Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
23.05.2024 р. справа №520/10419/24 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Державної судової адміністрації України (далі за текстом - ДСА України, Адміністрація) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, ТУ, Управління, Територіальне управління)
провизнання протиправними дій суб"єкта владних повноважень та спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення з приводу оплати праці публічного службовця,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства остаточно заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період 01.01.2024р.-31.03.2024р. суддівської винагороди, виходячи з встановленого на 01.01.2024р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн; 2) зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період 01.01.2024р.-31.03.2024р. на підставі частин 2. З статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено, на 01.01.2024р. - 3.028,00грн. з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення суб'єктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення у сфері оплати праці професійного судді утворився борг із суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, який підлягає присудженню на користь публічного службовця у судовому порядку.
Стосовно вимог про: 1) визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3.028,00 грн.; 2) зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн., позивач 22.04.2024р. подав заяву про залишення позову без розгляду.
Відповідач, Державна судова адміністрація України, про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, але обов'язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Харківській області, із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що правильно обчислював розмір суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.", оскільки саме такий розмір видатків на оплату праці був запланований кошторисом бюджетної установи і розпорядником бюджетних коштів вищого рівня - ДСА України; бюджетних асигнувань на виплату з 01.01.2024р. суддівської винагороди, обчисленої із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "3.028,00грн." не виділялось.
Суд відмічає, що насправді спір склався з приводу заперечення відповідачем - Територіальним управлінням права заявника на обчислення суддівської винагороди (і відповідно допомоги на оздоровлення) із використанням показника значення прожиткового мінімуму для працездатної особи, актуального станом на 01 січня кожного окремого календарного року (стосовно календарної дати - 01.01.2024р. арифметичне значення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи складає - "3.028,00грн.") при тому, що в кошторисі органу судової влади як бюджетної установи розмір суддівської винагороди, обчислений із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." і розпорядником бюджетних коштів вищого рівня - ДСА України бюджетних асигнувань на виплату з 01.01.2024р. суддівської винагороди, обчисленої із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "3.028,00грн." не виділялось.
Ці обставини фактично визнані учасниками спору у порядку ч.1 ст.78 КАС України, а тому не потребують додаткового доказування.
Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник у спірних правовідносинах проходив безперервну публічну службу на посаді судді Комінтернівського районного суду міста Харкова.
Ці обставини визнаються усіма учасниками спору, а тому не потребують додаткового доказування.
У спірних правовідносинах Територіальним управлінням вчинялись управлінські волевиявлення з приводу оплати праці (служби) заявника як професійного судді у спосіб обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
ДСА України у розпорядження Територіального управління не виділялось асигнувань для проведення на користь заявника платежів понад ці обчислення.
Суд повторює, що ці обставини фактично визнаються усіма учасниками спору, а тому не потребують додаткового доказування.
На вимогу суду суб'єктом владних повноважень - Територіальним управлінням не подано витребуваних судом об'єктивних даних стосовно обчислення різниці між розміром реально отриманої заявником у спірних правовідносинах суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення) та розміром належно обчисленої у спірних правовідносинах суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення) з урахування правового висновку постанови Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22.
Тому у даному конкретному випадку суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
При цьому, з огляду на відсутність будь-яких заперечень суб'єкта владних повноважень з даного приводу відносно обставин оплати часу тимчасової непрацездатності судді суд вважає за необхідне віддати пріоритет у застосуванні положенням ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (як спеціальної норми матеріального права) над приписами ч.3 ст.17 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції Закону України від 21.09.2022р. №2620-ІХ та ч.3 ст.24 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції до внесення змін Законом України від 21.09.2022р. №2620-ІХ.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень суб'єктів владних повноважень (і ДСА України, і ТУ ДСА України у Харківській області) з приводу повноти оплати праці публічного службовця , заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно з ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У розумінні ч.1 ст.126 та ст.130 Конституції України умови виплати та розмір суддівської винагороди є невід'ємним елементом незалежності судді.
