління патрульної поліції діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції.
Отже, відповідні інспектори та управління не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме той орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП - Департамент патрульної поліції.
Використання у зазначеній вище нормі формулювань «від імені органів Національної поліції», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст. ст. 222-244 КУпАП», використаний у ч. 2 ст. 255 КУпАП, вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення, або структурний/територіальний підрозділ цього органу.
Враховуючи вищевикладене, Управління патрульної поліції у Рівненській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є структурним/територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції, а отже не може бути відповідачем у даній адміністративній справі. Таким чином позовні вимоги заявлено та вирішено до неналежної особи, яка має відповідати за даним позовом у розумінні КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Як встановлено ч. 4 ст. 48 КАС України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Частинами 6, 7 ст. 48 КАС України передбачено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку, а заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Поряд з цим, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому, вирішення питання щодо залучення до справи належного відповідача є обов'язком для суду.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися не лише за клопотанням позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі за ініціативою суду.
Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 року по справі № 742/2298/17 відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Проте, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, не з'ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача.
Відмова судом першої інстанції у задоволенні позову лише з мотивів пред'явлення позову до неналежного відповідача без вирішення питання про залучення належного відповідача свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За вказаними обставинами рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Разом з цим, у даному випадку, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити допущені судом першої інстанції процесуальні порушення, оскільки ч. 7 ст. 48 КАС України визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Оскільки у апеляційного суду відсутні повноваження вирішувати питання щодо заміни неналежного відповідача, а також направляти справу до суду першої інстанції на новий розгляд, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного відповідача.
Колегія суддів звертає увагу, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про залишення позову без задоволення порушено норми процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2024 року скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Голяшкін
Судді М.М. Заїка
О.М. Ганечко
Повний текст постанови складено 22.05.2024 року.