23 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2630/24
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
В березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.03.2016 року по 28.02.2018 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 77613 гривень 21 копійка;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 04.03.2021 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 2859 гривень 43 копійки в місяць у загальній сумі 103 308 гривень 44 копійки за період з 01.03.2018 року по 04.03.2021 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
До позовної заяви було додано клопотання про поновлення строків звернення до суду, в якій зазначено, що з метою отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач звернувся до відповідача із заявою. Відповідачем надано довідку про виплачене грошове забезпечення, зокрема, виплачену індексацію грошового забезпечення у період проходження військової служби. З наданих відомостей позивачу стало відомо про невиплату у період проходження військової служби індексації грошового забезпечення. Крім того, вказує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що суд не має проявляти надмірний формалізм та непропорційність між застосованими заходами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист, зокрема у постановах від 7 квітня 2021 року у справі №280/5246/18 та інш. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 122 КАС України, представник позивача просив сд поновити строки звернення до суду та відкрити провадження у справі.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року було залишено позовну заяву без руху та зазначено, що позивачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, а саме надати заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
Суд першої інстанції зазначив, що з 01.07.2023 р. (дата набуття чинності змінами щодо строку звернення до суду) позивач мав три місяці на подачу позовної заяви до 01.10.2023 р., однак до суду з даним позовом позивач звернувся 20.03.2024 р. (дата формування позовної заяви в Електронному суді), тобто з пропуском тримісячного строку, який був продовжений на строк дії карантину.
Звернення позивача до відповідача із заявою від 30.01.2024 р. для отримання довідки про суми виплаченої індексації суд першої інстанції визнав неповажною причиною пропуску строку звернення до суду, позивач не зазначає про те, які обставини йому завадили звернутися з відповідним запитом до відповідача з 2021 року.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали 01 квітня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача, в якій він відповідно до статті 122 КАС України просить поновити строки звернення до суду та відкрити провадження у справі. В обґрунтування заяви зазначає, що 19 липня 2022 року було внесено зміни до статті 233 КзпП України та зазначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутись до суду в місячних строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому до 19 липня 2022 року строк звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення був необмежений законодавством. Вказує, що позивача звільнено до внесення змін до ст. 233 Кодексу законів про працю України. При звільненні позивачу не було вручено письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми, зокрема, інформацію про виплачену індексацію грошового забезпечення. Лише після надання відповідачем довідки позивачу стало відомо про невиплату індексації грошового забезпечення у період проходження військової служби.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року враховуючи відсутність перешкод у позивача для своєчасного звернення до суду, а також відсутність обґрунтувань поважності причин такого пропуску на вимогу ухвали про залишення позову без руху, позовну заяву ОСОБА_1 на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України - повернуто.
В ухвалі суд першої інстанції зазначив, що згідно зі ст. 122 КАС України точкою відліку порушеного права (що суттєво впливає на облік строків звернення до суду) є дата, з якої позивач дізнався чи повинен був дізнатися про своє порушене право.
Для вирішення судом питання про поновлення строків звернення до суду суттєвим є наявність (зазначення) обставин та/або причин пропуску строку звернення до суду, однак представником позивача у своїй заві не зазначено жодних причин та обставин, які суд може визнати поважними.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що предметом позовних вимог у даній справі є протиправність дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі грошового забезпечення. На момент звільнення позивача частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь- яким строком. З огляду на наведене, можна дійти до висновку, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частити 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року), а отже право позивача на звернення до суду із цим позовом, не обмежене будь-яким строком. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на правовий висновок, викладений у рішенні Верховного Суду від 20.11.2023 р. у справі № 160/5468/23. Вказує, що навіть, якщо застосовувати законодавство якого не існувало у 2021 року до 2021 року, то позивачу не було вручено письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, зокрема, інформацію про виплачену індексацію грошового забезпечення. Відповідачем надано довідку про виплачене грошове забезпечення, зокрема, виплачену індексацію грошового забезпечення у період проходження військової служби. Із наданих відомостей позивачу стало відомо про невиплату у період проходження військової служби індексації грошового забезпечення. У місячний термін з дати отримання інформації про виплачену індексацію грошового забезпечення позивач звернувся до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати - 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказує, що аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 по справі № 380/15245/22. Разом з тим, у справі № 380/15245/22 позовні вимоги стосувались виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 2013 по 2022 роки. Зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати складових грошового забезпечення за 2016-2021 роки. Отже, із отриманням грошового забезпечення у 2016-2021 роках позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.ч. 3, 5 ст. 122 КАС України). Проте, із позовом у даній судовій справі позивач звернувся лише 20.03.2024, а отже з пропуском місячного строку звернення (ч. 5 ст. 122 КАС України). З огляду на зазначене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги .
Відповідно до ч.2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з п.3 ч.1 ст. 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Враховуючи відсутність перешкод у позивача для своєчасного звернення до суду, а також відсутність обґрунтувань поважності причин такого пропуску на вимогу ухвали про залишення позову без руху, дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з п.1, п.2, п. 7 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Як вбачається з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.03.2021 № 52 ОСОБА_1 звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 січня 2021 року №9-РС у запас за підпунктом “а” (у зв'язку з закінченням строку контракту) пунктом 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” вважати, що справи та посаду здав 04 березня 2021 року і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 04 березня 2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , з котлового забезпечення (виплата грошової компенсації замість обіду) з 05 березня 2021 року у військовій частині НОМЕР_2 .
Тобто, відносини публічної служби між сторонами припинилися 04.03.2021 року.
Позовна заява з вимогами про не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення, до звільнення з військової служби (індексація за період з 18.03.2016 року по 04.03.2021 рік), подана через систему “Електронний суд” 20.03.2024 та зареєстрована судом згідно штампу 25.03.2024.
За висновком суду першої інстанції позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КзпП України, який був продовжений на строк дії карантину.
Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, колегія суддів, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На момент звільнення позивача зі служби та виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (19 січня 2021 року та 04 березня 2021 року відповідно) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково застосовано редакцію статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення з даним позовом до суду, наслідком чого став помилковий висновок суду про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду.
З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на звернення до суду з відповідними вимогами, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022р.), не обмежене будь-яким строком.
Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 02.08.2023 у справі № 380/17776/22, від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22. 27.04.2023р. у справі №300/4201/22 та від 20.11.2023р. у справі №160/5468/23.
Зважаючи на викладене, висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду не ґрунтуються на правильному застосування норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, тому є необґрунтованими.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та посадових осіб.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium, рішення від 17 січня 1970 року, заява № 2689/65) висловлено позицію про те, що в демократичному суспільстві, у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Колегія суддів також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet V., France, рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94), в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Згідно ч. 1ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інший підхід розцінюється як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до необґрунтованого прийняття судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 294, 308, 311, 320, 321, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик