Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
23 травня 2024 р. № 520/28077/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057, код ЄДРПОУ20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.04.2023 року № 205250009219 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 03.08.2022 року призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 01.05.1990 року по 31.05.1990 рік, з 01.01.1992 року по 31.12.1992 рік в Виробничому об'єднанні "Кристал", з 01.01.1995 року по 31.01.1996 рік в ВАТ "Харківхолодмаш" та періоди зайняття підприємницькою діяльністю з 04.05.2002 року по 10.06.2007 рік, з 01.09.2007 року по 04.12.2007 рік і з 19.01.2009 року по 27.12.2010 рік.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до відповідно до запису № 6 в трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивач 18.02.1988 року (графа 2 трудової книжки) прийнята на посаду старшого техніка-технолога у відділ головного технолога в Виробниче об'єднання "Кристал" (графа 3), наказ № 240л/с від 18.12.1987 року (графа 4). Дата видання наказу дійсно зазначена раніше від дати прийняття позивача на роботу. Відповідно до запису № 7 в трудовій книжці посада позивача з 01.04.1989 року (графа 2) у зв'язку з введенням нових тарифних умов оплати праці відповідає посаді техніка конструктора II категорії (графа 3), наказ № 92 від 28.02.1989 (графа 4). Відповідно до запису № 8 в трудовій книжці правонаступником Виробничого об'єднання "Кристал" з 16.05.1994 року є Відкрите акціонерне товариство "Харківхолодмаш", наказ № 717 від 16.05.1994 року, що підтверджується і довідкою про перейменування підприємства, виданою ТОВ "Харківхолодмаш". Відповідно до запису в трудовій книжці позивача 01.01.1996 року (графа 2) переведено на посаду техніка-конструктора II категорії в технічний відділ (графа 3), наказ від 26.01.1996 року (графа 4). Відповідно до запису № 10 в трудовій книжці позивача 08.09.1996 року (графа 2) звільнено з підстави скорочення чисельності, п.1 ст.40 КЗпП України (графа 3) наказ від 08.09.1996 року (графа 4). Записи про прийняття та звільнення позивача в ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", завірені підписом уповноваженої особи (начальником відділу кадрів) та печаткою підприємства. Таким чином, із записів в трудовій книжці позивача можливо встановити дати прийняття та звільнення з роботи, записи підтвердженні підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства, а раніше зазначена дата видання наказу про прийняття на роботу, ніж дата виходу позивача на роботу, ніяким чином не спростовує дату прийняття позивача на роботу, оскільки повна дата прийняття на роботу зазначена в графі 2 запису № 6 трудової книжки, а отже не може бути перешкодою для зарахування періоду роботи позивача в ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", на підставі записів в трудовій книжці про період роботи. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
У відзивах на позовну заяву представники відповідачів наголосили на правомірності дій суб'єктів владних повноважень. На підставі викладеного просили відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.08.2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії.
За правилами екстериторіальності заява надійшла на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначені пенсії № 205250009219 від 24.08.2022 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстави недостатності страхового стажу, оскільки за доданими позивачем документами Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області до страхового стажу не зарахувало періоди роботи з 18.02.1988 року по 31.12.1995 рік за записами в трудовій книжці, так як дата зарахування на роботу - 18.02.1988 рік не відповідає даті наказу на зарахування - 18.12.1987 рік, на підставі чого позивачу рекомендовано надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Так, 20.10.2022 року позивач повторно звернулася з заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та у відповідності до п.17 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній надала додаткові документи про підтвердження стажу роботи на підставі відомостей свідків.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії № 205250009219 від 26.10.2022 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстави недостатності страхового стажу, оскільки за доданими позивачем документами Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області до страхового стажу не зарахувало періоди роботи з 18.02.1988 року по 31.12.1995 рік за записами в трудовій книжці, так як дата зарахування на роботу - 18.02.1988 рік не відповідає даті наказу на зарахування - 18.12.1987 рік, а трудова книжка свідка ОСОБА_2 не взята до уваги, так як на титульній сторінці зазначена не повна дата народження, на підставі чого позивачу рекомендовано надати уточнюючу довідку про період роботи.
