Справа № 620/10458/23 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова Д.О.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
22 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Штульман І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач/апелянт) про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за шість місяців у зв'язку з затримкою виплати належних йому при звільненні грошових сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців у зв'язку з затримкою виплати належних йому при звільненні грошових сум виходячи з розміру грошового забезпечення на час звільнення з військової служби.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав про порушення відповідачем строків виплати індексації грошового забезпечення, яка повинна була бути виплачена при звільненні. Оскільки відповідач цього не виконав, вважав, що є підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, яка регулює виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум у розмірі 53 000 (п'ятдесят три тисячі гривень) 00 копійок.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Зазначив, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України відсутні. Окрім того, суд першої інстанції не врахував, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідно до наказу командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 24 квітня 2021 року № 101 був звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року, яке набрало законної сили, у справі № 620/8630/22 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з врахуванням базового місяця - грудень 2015 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, враховуючи місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з врахуванням виплаченої суми.
Вказане рішення фактично виконане відповідачем 12 червня 2023 року шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок позивача спірної суми у розмірі 54 887, 27 грн., що підтверджується відповідною випискою з карткового рахунку позивача та не заперечується відповідачем по справі.
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання обов'язку роботодавця щодо проведення зі звільненим працівником повного розрахунку та виплати всіх сум, що йому належать, є підставою для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», тощо.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Однак, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Зазначене питання врегульоване Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі його невиконання встановлена відповідальність у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, за наявності обставин коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Отже, вказане спростовує доводи апелянта, що у спірній ситуації на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, та свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з статтею 117 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби 24 квітня 2021 року, а фактичний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення проведено лише 12 червня 2023 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому колегія суддів погоджується з тим, що позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Загальний розмір виплачених сум індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 620/8630/22 склав 54 887,27 грн.
Суд першої інстанції, дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 53 000, 00 грн. При цьому суд врахував правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв зменшення розміру стягнення середнього заробітку за час затримки виплати, тривалість такого періоду, поведінку позивача і відповідача та наявність/відсутність вини уповноваженого органу щодо затримки виплати.
Згідно з витребуваною апеляційним судом у відповідача довідкою-розрахунком нарахування середньоденного та середньомісячного заробітку ОСОБА_1 від 20 травня 2024 року № 5/10730ф, загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 36 220, 33 грн. Середньоденна заробітна плата складає 593, 78 грн.
Кількість днів, впродовж яких на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, - 182 календарні дні. Розмір середнього заробітку позивача за шість місяців становить 108 067, 96 грн (593, 78 грн х 182 дні).
Отже, враховуючи принцип співмірності та розумності, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 53 000, 00 грн є пропорційним, належним і достатнім.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20, з огляду на наступне.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена в ній позиція, зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, вже не піддавалася зміні (відступу).
Для забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд у постановах від 02 лютого 2023 року у справі № 460/10582/21, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на обов'язку дотриманні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
На вказаному також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Отже, в спірній ситуації застосуванню підлягає остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтримана Верховним Судом, яка полягає в тому, що навіть якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 229, 308, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду.
Головуючий: Черпак Ю.К.
Судді: Вівдиченко Т.Р.
Штульман І.В.