Справа № 450/502/24 Провадження № 2-а/450/21/24
23 травня 2024 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Мусієвського В.Є.
при секретарі Качмар М.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора 2 роти батальйону 3 УПП у Львівській області Сорока Тетяни Ярославівни про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 1324348 від 28 січня 2024 року, винесену старшим інспектором 2 роти батальйону 3 УПП у Львівській області Сорока Т.Я., а також закрити провадження у справі про його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Мотивував свої вимоги тим, що 28 січня 2024 року винесено оскаржувану постанову, з якою він не погоджується. Зазначив, що його визнано винним в тому, що він 28 січня 2024 року о 00 год. 35 хв. на пл. Двірцевій, буд. 1, у м. Львові, здійснив стоянку в межах дії дорожнього знака 5.42.1 з додатковою табличкою 7.17 і дорожньою розміткою 1.35, де дозволяється стоянка лише для водіїв інвалідів або водіїв, які перевозять інвалідів, чим порушив вимоги пункту 8.5.1 ПДР України. Зауважив, що даного правопорушення він не вчиняв. Крім цього, на його прохання надати для ознайомлення докази, які б підтверджували факт вчинення адміністративного правопорушення, інспектором продемонстровано для ознайомлення відеозапис з її особистого телефону, що є порушенням інструкції з застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Вказав, що у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1324348 від 28 січня 2024 року, службовою особою ОСОБА_2 не вказано посилання на технічний прилад, яким здійснювався відеозапис. Зазначив, що йому також не було забезпечено право на правову допомогу, оскільки таке прохання працівниками поліції проігноровано. З огляду на вказане, просив позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 09 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний строк для усунення недоліків описаних у такій.
12 лютого 2024 року від позивача надійшла заява, якою усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 13 лютого 2024 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.
05 березня 2024 року від представника УПП у Львівській області Заброцької Я.Р. надійшов відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого вказала, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, а твердження викладені у мотивах позовної заяви не відповідають дійсності, які спрямовані на ухилення позивача від належної адміністративної відповідальності. До матеріалів відзиву долучила СД-диск з відеозаписами. З огляду на вказане просила відмовити у задоволенні позовних вимог, а розгляд справи здійснювати за їх відсутності.
В судовому засіданні 23 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з мотивів викладених у позовній заяві, просив такі задовольнити. Крім цього, вказав, що автомобілем керувала інша особа, яка попрямувала у напрямку залізничного перону, а він з пасажирського сидіння здійснив посадку за кермо.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, оглянувши відеозаписи СД-диску, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що постановою серії ЕНА № 1324348 від 28 січня 2024 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 28 січня 2024 року о 00 год. 35 хв. на пл. Двірцевій, буд. 1, у м. Львові, здійснив стоянку в межах дії дорожнього знака 5.42.1 з додатковою табличкою 7.17 і дорожньою розміткою 1.35, де дозволяється стоянка лише для водіїв інвалідів або водіїв, які перевозять інвалідів, чим порушив вимоги пункту 8.5.1 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" безпосередньо встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п.1.1. ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Частина 6 статті 122 КУпАП передбачає, що зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю", тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За ст. ст. 4 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду. Пільги особам з інвалідністю надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію "дитина з інвалідністю" (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату). Порядок оформлення та видачі відповідних посвідчень іноземцям, які відповідно до закону мають право на пільги, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення, що має бути доведено шляхом надання доказів.
Як вбачається з відеозапису, наявного на СД-диску, транспортний засіб, за рулем якого перебував позивач ОСОБА_1 , перебував припаркованим на місці, призначеному для паркування транспортних засобів якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
При цьому, належих та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього документів, які б підтверджували його статус особи з інвалідністю або водія, який перевозить особу з інвалідністю, суду не надано.
З вказаного відеозапису також встановлено, що працівниками поліції під час розгляду справи дотримано процедуру розгляду такої, а саме позивачу роз'яснено права, повідомлено зміст правопорушення, оголошено рішення та надано можливість скористатись професійною правовою допомогою, якою останній скористатись не бажав.
У відповідності до ст. 251 КпАП України, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З огляду на наведене, суд не приймає до уваги покликання позивача на той факт, що він не вчиняв адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП, оскільки в матеріалах справи містяться докази на підтвердження зворотного.
Пояснення позивача ОСОБА_1 про керування автомобілем сторонньою особою, які відсутні у мотивах позовної заяви, не знайшли свого підтвердження і є способом уникнення належної адміністративної відповідальності.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
У зв'язку з цим, посадова особа зобов'язана розглянути всі сторони адміністративного правопорушення, оцінити його наслідки, переконатись, що внаслідок його вчинення не завдана значна шкода окремим громадянам або суспільству, дослідити обстановку, в якій вчинене порушення, особу порушника, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність та інше.
Здійснюючи розширений аналіз ч. 4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності та рівноправності сторін у судочинстві - обов'язок доведення законності застосування адміністративного стягнення, лежить на органі (посадовій особі), який виніс оскаржуване рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, працівниками поліції встановлено факт невідповідності дій позивач вимогам дорожнього знака 5.42.1 з додатковою табличкою 7.17 і дорожньою розміткою 1.35, де дозволяється стоянка лише для водіїв інвалідів або водіїв, які перевозять інвалідів, а отже, порушення вимоги пункту 8.5.1 ПДР України та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, приймаючи до уваги те, що дотримання ПДР України є невід'ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, суд дійшов висновку, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП.
Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 6 ст. 122 КУпАП винесена правомірно та за відсутності будь-яких порушень, а її зміст не суперечить нормам законодавства.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Проаналізувавши в сукупності здобуті по справі докази, суд приходить до висновку, що позивачем не доведена неправомірність дій старшого інспектора 2 роти батальйону 3 УПП у Львівській області Сорока Т.Я., пов'язаних із винесенням постанови в справі про адміністративні правопорушення серії ЕНА № 1324348 від 28 січня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 1700 грн., а тому позов є необґрунтованим, а постанова по справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є такою, що відповідає вимогам ст.ст. 283-284 КУпАП.
Доводи позивача про незаконність оскаржуваної постанови, зазначені у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і такі спрямовані на уникнення належної адміністративної відповідальності.
Інші обставини, на які посилається позивач, не спростовують факту вчинення адміністративного правопорушення та правомірності притягнення до адміністративної відповідальності.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення" (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
За ст. 139 КАС України судові витрати з відповідача на користь позивача стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 20, 44, 47, 48, 139, 241, 243-246, 268, 271, 286 КАС України, ст.ст. 14-2, 245, 251, 279-1, 280 КУпАП, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до старшого інспектора 2 роти батальйону 3 УПП у Львівській області Сорока Тетяни Ярославівни про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 24 травня 2024 року.
Суддя Мусієвський В.Є.