Спеціальним законом з питання визначення суддівської винагороди є Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі за текстом - Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII), ч.1 ст.135 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Так, за правилами ч.2 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Як то указано у ч.4 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Згідно з ч.5 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Окрім того, згідно з ч.1 ст.136 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
У період часу 01.01.2024р.-31.03.2024р. виникла колізія між нормами п.2 ч.3 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, абз.4 ст.7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та між абз.5 ст.7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" в частині використання під час нарахування та виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Усупереч положенням ч.1 ст.126 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України відповідачем пріоритет у застосуванні помилково було надано не нормам ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, а нормам абз.5 ст.7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Окрім того, згідно з ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки Верховного Суду стосовно протиправності діянь суб”єктів владних повноважень з приводу використання під час обчислення суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." сформульовані у постанові від 22.06.2023р. у справі №400/4904/21, від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22, від 13.07.2023р. у справі №280/1233/22, від 24.07.2023р. у справі №280/9563/21, від 15.08.2023р. у справі №120/19262/21-а, від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21.
Відтак, вчинення суб'єктом владних повноважень попри дійсний зміст згаданих вище положень законів діянь з приводу обчислення суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." спричинило порушення прав заявника на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.
У спірних правовідносинах саме відповідач - Територіальне управління на підставі відомостей про облік робочого часу заявника за місцем публічної служби здійснював призначення, обчислення, нарахування та виплату заявнику суддівської винагороди, тобто самостійно виконував усі функції розпорядника бюджетних коштів.
Обсяг виділених ДСА України асигнувань на виплату заявнику суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення) у вказаний проміжок часу був недостатнім для виконання вимог ст.ст.135 і 136 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, але ця обставина не може бути кваліфікована у якості поважної причини невиконання вимог спеціальної норми закону.
Суд відмічає, що у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач у відносинах із фінансового забезпечення проходження особою публічної служби на посаді професійного судді є суб'єктом владних повноважень.
Суд наголошує, що правовий висновок стосовно неправильності обчислення суддівської винагороди (і відповідно допомоги на оздоровлення) із використанням показника прожиткового мінімуму - 2.102,00грн. сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України цей висновок є релевантним відносно обставин спору у даній справі, підлягає поширенню на спірні правовідносини, а відтак, додатково підтверджує факт порушення права заявника на отримання суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення у повному розмірі.
Суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
Обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений у першу чергу саме на суб”єкта владних повноважень ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів на спростування вимог приватної особи та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення.
Водночас із цим, за змістом правових позицій постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.
Тому під час відправлення правосуддя у даній конкретній справі суд виходить із того, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень одночасно було вчинено і управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення суддівської винагороди заявника та допомоги на оздоровлення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.", і управлінське волевиявлення формі бездіяльності з приводу обчислення суддівської винагороди заявника та допомоги на оздоровлення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, актуального станом на 01.01.2024р. - "3.028,00грн.".
У ході розгляду справи відповідачем - Територіальним управлінням не наведено юридично спроможних аргументів та не подано доказів відповідності вимогам закону реально вчинених у спірних правовідносинах управлінських волевиявлень з приводу обчислення суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення та фінансування видатків на виплату цих платежів із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання, що у даному конкретному випадку суб”єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України, ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, позаяк попри відсутність належного правового підґрунтя суб”єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення (у формі дії) з приводу обчислення суддівської винагороди із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Відтак, у даному конкретному випадку недоведеність правомірності вчинених суб'єктом владних повноважень управлінських волевиявлень зумовлює висновок про підтвердження матеріалами справи порушеного суб'єктивного права заявника, що є підставою для задоволення позову в частині вимог.
Частина вимог позову підлягає залишенню без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.240 КАС України, позаяк відповідне право позивача є беззастережним і безумовним та не підлягає жодним обмеженням і перевірці з боку суду в контексті мотивів реалізації.