Так, 06.12.2022 року позивач втретє звернулася з заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та надала довідки про заробітну плату за період роботи з 18.02.1998 року по 31.12.1995 рік, оскільки надати уточнюючу довідку про роботу з підприємства неможливо, так як підприємством втрачені первинні документи. За правилами екстериторіальності заява надійшла на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії № 205250009219 від 12.12.2022 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстави недостатності страхового стажу, оскільки за доданими позивачем документами Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до страхового стажу не зарахувало періоди роботи з 18.02.1988 року по 31.12.1995 рік за записами в трудовій книжці, так як дата зарахування на роботу - 18.02.1988 рік не відповідає даті наказу на зарахування - 18.12.1987 рік, що суперечить "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" № 58 від 29.07.1993 року, на підставі чого позивачу рекомендовано надати уточнюючу довідку про період роботи у відповідності до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
При цьому, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області частково зараховує до страхового стажу періоди роботи з 18.02.1988 року по 31.12.1995 рік згідно довідок про заробітну плату, а саме з 18.02.1988 року по 30.04.1990 рік, з 01.06.1990 року по 31.12.1991 рік, з 01.01.1993 року по 31.12.1994 рік та з 01.02.1996 року по 08.09.1996 рік.
Так, 30.03.2023 року позивач в четверте звернулася з заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та надала свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця за період з 24.04.1999 року по 04.12.2007 рік та з 19.01.2009 року по 27.12.2010 рік. За правилами екстериторіальності заява надійшла на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Втім, відповідач рішенням про відмову у призначенні пенсії № 205250009219 від 06.04.2023 року відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком з підстави недостатності страхового стажу, оскільки до страхового стажу відповідач не зараховує періоди роботи підприємця згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, оскільки необхідна підтверджуюча довідка про сплату внесків.
Крім того, із доданої до Рішення форми PC-право від 07.04.2023 року відповідач так само на підставі довідок про заробітну плату, а не за записами в трудовій книжці, частково зараховує до страхового стажу періоди роботи з 18.02.1988 року по 08.09.1996 рік та частково не зараховує період роботи підприємця з 01.01.2009 року по 27.12.2010 рік згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 від 19.01.2009 року.
Не погоджуючись із такими діями та рішенням суб'єктів владних повноважень, позивач звернувся за захистом своїх прав до Харківського окружного адміністративного суду.
Суд з приводу спірних відносин зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020 року - по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків.
При цьому, суд зазначає що положеннями ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд зазначає, що відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до запису № 6 в трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивач 18.02.1988 року (графа 2 трудової книжки) прийнята на посаду старшого техніка-технолога у відділ головного технолога в Виробниче об'єднання "Кристал" (графа 3), наказ № 240л/с від 18.12.1987 року (графа 4).
Дата видання наказу дійсно зазначена раніше від дати прийняття позивача на роботу.
Відповідно до запису № 7 в трудовій книжці посада позивача з 01.04.1989 року (графа 2) у зв'язку з введенням нових тарифних умов оплати праці відповідає посаді техніка конструктора II категорії (графа 3), наказ № 92 від 28.02.1989 (графа 4).
Відповідно до запису № 8 в трудовій книжці правонаступником Виробничого об'єднання "Кристал" з 16.05.1994 року є Відкрите акціонерне товариство "Харківхолодмаш", наказ № 717 від 16.05.1994 року, що підтверджується і довідкою про перейменування підприємства, виданою ТОВ "Харківхолодмаш".
Відповідно до запису в трудовій книжці позивача 01.01.1996 року (графа 2) переведено на посаду техніка-конструктора II категорії в технічний відділ (графа 3), наказ від 26.01.1996 року (графа 4).
Відповідно до запису № 10 в трудовій книжці позивача 08.09.1996 року (графа 2) звільнено з підстави скорочення чисельності, п.1 ст.40 КЗпП України (графа 3) наказ № 54л/с від 08.09.1996 року.
Записи про прийняття та звільнення позивача в ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", завірені підписом уповноваженої особи (начальником відділу кадрів) та печаткою підприємства.
Таким чином, із записів в трудовій книжці позивача можливо встановити дати прийняття та звільнення з роботи, записи підтвердженні підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства, а раніше зазначена дата видання наказу про прийняття на роботу, ніж дата виходу позивача на роботу, ніяким чином не спростовує дату прийняття позивача на роботу, оскільки повна дата прийняття на роботу зазначена в графі 2 запису № 6 трудової книжки, а отже не може бути перешкодою для зарахування періоду роботи позивача в ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", на підставі записів в трудовій книжці про період роботи.
Отже, записи в трудовій книжці про періоди роботи позивача відповідають всім вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, найменування посад та підприємства, на якому працювала позивач, переведення на інші посади, номери наказів та їх дати, підписи уповноваженої особи і відбиток печатки підприємства при звільненні з роботи, що підтверджує факт трудової діяльності позивача.
Підтвердити уточнюючою довідкою підприємства зазначений період роботи ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", позивач не має змоги, оскільки підприємство, на якому працювала позивач не має можливості надати уточнюючу довідку про роботу позивача за період з 18.02.1988 року по 08.09.1996 рік внаслідок втрати первинних документів, що підтверджується листом ТОВ "Харківхолодмаш" № 14 від 06.03.2023 року.
При цьому, позивачем надані відповідачу архівні довідки про наявність відомостей у картках особових рахунків, відомостях нарахування заробітної плати працівникам ВАТ "Харківхолодмаш" № С-71 та № С-72 від 22.02.2022 року, в яких зазначено, що з січня 1988 року по квітень 1990 року включно, з червня 1990 року по грудень 1991 року включно, з січня 1993 року по грудень 1994 року включно та з лютого 1996 року по вересень 1996 року включно позивач щомісяця отримувала заробітну плату. Проте, дані про заробітну плату позивача за період 1992 року, 1995 року та січень 1996 року підприємство підтвердити не може, оскільки картки особових рахунків, відомості нарахування заробітної плати передані на зберігання до ТОВ "Архіваріус" не в повному обсязі.
Отже, архівні довідки про наявність відомостей у картках особових рахунків, відомостях нарахування заробітної плати працівникам ВАТ "Харківхолодмаш" № С-71 та № С-72 від 22.02.2022 року підтверджують, що позивач працювала в ВО "Кристал" з дати прийняття на роботу, зазначеної в записі № 6 трудової книжки, а саме з 18.02.1988 року.
На підставі зазначених довідок відповідач підтверджує, що позивач прийнята на роботу з дати зазначеної в записі № 6 трудової книжки. Втім, з незрозумілих підстав зараховує до трудового стажу частково періоди роботи позивача в ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", тільки на підставі цих довідок, відмовляючи у зарахуванні до трудового стажу всього періоду роботи в ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", посилаючись на те, що довідки про заробітну плату не підтверджують весь період роботи позивача на цьому підприємстві. При цьому, інші записи в трудовій книжці про роботу позивача в ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", не містять будь-яких не точностей чи виправлень та підтверджують періоди роботи позивача в ВАТ "Харківхолодмаш", який є правонаступником ВО "Кристал", які не ставилися і під сумнів відповідачем при відмові у призначенні пенсії.
Суд ще раз наголошує, що пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня!993 року № 637 (далі Порядок № 637). визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п. 3 Порядку № 637).
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, можливо здійснити висновок, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-ХІІІ).
Таким чином, інші документи мають надаватися в разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018року у справі №9234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 04 березня 2020 року у справі №367/945/17.
У спірному періоді порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162), та Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи здійснюються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи здійснюються акуратно, пір'яною чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Згідно з п.2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення здійснюються адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п.2.13 Інструкції № 162 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменування посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу. У графі 4 зазначається підстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керівника підприємства, дата його видання і номер (п.2.19 Інструкції№ 162).
Відповідно до п.2.25 Інструкції № 162 записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 вказується, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи (п.2.26 Інструкції № 162).
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п.2.14 та п.2.22 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій" Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийняття на роботу. У графі 4 зазначається підстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керівника підприємства, дата його видачі і номер.
Відповідно до п.2.27 Інструкції № 58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок з належного оформлення трудової книжки законом покладено на страхувальника. Позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинені підприємством, на якому вона працювала.
У свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем чи іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому неточне заповнення трудової книжки посадовими особами підприємства, на якому позивач працювала, не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного Фонду України трудового стражу. Результатом чого стало обмеження належного соціального захисту позивача.
Суд погоджується із твердженням позивача, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірний період роботи не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018року по справі № 754/14898/15-а.
Із запису № 6 в трудовій книжці позивача про прийняття її на роботу в Виробниче об'єднання "Кристал", незважаючи на невідповідність дати видання наказу даті прийняття на роботу, можливо встановити дату прийняття позивача на роботу, оскільки в графі 2 запису № 6 в трудовійкнижці зазначена повна без будь-яких виправлень дата прийому на роботу позивача - 18.02.1988 рік, запис підтверджений підписом уповноваженої особи і печаткою відділу кадрів підприємства.
Прийняття позивача на роботу в лютому місяці 1988 року підтверджується і архівними довідками про наявність відомостей у картках особових рахунків, відомостях нарахування заробітної плати працівникам ВАТ "Харківхолодмаш" № С-71 та № С-72 від 22.02,2022 року, в яких зазначено про отримання позивачем заробітної плати з лютого 1988 року.
Отже, записи про спірні періоди роботи позивача відповідають правилам заповнення трудових книжок, ці записи містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, присвоєння розряду, переведення на іншу посаду, перейменування підприємств,номери наказів, посади на яких працювала позивач та підписи уповноваженої особи і відбиток печатки підприємства при звільненні з роботи, та підтверджуються додатково довідкою про отримання позивачем заробітної плати, отже ці записи підтверджують трудову діяльність позивача, у зв'язку з чим спірні періоди роботи повинні зараховуватися до страхового стажу позивача.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Відповідно до ст.1 Закону України № 1058 страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
За приписами частини другої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 31 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру(крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до ст.62 Закону "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788) та частини першої ст.48 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637); основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 4 Порядку № 637 передбачено, що час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску незалежно від суми сплачених коштів).
Позивач з 24.04.1999 року по 04.12.2007 рік та з 19.01.2009 року по 27.12.2010 рік здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець, що підтверджується свідоцтвами про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Відповідач зараховує до страхового стажу позивача період роботи з 15.02.1999 року по 20.02.2002 рік і з 11.06.2007 року по 30.08.2007 рік на підставі записів в трудовій книжці позивача та з 01.03.2002 року по 03.05.2002 рік на підставі даних з Реєстру застрахованих осіб, що підтверджується Формою РС - право та Формою ОК-5, але період здійснення підприємницької діяльності позивачем з 04.05.2002 року по 10.06.2007 рік та з 01.09.2007 року по 04.12.2007 рік відповідач відмовляється зараховувати до страхового стажу позивача з підстави необхідності підтвердження довідкою про сплату внесків.
Крім того, відповідно до Форми РС-право відповідач зараховує до страхового стажу позивача лише 4 місяці 23 дні за період зайняття позивачем підприємницькою діяльністю з 01.01.2009 року по 30.06.2010 рік та з 01.07.2010 року по 30.09.2010 рік, а період здійснення підприємницької діяльності позивачем з 01.10.2010 року по 27.12.2010 рік відповідач взагалі не зараховує до страхового стажу, навіть не надаючи причин відмови у не зарахуванні до страхового стажу цих періодів зайняття підприємницькою діяльністю позивачем в повному обсязі.
Отже, спірними залишаються періоди здійснення підприємницької діяльності позивачем з 04.05.2002 року по 10.06.2007 рік, з 01.09.2007 року по 04.12.2007 рік та з19.01.2009 року по 27.12.2010 рік, які відповідач протиправно відмовляється зарахувати до страхового стажу позивача з огляду на наступне.
Відповідно до п. 4 Порядку № 637 період здійснення підприємницької діяльності позивачем з 24.04.1999 року по 31.12.2003 рік повинен зараховуватися до страхового стажу на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4 від 24.04.1999 року підтверджує реєстрацію позивача як суб'єкта підприємницької діяльності.
Отже, спірний період зайняття позивачем підприємницькою діяльністю з 04.05.2002 року по 31.12.2003 рік повинен зараховуватися до страхового стажу позивача на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4 від 24.04.1999 року.
Відповідно до п.4 Порядку № 637 період здійснення підприємницької діяльності позивачем з 01.01.2004 року по 04.12.2007 рік та з 19.01.2009 року по 27.12.2010 рік повинен зараховуватися до страхового стажу за умови сплати страхових внесків незалежно від суми сплачених коштів.
Згідно листа Головного управління ДПС у Харківській області № 44285/6/20-40-24- 18-15 від 23.08.2023 року позивач зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 19.01.2009 року за № 24540000000001970 та взята на податковий облік у Вовчанській ДПІ ГУ ДПС з 20.01.2009 року. У 2010 році перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Дата державної реєстрації припинення - 27.12.2010 року.
При цьому підтвердити інформацію про систему оподаткування та сплату податків позивачем, як фізичною особою - підприємцем Головне управління ДПС у Харківській області надати не може, оскільки така інформація відсутня у зв'язку із пунктом 1.8 розділу І вступної частини, статті 269, пункту 3.3 статті 292 глави 3 розділу І основної частини Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5, згідно якого строки зберігання типових документів на електронних носіях відповідають строкам зберігання аналогічних документів на паперових носіях, а документи (акти, довідки, відомості, платіжні реєстри, довіреності, листи) про надходження податків і зборів (обов'язкових платежів) у бюджети та державні цільові фонди, особові рахунки платників податків і зборів (обов'язкових платежів) зберігаються п'ять років.
З огляду на великий проміжок часу та військові дії, на даний момент квитанції про сплату податку у позивача не збереглися.
Суд наголошує, що згідно абз.2 та абз.4 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2010 року № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" взяття на облік фізичних осіб - підприємців здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників на підставі відомостей про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця у день отримання зазначених відомостей.
Частиною 1 статті 5 Закону України від 08.07.2010 року № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що зняття з обліку фізичних осіб - підприємців - платників єдиного внеску здійснюється контролюючими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Такі перевірки проводяться у порядку, встановленому ПК України.
Отже, зняття з обліку фізичної особи-підприємця в контролюючому органі можливе лише після остаточного розрахунку.
З огляду на свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4 від 24.04.1999 року та серії НОМЕР_3 від 19.01.2009 року вбачається, що позивач здійснював підприємницьку діяльність з 24.04.1999 року по 04.12.2007 рік та з 19.01.2009 року по 27.12.2010 рік, тому відповідно до статті 5 Закону України від 08.07.2010 року № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач перебувала на обліку як платник податків до Державної податкової служби.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4 від 24.04.1999 року та серії НОМЕР_3 від 19.01.2009 року діяльність позивача як фізичної особи-підприємця була припинена 04.12.2007 року та 27.12.2010 року, отже зазначеною інформацією підтверджується, що позивач з 04.12.2007 року та з 27.12.2010 року знята з обліку в контролюючому органі, що в свою чергу з огляду на ст.5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" свідчить про відсутність у позивача будь-якої заборгованості зі сплати єдиного податку та інших обов'язкових платежів. Також, слід зазначити, що в листі Головного управління ДПС у Харківській області № 44285/6/20-40-24-18-15 від 23.08.2023 року не зазначено про заборгованість позивача зі сплати єдиного податку.
Крім того, згідно Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкта малого підприємництва", в редакції Указу Президента №746/99 від 28.06.1999 року, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного Фонду України - 42 відсотки: на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Отже, із суми єдиного податку відраховується 42 відсотки до Пенсійного фонду України на сплату страхових внесків (єдиного внеску).
Таким чином, період зайняття підприємницькою діяльністю позивача з 01.01.2004 року по 04.12.2007 рік і з 19.01.2009 року по 27.12.2010 рік та сплата в цей період єдиного податку в повному обсязі, з якого зараховується до Пенсійного фонду України єдиний внесок, підтверджується свідоцтвами про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Листом Головного управління ДПС у Харківській області від 23.08.2023 року про відсутність у позивача заборгованості із сплати податків, відтак спірні періоди підприємницької діяльності позивача з 01.01.2004року по 10.06.2007рік, з 01.09.2007року по 04.12.2007рік та з 19.01.2009року по 27.12.2010 рік повинні зараховуватися до страхового стажу позивача.
Разом з цим, слід зазначити, що позивач не може бути позбавлений свого права на зарахування до страхового стажу періоду зайняття ним підприємницькою діяльністю через те, що відповідальна особа органу державної влади не внесла дані до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та відсутності даних у Пенсійному фонді України про сплату Позивачем єдиного податку та відповідно і єдиного внеску, оскільки це відбулося не з її вини, тобто у зв'язку з обставинами, що виникли не з її волі, та на які вона не могла вплинути. Позивач зі свого боку вчинила всі залежні від неї дії для підтвердження нею зайняття підприємницькою діяльністю, і у неї відсутня будь-яка можливість отримати інші відомості.
Таким чином, з огляду на викладене, відповідач неправомірно не зарахував до страхового стажу Позивача період зайняття підприємницькою діяльністю з 04.05.2002 року по 10.06.2007рік, з 01.09.2007року по 04.12.2007рік та з 19.01.2009року по 27.12.2010 ріку що становить 06років 3 місяці 17 днів страхового стажу позивача.
Отже, суд дійшов висновку визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.04.2023 року № 205250009219 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Щодо вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 03.08.2022 року призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 01.05.1990 року по 31.05.1990 рік, з 01.01.1992 року по 31.12.1992 рік в Виробничому об'єднанні "Кристал", з 01.01.1995 року по 31.01.1996 рік в ВАТ "Харківхолодмаш" та періоди зайняття підприємницькою діяльністю з 04.05.2002 року по 10.06.2007 рік, з 01.09.2007 року по 04.12.2007 рік і з 19.01.2009 року по 27.12.2010 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".
Відповідно до приписів ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Отже, питання щодо призначення та виплати пенсії, віднесено виключно до компетенції Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та не входить до компетенції суду.
Враховуючи вищезазначене, оскільки суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, суд доходить висновку, що для належного способу захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду щодо зарахування до пільгового стажу.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057, код ЄДРПОУ20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.04.2023 року № 205250009219 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням періодів роботи ОСОБА_1 з 01.05.1990 року по 31.05.1990 рік, з 01.01.1992 року по 31.12.1992 рік в Виробничому об'єднанні "Кристал", з 01.01.1995 року по 31.01.1996 рік в ВАТ "Харківхолодмаш" та періоди зайняття підприємницькою діяльністю з 04.05.2002 року по 10.06.2007 рік, з 01.09.2007 року по 04.12.2007 рік і з 19.01.2009 року по 27.12.2010 рік та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 268,40 грн. (двісті шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 268,40 грн. (двісті шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 23 травня 2024 року.
Суддя Н.А. Полях