Стосовно способу захисту порушеного права суд зазначає, що згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права громадянина на одержання заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення) у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення, обчислення і виплати (платежу) коштів (тобто на виконання рішення суду у даній справі видати розпорядчий акт про нарахування належної суми суддівської винагороди та відобразити суму недоплати (боргу) у відомостях бухгалтерського обліку) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання від розпорядника публічних коштів вищого рівня додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення виплати.
Відповідно до п.п.2 ч.3 ст.148 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів (окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів).
Згідно з ч.4 ст.148 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Частиною 1 ст.149 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За визначенням п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом п.7 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Як то указано у ч.1 ст.47 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Звідси слідує, що взяття відповідачем як суб”єктом владних повноважень бюджетного зобов'язання на виконання рішення суду у спосіб видання наказу (чи будь-якого іншого розпорядчого акту) про призначення, обчислення, нарахування, виплату заниженого розміру (боргу, недоплати) оплати праці публічного службовця не суперечить закону, згадане управлінське волевиявлення повинно бути вчинено саме на підставі даного рішення суду, а тому знаходиться у межах компетенції відповідача як боржника за рішенням суду та розпочинає процедуру отримання від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня не включених ані до кошторису бюджетної установи, ані до відомостей бухгалтерського (фінансового) обліку додаткових асигнувань для проведення необхідних платежів.
Судом під час виконання вимог ч.5 ст.242 КАС України виявлена низка постанов Верховного Суду з приводу способу захисту права особи на отримання належного розміру суддівської винагороди.
Так, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22 до способів захисту суб'єктивного права у спірних правовідносинах належить і вимога про стягнення з ДСА України недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2023р. у справі №280/1233/22, зважаючи на положення ст.ст.148, 149 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII у системному взаємозв'язку з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого як відповідача дозволяє застосувати такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА в Харківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати заявнику суддівської винагороди, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі "2.270,00грн" за період 01.01.2021р.-31.12.2021р., "2.481,00грн" за період 01.01.2022р.-31.12.2022р., "2.684,00грн" за поточний період 2023 року з урахуванням раніше виплачених сум.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 15.08.2023р. у справі №120/19262/21-а до релевантних способів захисту у спірних правовідносинах також належать: визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за період 01.012021р.-30.11.2021р., виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень; зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за період 01.01.2021р.-30.11.2021р. включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 гривень; визнання протиправними дії ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період 01.01.2021р.-30.11.2021р., обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні; зобов'язання ТУ ДСА України у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період 01.01.2021р.-30.11.2021р., обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Заявлені позивачем у даному спорі вимоги відповідають правовим позиціям згаданих вище постанов Верховного Суду як в частині права заявника на отримання суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення), обчисленої із застосуванням показника прожиткового мінімуму, актуального станом на 01 січня кожного конкретного календарного року, так і в частині способів захисту порушеного права.
Стосовно вимоги допустити до негайного виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно пункту 1 частини другої ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки предметом спору є вимога про спонукання суб'єкта владних повноважень до належної реалізації управлінської функції, а не вимога про стягнення коштів, та враховуючи, що суд при вирішенні даного спору не приймав рішення про стягнення присуджених сум та не обчислював їх розміру, то відсутні підстави для звернення даного рішення до негайного виконання.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій детальній оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 90, 211, п.5 ч.1 ст.240, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов в частині вимог про: 1) визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028,00 грн.; 2) зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028,00 грн. - залишити без розгляду.
Позов в частині вимог про 1) визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період 01.01.2024р.-31.03.2024р. суддівської винагороди, виходячи з встановленого на 01.01.2024р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028,00 грн; 2) зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період 01.01.2024р.-31.03.2024р. на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-V111, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено, на 01.01.2024р. - 3.028,00 грн. з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з приводу нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2024р.-31.03.2024р., обчисленої із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - Курганниковій Олені Андріївні суддівську винагороду за період 01.01.2024р.-31.03.2024р., обчислену із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "3.028,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко